Понад три місяці в Тернополі діє центр підтримки внутрішньо переміщених осіб «Я — Маріуполь». Його створено з ініціативи Маріупольського міського голови Вадима Бойченка. У цьому закладі маріупольці працюють для маріупольців. Очолює його Оксана Гринько, яка прожила у приазовському місті три десятиліття. Там вона закінчила університет, працювала у медійній галузі: на радіостанції, телебаченні, в місцевій газеті. Певний час очолювала департамент культурно-громадського розвитку міської ради, депутат двох скликань Маріупольської міськради. Після широкомасштабного вторгнення рашистів в Україну змушена була полишити рідне місто, деякий час перебувала у Львові, потім поїхала до друзів за кордон. Каже, нудьгувала за Україною. Їй запропонували стати керівницею центру «Я — Маріуполь» у Тернополі. Сьогодні розмовляємо з Оксаною ГРИНЬКО про цей заклад допомоги та підтримки переселенцям.
— Пані Оксано, скільки маріупольців зареєструвалися на Тернопіллі?
— У нашому центрі — 967 осіб, більшість із них живе в Тернополі. Але серед них не лише жителі Маріуполя, а й району. Найбільше переселенців-маріупольців оселилися в Києві — понад 17 тисяч осіб, Дніпрі — більш як 12 тисяч, 3—5 тисяч живуть у Запоріжжі, Вінниці та Львові. Центр підтримки внутрішньо переміщених осіб «Я — Маріуполь» працює навіть у місті Калуш Івано-Франківської області, де зареєстровано понад 200 осіб. Гурт Kalush Orchestra, який став цьогорічним переможцем Євробачення, допоміг і нашому центру. До слова, днями у столиці вже відчинили двері другого такого закладу. Люди на такі центри підтримки й допомоги дуже чекали та чекають.
— У центрі можуть отримувати гуманітарну допомогу жителі інших міст і районів Донеччини?
— На жаль, ні, адже проєкт «Я — Маріуполь» започатковано з ініціативи міського голови Вадима Бойченка та за дорученням голови Донецької ОВА Павла Кириленка. Діяльність центру пов’язана з міським бюджетом Маріуполя, тож маємо змогу надавати гуманітарну допомогу лише маріупольцям і жителям Маріупольського району.
— Яку ж допомогу, крім гуманітарної, вони можуть отримати?
— Після 2014 року Маріуполь приймав внутрішньо переміщених осіб. За різними оцінками, тоді зареєструвалися майже 160 тисяч людей з Донецької та Луганської областей. Ми надавали їм прихисток, намагалися допомогти у розв’язанні проблем. Коли російський агресор розпочав в Україні велику війну, міська влада розуміла, що жителі опиняться в подібній ситуації в різних українських містах і їм буде потрібна всебічна допомога: інтеграційна, психологічна. Цього разу вторгнення було дуже масштабне та страшне, люди втрачали рідних, житло, майно, документи. Тому міський голова ініціював створення центрів «Я — Маріуполь».
В Україні працюють багато міжнародних гуманітарних організацій, волонтери, локальні донори, та не завжди в тих громадах, які приймають переселенців, люди знаходять необхідне розуміння. Мої краяни кажуть, що в наш центр приходять як додому, бо всі ми добре розуміємо одне одного, пережили жахіття бомбардувань, знаємо, що означає боротися щохвилини за життя. Ми зосереджені не лише на наданні гуманітарної допомоги, а ще й на створенні спільнот.
Головна ідея таких центрів — маріупольці для маріупольців. У кожному центрі працюють саме вихідці з міста. У нас, щоправда, є й жительки Тернополя: два психологи і рекрутерка, яка допомагає із працевлаштуванням. Тут люди можуть розраховувати на регулярне надання допомоги: один раз вони реєструються в центрі, потім уже напевне знають, коли їм приходити по допомогу, не потрібно щоразу займати місце та стояти в чергах, реєструватися, телефонувати, хвилюватися. Щотри тижні надаємо продуктовий набір і раз на місяць — гігієнічний.
