Журналістика — ланцюговий пес демократії. Цей вислів передбачає, що одне з найдавніших ремесел у демократичному суспільстві понад усе має ставити об’єктивність і чесність. Це там, де є демократія. А там, де тиранія? Там журналістика — просто підгавкувач?
У пам’яті зринають різні курйозні й навіть скандальні ситуації, пов’язані з власним досвідом роботи в президентському та прем’єрському пулах під час різноманітних міжнародних зустрічей. У кулуарах ми могли годинами демонстративно не розмовляти або сперечатися про світоглядні речі. Однак ніхто не міг «забути» ввімкнути мікрофон колеги, який фізично не діставався кнопки чи героя інтерв’ю, — робота понад усе.
Кожен міг залишатися на власній позиції, однак ніхто не дозволяв собі того, що дозволили у середу в Мінську російські журналісти. Один вигукував провокативні гасла на адресу українського Президента, а інший взагалі… гавкав на українську тележурналістку. Ще далі пішов його безпосередній шеф, який у соцмережі відреагував на витівку неадекватного російського гавкала ще неадекватніше (очевидно, згадавши, що колись Господь подарував тим, хто згодом одягнув штани, справляти певну природну потребу стоячи). І тут уже не до сміху. Журналісти фактично стали стороною конфлікту.
На жаль, це трапилося не вчора. Згадаймо затриманих на Донбасі зі зброєю і посвідченнями від того-таки пропагандистського телеканалу, що перекручує життя і перебріхує новини. Згадаймо примусово видворених з України журналістку і телеоператора того-таки розплідника ненависті, діяльність яких розцінена як така, що не має нічого спільного з журналістикою і шкодить безпеці та національним інтересам України.
Будьмо певні, незабаром Росія сама пожинатиме плоди цієї ненависті, яку розпалює. Та постає питання: чому ми так довго обговорювали доцільність створення Міністерства інформації, однак лише після неадекватного гавкання Верховна Рада у четвер спромоглася на постанову про тимчасове призупинення акредитації журналістів та технічних працівників деяких засобів масової інформації Російської Федерації при органах державної влади України? Як зазначив однин із народних депутатів — авторів постанови, деякі російські ЗМІ ведуть інформаційну війну проти України та українського народу навіть всередині нашої країни. Чи й не новина!
Скажемо більше, деякі українські ЗМІ також ведуть інформаційну війну проти України та українського народу всередині нашої країни. Не можна виграти інформаційну війну в регіоні, де дивляться вороже телебачення і слухають вороже радіо. І не можна виграти війну на території, де немає підтримки місцевого населення. А як це місцеве населення переконати? Спробуймо для початку відключити йому «гавканал»!
А щодо позиції російської сторони на мінській зустрічі, то ще до перемовин від імені свого кремлівського шефа все сказав Саша з гавньюзу. Гав-гав! Оце і є відповідь на мирні ініціативи світового співтовариства. Залишається тільки вкотре сподіватися на східну мудрість: «Собака гавкає, а караван іде». І на західну далекоглядність: санкцій-бо багато не буває…
А хто сумнівається, може переглянути шедевральний ролик іншого кремлівського пропагандиста, який нічтоже сумняшеся розповідає, як швидко російські танки можуть дістатися Берліна. До речі, це лише мені спало на думку, що мінський вигук російської журналістики є кореневою частиною одного з російських іменників, що погано пахне?