На тлі нинішніх економічних і політичних подій чомусь призабули нещодавню — в Україні місяць тому завершено офіційну процедуру приєднання нашої держави до Угоди Світової організації торгівлі про державні закупівлі (Agreement on Government Procurement, GPA). А з 7 квітня в нашій державі набув чинності Закон «Про приєднання України до Угоди про державні закупівлі».

Чи відчули позитивні зрушення наші виробники, які виявили бажання брати участь у державних тендерах на закупівлю товарів та послуг? Чи залишилося те засилля «своїх», наближених до державних чиновників фірм, які майже одноосібно «брали участь і перемагали» у таких торгах? Чи стало простіше вирішувати питання щодо участі вітчизняних компаній у державних тендерах різних країн світу, включно з державами ЄС? 

Спершу хочеться розповісти про особливості зазначеного закону. На думку творців документа, він має підштовхнути підприємців і виробників, причетних до державних закупівель, підвищити рівень конкурентоздатності наших товарів на світових ринках, що сприятиме збільшенню обсягів експорту. 

У перспективі — сотні, а то й мільярди доларів

Та головне — створить позитивний імідж нашої країни, яка впроваджує кращі світові стандарти. Угода СОТ про державні закупівлі — вагомий міжнародний документ, вона визначає рамкові вимоги до здійснення державних закупівель 44 країнами-членами. З-поміж них 28 країн ЄС, США, Японія, Канада, Гонконг (Китай), Сингапур, Корея та ін.

Фахівці зазначають, що в середньому на державні закупівлі припадає 10—15% ВВП. Це значна частка ринку. Чимало замовлень під ці тендери на продукти інтелектуальної власності. Якщо взяти до уваги корупційний чинник, то щороку, за інформацією деяких економістів, ми втрачаємо майже 25% обсягу державних замовлень.

Автори закону в документі завважили, що для українського бізнесу відкриваються всі ринки збуту товарів у галузі державних закупівель в обсязі 1,7 трильйона доларів. Начебто, як кажуть, неосяжні можливості. Навіть, як вважає заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Максим Нефьодов, коли наші фірми зможуть за два-три роки «захопити» 0,2—0,3% світового ринку, зокрема і державних тендерів різних країн, то йтиметься про сотні, а то й мільярди доларів потенційного додаткового експорту товарів і послуг.

Високопосадовець завважує, що українським компаніям не потрібно витрачати зайвих коштів на маркетинг або неабиякі суми на відкриття своїх торговельних представництв в обраній ними країні: «Все, що слід зробити підприємцям, — знайти цікавий тендер у якійсь державі і оформити заявку».

Важливість цього закону важко переоцінити — як з погляду відкритості до участі різних компаній у тендерах на держзакупівлі безпосередньо в Україні, так і в інших державах світу.

Вбачає лише позитив від дії цього закону і аналітик Іван Нікітченко. На його переконання, компанії мають більше умов для вільного доступу своїх товарів і послуг на ринки світу. «Зрозумійте, що різке зниження вартості гривні відносно ключових валют — лише на руку нашим експортерам. Звісно, вони можуть більше заробляти. Натомість брак сертифікації та стандартизації продукції за світовими і європейськими нормами можуть завадити цьому процесу. Однак і цю проблему наші компанії почали  небезуспішно розв’язувати ще 2—3 роки тому, коли Росія розбурхувала свої торговельні війни з Україною», — зазначає він.

Європейські стандарти і знання мов

Чимало компаній, навіть невеликі фірми вже перейшли на європейські норми. «УК» писав місяць тому, що навіть африканські країни, які не проти експортувати українські товари, дуже хотіли, щоб наші виробники мали ці європейські стандарти та сертифікати. Пригадую, як у квітні цього року спілкувався з директором однієї шанованої української фармацевтичної компанії. Тоді на одному із форумів щодо просування вітчизняних товарів та послуг на світовий ринок керівник цієї фірми розповіла, що її компанія саме «завдяки» пропозиції африканських країн (Зімбабве, Танзанія, Уганда) в дуже стислий період провела таку сертифікацію згідно з європейськими нормами і стала постачати фармпродукцію не лише до Африки, а й знайшла покупців безпосередньо в Європі.

Позитивні настрої з приводу дії цього закону і в керуючого партнера ЮФ «Кушнір, Яким’як та Партнери» Юрія Кушніра. Він вважає, що в будь-якій країні світу, як і в Україні, тендерні процедури чітко регламентує законодавство. «Будь-хто із учасників торгів має право і на оскарження їхніх результатів. Щодо просування нашої продукції у різні країни світу завдяки тендерам, які там проводить держава, зазначу: віднайти ринки збуту тепер набагато простіше. Щоправда, є певні так звані технічні обмеження. Приміром, кожна країна, звісно, проводить тендери рідною мовою. Тому аби брати в них участь та вигравати, бізнесмени щонайменше мають знати мову цієї держави», — зазначає він.

Його доповнює віце-президент Українсько-Африканської ділової ради при Торгово-промисловій палаті України Руслан Гарбар: «Чимало бізнесменів, досягнувши певних результатів у просуванні своєї продукції в Західній Африці, не знали одного — спілкуватися там і оформлювати документацію потрібно було французькою. За такої умови вас поважатимуть, і в цьому разі підписати вигідні контракти можна буде значно простіше і швидше». Це також золоте правило для того, щоб брати участь у державних тендерах будь-якої країни.

Теорія і практика не збігаються?

Натомість чимало бізнесменів та експертів вважають, що майже нічого новий закон за останні місяці не дав позитивного для підприємців. Приміром, перший заступник директора ТОВ «Перший трубний завод» Галина Студиньська зазначає, що цей закон не доопрацьований. «У нас завжди виходить так, що автори будь-якого нормотворчого акта говорять про те, що він дуже позитивно вплине на розвиток ринку. Проте насправді все відбувається навпаки. Казали, що стане прозорішою процедура оскарження тендерів, але на практиці виявилося, що це дуже складно зробити. Ми зверталися до Антимонопольного комітету, але реакції — жодної. Фахівці цієї установи завжди знаходять гарні відмовки і фактично заплющують очі на такі грубі факти порушень», — додає вона.

Один із підприємців, який не захотів озвучити своє ім’я, зазначив «УК», що все-таки рішення щодо переможців українських тендерів мають бути прозорішими, бо сама система електронних торгів — це просто фіксування результатів. «Всі недоліки закладено в умовах їхнього проведення, які визначили профільні міністерства. А вони можуть дискримінувати деяких виробників», — додав він. 

Від редакції. Майже місячна дія актуального Закону «Про приєднання України до Угоди про державні закупівлі», як бачимо, мало змінила на краще ситуацію з проведенням тендерів у нашій державі. Що стосується відкритих великих можливостей для участі підприємців у торгах в інших країнах світу, то чимало бізнесменів ще не скористалися цими перевагами з різних причин. Однак є в Україні фірми-виробники (їх поки що дуже мало), які беруть участь у тендерах за кордоном і вдало просувають свої товари. Для цього потрібно звернутися в Міністерство економічного розвитку та торгівлі, яке справді неабияк допомагає фірмам-виробникам, що перейшли на європейські стандарти якості продукції, аби знайти свої ринки збуту по всьому світу.