У центрі мої краяни можуть отримати психологічну, медичну, юридичну допомогу, а також із працевлаштування. У нас працює дитяча кімната, куди батьки або бабусі, дідусі можуть приводити дітей, а самі відлучатися на певний час у власних справах. Діти перебувають під наглядом двох фахових виховательок.
Є в нас і кураторка з культури. Це дуже важлива складова, адже розуміємо, що треба інтегруватися в ті громади, в яких зараз перебуваємо, щоб знизити рівень тривожності і люди не почувалися чужими. Влаштовуємо багато різних заходів у нашому закладі, а завдяки партнерам в Тернополі маємо змогу відвідувати концерти, вистави, екскурсії не лише в обласному центрі.
— Як надовго можуть батьки залишати дитину в дитячому просторі центру?
— У межах роботи центру з 8 до 18 години, але більшість дітей ходять у школи, дитячі садочки. У нас є змога на кілька годин залишити свого сина чи дочку. Тут вони стають учасниками різних ігор або майстер-класів.
— Нещодавно старшокласники та студенти з Маріуполя, які вступили до вищих навчальних закладів, отримували ноутбуки.
— У Маріуполі до широкомасштабної війни найкращі випускники чи хлопці й дівчата, які здобули високі результати ЗНО, завжди отримували від міської влади подарунки. Цього року в міському бюджеті знайшли певні кошти, які вирішили спрямувати на підтримку людей. Ноутбуки вручили теперішнім одинадцятикласникам і тим, хто став студентом вишів. Першокласникам придбали наплічники, набори відповідного канцелярського приладдя, а учням 2—11 класів — канцелярські речі залежно від віку.
Нині роздаватимемо родинні зимові набори, які складаються з ковдри, двох подушок, постільної білизни, вітродуйки-обігрівача. Знайшли можливість надати зимовий одяг дітям від року до 14. Це штани, светри, куртки, шапки, рукавички, взуття. Усе за рахунок міських бюджетних коштів. Таку допомогу надаємо лише жителям Маріуполя або внутрішньо переміщеним особам, які були зареєстровані в нашому місті.
— Чи багато маріупольців зуміли працевлаштуватися в Тернополі?
— Більшість приїхала в Тернопіль ще в березні чи на початку квітня, коли відкрився шлях до евакуації. Чимало з них знайшли тут роботу. Щоправда, багатьох вражає низький рівень місцевих зарплат, бо вдома вони могли заробити значно більше на великих промислових підприємствах. Але є й успішні приклади працевлаштування. За три місяці, як ми відкрили центр, у нас 27 людей отримали роботу. У списку залишаються ще майже пів сотні осіб, з якими працюють наші рекрутери. З’ясувалося, що в Тернополі не вистачає епідеміологів. Їхні лави поповнили Володимир і Людмила Пасєки. Пані Людмила — лікарка-епідеміолог, а пан Володимир — лікар радіаційної гігієни. Вони дуже задоволені новим місцем роботи.
— Чи виїжджають маріупольці з Тернополя?
— Факти незначні. Кілька матусь із дітьми виїхали за кордон. Буває, декого відстежуємо зареєстрованими в наших центрах в інших містах. Якісь родини переїхали до Дніпра, Вінниці, Львова. У зворотному напрямку теж триває міграція.
— Де найчастіше на Тернопільщині живуть маріупольці?
— Найболючіша серед проблем — житло, вартість його оренди. Дехто мешкає в гуртожитках, хтось — у центрах чи місіях у громадах області, але більшість винаймають помешкання.
— Побачив у центрі, що група дорослих людей вивчає українську мову. Курси організували?
— Так, на волонтерських засадах пані Леся Гапон навчає наших маріупольців української літературної мови і навіть місцевої говірки. Раз на тиждень у центрі відбуваються такі заняття. Учасники школи створили в телеграмі спільноту, де спілкуються між собою, отримують від пані Лесі домашні завдання. Працівники центру намагаються спілкуватися українською. Це для нас принципова позиція. Більшість тих, хто відвідує заклад «Я — Маріуполь», теж спілкується державною мовою.
