АКЦІЯ «УК»

У Миколаєві одна з найбільших та найвпливовіших національних громад — азербайджанська

Коли і звідки з’явилися вихідці з Кавказу на Миколаївщині, достеменно невідомо. Але дехто «наплив» азербайджанців пов’язує з нинішнім міським головою Володимиром Чайкою. Річ у тому, що у 1990-ті він працював в Азербайджані. А коли повернувся на батьківщину, «кавказькі друзі» потяглися за ним. Втім, головне, — азербайджанці не стали чужими в Україні. 

 Добре пам’ятаю ті часи, коли азербайджанців у місті сприймали негативно. Мовляв, вони претендують на наші ринкові майданчики, заважають. Азербайджанці справді активні. Але для місцевих жителів азербайджанська діаспора стала в пригоді — з’явилося  безліч квіткових яток, кафе і ресторанів, пекарень та просто обладнаних місць відпочинку.

Миколаївський аксакал

Голова Миколаївської організації Конгресу азербайджанців України Аладдін Магеррамов вважає, що дружба між українським та азербайджанським народами виникла не в період незалежності і навіть не за радянських часів. «Історія дружби Азербайджану та України давня, — зазначає Аладдін Айдинович, — і сьогодні успішно розвивається. Яскраве її свідчення — взаємини між нашими президентами. Якщо у двох людей добре складаються стосунки, позитивні результати будуть і для народів. Мені пощастило, бо у мене два президенти, яких я поважаю».

Співрозмовник згадує, як не так давно сам брав участь в урядових перемовинах між Україною та Азербайджаном з приводу завантаження нафтопроводу Одеса—Броди. А в травні перша азербайджанська нафта «попрямувала» на західноукраїнські НПЗ. 

Аладдін опинився у Миколаєві в радянські часи. Каже, тицьнув пальцем у мапу, «потрапив» у Миколаїв. Після армії влаштувався на суднобудівний завод. Працював пресовим різьбярем. Через півтора року одружився. Про свою дружину, українку Поліну Іванівну, розповідає з великою повагою: «Вона справжня патріотка України». Донька Юлія зараз навчається в  університеті ім.Т.Г.Шевченка, син Раміль ходить до 10 класу.

Добробут родини закладали нелегко, тільки завдяки власній праці. Відкрили приватне підприємство з торгівлі, громадського харчування та послуг. Нині Аладдін Магеррамов — помітна і впливова людина миколаївського бізнесу. До його думки дослухаються не тільки співвітчизники, а й миколаївці. Запитала, чи не відчувають сьогодні представники громади негативного ставлення до себе. «Коли тільки обрали головою, — розповідає мій співрозмовник, — не раз доводилося залагоджувати стосунки співвітчизників з представниками правоохоронних органів. Моя позиція однозначна: закон один для всіх, злочинець не має національності. Але упередженого ставлення теж треба позбуватися. Взагалі в Миколаєві у нас склалися хороші стосунки з місцевими мешканцями. Моє правило — не робіть того, чого ви не хотіли б, щоб робили з вами. Тоді не буде ані образ, ані неприємних ситуацій».

Представники обласної організації азербайджанської молоді демонструють весільний обряд. Фото автора

Молитися хочуть у мечеті

Уже майже 20 років мусульманська громада Миколаєва намагається повернути у власність мечеть. Понад 20 тисяч мусульман області, серед яких і азербайджанці, не мають змоги відправляти свої духовні потреби.

Мечеть закладено у 1862 році, а у 1870-му будівлю було закінчено. Збереглося прохання громади миколаївських магометан військовому губернаторові міста, віце-адміралу Фон-Глазенапу з клопотанням про надання матеріальної допомоги для будівництва: «Община наша, яка складається з відставних і службовців нижніх чинів, не має своєї мечеті… Отримавши від будівельної частини порту відкрите місце і план цього місця, ми хотіли б приступити до будівництва мечеті, але не маємо достатніх коштів, крім каменів від колишньої жіночої лікарні. Наважуємося просити прихильного дозволу Вашої Високоповажності у наданні нам будь-якої допомоги в побудові мечеті».

