У вітальному слові під час урочистостей з нагоди прем’єри опери «Катерина» за однойменною поемою Тараса Шевченка в Одесі очільник Міністерства культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко згадав символічне відео, зняте нашими захисниками: на визволеній території військові ЗСУ зривають агітку окупантів, під якою проступають пророчі й актуальні рядки Тараса Шевченка: «Борітеся — поборете, вам Бог помагає…» Роликом, що за кількістю вподобайок залишив далеко позаду більшість відео контенту соцмереж, особливо захоплювалася мистецька спільнота. Мовляв, якби такий кадр побачили в кіно — точно звинуватили б режисера у зайвому пафосі й прямолінійності. В історії створення опери «Катерина» також чимало фактів, нюансів та образів, які навряд чи були б можливими, якби 24 лютого росія не розпочала повномасштабне вторгнення.

Довга дорога до глядача

«Більш як 30 років на сцені нашого театру йшла вистава «Катерина» Миколи Аркаса за однойменною поемою Тараса Шевченка, — розповідає генеральна директорка — художня керівниця Одеської опери Надія Бабіч. — Новий час  і новий глядач поставили театр перед необхідністю пошуку новітніх ідей та нових мистецьких технологій їх втілення. Тож я звернулася до сучасного українського композитора Олександра Родіна (автора музики і лібрето) із проханням: узявши за основу класичний й улюблений твір — поему «Катерина» Кобзаря, розповісти мовою митця XXI століття історію про кохання і зраду, вічні людські цінності. І сталося неймовірне: геній Кобзаря надихнув митця, став творчим імпульсом для композитора у створенні масштабного мистецького твору за мотивами класичної поеми, в якому знайшли втілення обряди і традиції, глибинні сенси й національні культурні коди, життя душі  українського народу. Створення картини українського світу і світогляду згуртувало митців, які народжували нову «Катерину» часів війни».

Прем’єра опери відбулася майже через пів року після попередньо заявленої дати: 17—18 вересня замість 27 березня. Над лібрето й музикою опери «Катерина» Олександр Родін почав працювати ще два роки тому, тож пригальмовувати зі зрозумілих причин змушені були вже на фінішній прямій. Причетні до театрального мистецтва добре розуміють, настільки складно насамперед психологічно повернутися до роботи, налаштуватися на потрібну робочу тональність, видихнути, зібратися і, попри все, завершити почате. А з огляду на масштаб вистави, над якою працювали кілька сотень людей, це було в рази складніше. Але попри все знакова й така довгоочікувана прем’єра відбулася.

«Нині, коли відбуваються бойові дії й Україна виборює свободу, коли актуалізується питання самоідентичності — хто ми, чим ми відрізняємося від інших, які сенси пропонуємо світові? — відповіді потрібно шукати у класиків, саме таких, як Тарас Шевченко. Вони завжди на часі», — підсумовує складний і тривалий шлях вистави до глядача режисер-постановник вистави Оксана Тараненко.

Жорна чи закон Сансари?

В епіцентрі сценографії «Катерини» (художник-постановник Ігор Анісенко) — масивні жорна, художній образ, символічність якого сягає найпотаємніших глибин історії українства. Але глядач з розвиненою уявою і не без допомоги передовсім пластичного малюнка вистави (хореограф Олексій Скляренко) обов’язково розгледить у цьому сакральному колі ще один символ, що хоч і належить до іншої релігії, але знаковий для всього людства, — колесо Сансари. Наші вчинки й рішення неодмінно матимуть наслідки в майбутньому, наші рани болітимуть дітям також, вони ж спокутуватимуть наші гріхи, так само, як і підживлюватимуться нашою шляхетністю та вірою, кругообіг народження і смерті — це безкінечний цикл, ланки якого нікого не будуть автономними, вони неодмінно  акумулюватимуть минуле-теперішнє-майбутнє.

Історія Катерини в інтерпретації Родіна й Тараненко розгортається паралельно з обрядовою ходою новонародженого року: Різдво, веснянки, Івана Купала…  Персонажі з Вертепу — Смерть, Відьма, Янгол, Шинкарка, Диявол, Циган — залишаються з героями аж до фінальної сцени, час від часу долучаючись до подій вистави або ж коментуючи той чи інший поворот сюжету.

Віддаючи належне масштабу цієї вистави, в якій задіяні сотні солістів, артистів балету, хору (хормейстер-постановник Валерій Регрут), оркестру (диригент-постановник — головний диригент театру В’ячеслав Чернухо-Воліч), варто відзначити не лише злагодженість ансамблю на сцені, а й яскраві персональні роботи виконавців головних партій, вокальна майстерність яких філігранно доповнена цікавими знахідками з арсеналу драматичних акторів. Дмитро Павлюк (Батько), напевне, розчулив не одне вразливе серце в залі, захищаючи родину від насмішок парубків, які збиткувалися над Катериною на базарі. А зрозумівши, що навряд чи зможе протистояти цим молодим і дужим, знічено збирає розкидані гарбузи і, упрягшись із дружиною (Олена Стародубцева) у воза, зігнувшись і ховаючи очі, поволеньки залишає місце своєї ганьби. («Не так тії вороги, як добрії люди…»)  Юлія Терещук (Катерина) проживає історію своєї героїні максимально співзвучно хрестоматійному уявленню трагедії цієї жінки, і водночас співчуваючи гіркій  долі всіх тих, хто під тиском обставин опускає руки і, зневірившись, прощається з життям.

Щодо москалів, то є певна підозра, що розвиток цієї теми в контексті вистави автори «Катерини» детально пропрацювали вже після 24 лютого:  цю сіру нетверезу біомасу у виставі зрештою просто здуває вітром зі сцени, як порох, кіптяву, сміття, непотріб. Віримо, що незабаром ми всі станемо свідками цього процесу і в реальному житті. 

До речі. Попри складнощі, пов’язані з роботою театру в умовах воєнного часу, Одеська національна опера, зберігаючи вірність традиції, не відмовилася від проведення VII Міжнародного фестивалю мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері», який цього року має назву «The art of victory» і в межах якого відбулася прем’єра опери «Катерина».

«Ми внесли зміни до однієї з найважливіших частин іміджевої складової фестивалю — візуальної реклами, яку цьогоріч прикрашає фігура давньогрецької богині перемоги Ніки, що є основою пам’ятника Незалежності «Україна, що летить» в  героїчному Харкові — місті, яке щоденно потерпає від війни», — коментує Надія Бабіч.

«Оксамитовий сезон в Одесі» триває  із 17 вересня до 1 жовтня, у програмі форуму — гастролі театру в Португалії та Греції.

Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА
для «Урядового кур’єра»