— Із якими юридичними клопотами найчастіше звертаються до центру?
— У нас працює юрист. Є партнери — юристи з благодійного фонду «Право на захист», які чергують у нас щоп’ятниці, а щовівторка — з Норвезької ради у справах біженців (NRC). Вони теж переселенці. Маріупольці звертаються з різних питань. Є родини, в кого рідні загинули, а на них було зареєстроване певне майно. Є такі, хто втратив паспорт чи інші документи. Хтось хоче поновити втрачену трудову книжку, а хтось — дані про навчання. Юристи допомагають оформити заяви до правоохоронних органів про втрачене майно. У деяких інших наших центрах правники допомагають оформити заяви до Європейського суду з прав людини, щоб стягнути репарації з рф.
— Отже, можна сказати, що ваш центр — оаза Маріуполя в Тернополі?
— Я б сказала, радше куточок Маріуполя в Тернополі майже 100 квадратних метрів. Така площа приміщення, яке орендує наш центр. Відремонтували та облаштували його завдяки нашим доброчинцям. Затишок, комфорт створюємо самі.
— Розпочався цикл різдвяно-новорічних святкувань. Як їхній дух прагнете передати?
— Щоб відчути святковий настрій, поставили в центрі ялинку, яку наші діти прикрасили рукотворами, створили фотозону. Дітей до 18 років, які в нас регулярно бувають, 183. Подарунки від святого Миколая вони вже отримали. Певна річ, малих маріупольців запрошують на заходи, які відбуваються в Тернополі. Вони були на відкритті Казкової резиденції, на запрошення голови Тернопільської обласної ради Михайла Головка відвідали днями ляльковий театр, отримали від його фонду дарунки. Місцеве видавництво «Школярик» надало дуже гарні альбоми для малювання. Маріупольці-доброчинці, які зараз перебувають в Італії, надіслали панетоне — традиційний солодкий хліб, який у цій країні зазвичай випікають на Різдво та Новий рік. Відгукнулась агрокомпанія «Контінентал Фармерз Груп» і надала 150 солодких дарунків для наших дітей. Такі самі презенти підготувала Тернопільська обласна військова адміністрація.
Розписано в нас календар святкових заходів. Обласний краєзнавчий музей для наших дітей влаштував 19 грудня, в День святого Миколая, театралізоване дійство. Громадська організація «Міський центр турботи» (директор Тимофій Слободниченко) готує для нашої малечі та літніх людей різдвяно-новорічний захід. Останніми днями ми знайшли в Тернополі нових друзів — Асоціацію жінок України «Дія». Її керівниця Ольга Шахін з колежанками до нас завітала з певною допомогою, надалі співпрацюватимемо. Спілка української молоді в Україні нещодавно потурбувалася про понад 20 пар італійського шкіряного чоловічого взуття.
У центрі ми створили куток буккросингу. Започаткували його завдяки дівчині, яка орендувала житло в будинку, де розміщено наш центр. Вона запропонувала книжки із власної бібліотеки, ми облаштували відповідні полички. До збирання книжок долучилися місцеві бібліотеки. Маріупольці можуть брати ці книжки й читати. Радіє душа, що є стільки людей з добрим серцем.
— Хай не міліє криниця добрих справ і надалі. У новому 2023 році бажаю вам і всім українцям Перемоги та миру.
— Україна неодмінно переможе. У це вірю, в цьому впевнена. Як і в тому, що мій Маріуполь повернеться в українське життя.
Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Оксана ГРИНЬКО. Народилася 27 серпня 1974 року в місті Краматорськ Донецької області. 1996-го закінчила історичний факультет Маріупольського державного університету. Упродовж 1996—2005 років працювала на радіостанції «Лавенсарі», 2005—2016 — на телеканалах «Сигма» та «Донбас», 2019-го — в газеті «Приазовський робочий». 2016—2017 років очолювала департамент культурно-громадського розвитку міської ради. Депутат двох скликань Маріупольської міськради.
Ми в Google+