Відомо, що лютеранин Фон-Глазенап, попри скрутне становище, в якому опинився Миколаїв після Кримської війни, знайшов можливість надати матеріальну допомогу мусульманській громаді — і мечеть було побудовано. У 1931 році  більшовики розібрали мечеть на будматеріали. До війни тут спочатку розмістили автомайстерню, потім комору заводського автогосподарства. Згодом цю землю віддали заводу ім. 61 комунара під тепличне господарство та оранжерею. Врешті-решт ділянку передали парковому комплексу ім. Петровського.

30 листопада 1992р. Представник Президента України у Миколаївській області Анатолій Кінах віддав розпорядження голові міськради Юрієві Сандюку про заборону приватизації території мечеті та передачу її мусульманській громаді після реєстрації статуту цієї організації. Розпочалося тривале і безрезультатне листування. Начебто ніхто не проти, але справа з місця не рушилася. Миколаївським мусульманам пропонували інші ділянки.

Муфтій України шейх Ахмед Тамім вважає ситуацію з мечеттю в Миколаєві неприпустимою: «Попри те, що ми написали багато листів у різні інстанції з приводу повернення громаді території, на якій раніше височіла мечеть, немає жодних зрушень у вирішенні питання. У Миколаєві мусульманам ніде молитися».

Миколаївських дітлахів пригощають цукерками з дерева «шаха». Фото автора

Людину завжди є за що поважати    

Азербайджанська громада пишається своїми достойними людьми. Заслужений будівельник України та Росії Новруз Аллахвердієв ще в юності обрав для себе спеціальність мостобудівника. Вищу освіту здобув в Азербайджанському політехнічному інституті, працював в Афганістані, Лівані, Алжирі, Росії, ОАЕ, а нині в Миколаєві очолює мостобуд №73. «Я брав участь у будівництві доріг в Афганістані,  Лівані, в колишніх союзних республіках, — ділиться Новруз Іскандерович. — Я вдячний долі, що народився у сонячному Азербайджані, і пишаюся, що реалізував себе в Україні».

Керівник обласної організації азербайджанської молоді Миколаєва Самір Оруджев  народився в незалежній Україні, а тепер залучає молодих азербайджанців до участі у різноманітних фестивалях та конкурсах. Нещодавно демонстрували етнічне весілля і зірвали оплески глядачів за представлення цукеркового дерева «шаха».

А талановита студентка Миколаївського державного гуманітарного університету імені П.Могили Фатіма Агаєва захоплена вивченням культур різних народів. Так, протягом чотирьох років дівчина досліджувала тему з етнографії «Українські вінки в обрядах» і захищала її в конкурсі робіт Малої академії наук. Фатіма пише вірші і серйозно займається наукою, знає п’ять мов — українську, російську, азербайджанську, німецьку й англійську. «Мене турбує проблема непорозуміння між людьми у світі, що породжує війни, — каже дівчина. — Хочу зробити все можливе для того, аби відкрити кордони між державами. Ми не зможемо зрозуміти одне одного без знань про культуру і традиції».

Свята — чудовий привід, аби зібратися разом та поспілкуватися. Громада відзначає і національні, і релігійні свята — новруз, Пасху, День Незалежності, Рамадан та інші. Аладдін Магеррамов зізнався, що любить український борщ, який готує його теща. Але і сам може приготувати будь-яку національну страву. Наостанок поділився рецептом соусу до м’яса. Треба розвести томатну пасту з водою у співвідношенні 100 грамів пасти на 150 води. Подрібнити кінзу, зелену цибулю, іншу зелень, додати сіль та перець і добре розмішати. Соус, каже Аладдін Айдинович, добре смакує з будь-яким м’ясом. Спробуйте і ви!