Весняне поле дихає свіжістю, чимось незбагненно глибоким і рідним, ніби повертає в далеку юність. Хоч яка вона далека? Те, що його величають давно на ім’я й по батькові, що син і донька вже стали на самостійний шлях, зовсім не означає, що він, Володимир Попко, уже покінчив з молодістю. Він не відмовляє собі в задоволенні пройтися вздовж смарагдового килима пшениці, на якому виблискують веселкові росинки нічного дощу, побувати на пасіці в лісі. Й від того, ніби від чарівного акумулятора, здобуває заряд бадьорості на цілий день.
Жаб’янка ще тільки прокидається, розпочинаючи одвічні сільські клопоти. Але молочна ферма, куди він щоранку завертає на автомобілі, вже давно живе розміреним життям. Усі 200 корів, яких дбайливо доглядають кваліфіковані працівники, у доброму здоров’ї, з гарним апетитом. А це означає, що надої, як і належить, будуть у нормі. Тепер ідеться вже не про кількість, хоч і це дуже важливо. Молоко має бути рентабельним і високоякісним. У цьому директор ТОВ «Світанок» давно переконав і себе, і колег. А обухівський маслозавод із сусідньої області, який щодня присилає молоковози по продукцію, тільки вдячний за таких виробників. Усі вимоги щодо якісних характеристик вони задовольняють на сто відсотків.
Зберегли і примножили
Коли то тут, то там чуємо заяви про неможливість ефективно господарювати через економічні труднощі, у Жаб’янці просто шукають шляхи не зменшувати поголів’я. Так, каже Володимир Миколайович, податкові зміни, на жаль, вимивають в аграрних виробників значну частину обігових коштів. Банківські ж кредити далеко не всім по кишені. Але якщо хтось відмовляється від неприбуткових напрямів, щоб виживати, вирізає худобу, то у «Світанку» думають навпаки: як зберегти людям робочі місця й забезпечити достойну заробітну плату. Тож завдяки високій організованості, вмілому господарюванню, чіткому додержанню технологічних вимог не тільки зберегли поголів’я, а й планомірно його нарощують.
Окрім високопорідного молочного стада, тут відгодовують 900 голів великої рогатої худоби та 300 свиней. Усе це, якщо розпорядитися розумно, дає неабиякі результати, сприяє подальшому розвитку виробництва. Пріоритетна галузь економіки, якою є сільське господарство, потребує зваженої державної аграрної політики, як це відбувається у всіх розвинених країнах. Україна, переконаний Володимир Попко, у жодному разі не повинна стати сировинним придатком Європи та світу.
Якщо характеризувати нинішній «Світанок», то це цілком сучасне виробництво рослинницького й тваринницького напрямів. На полях працює сучасна сільськогосподарська техніка. Механізатори обробляють 1,5 тисячі гектарів землі, вирощуючи високі врожаї зернових та зернобобових культур. За останні роки повністю відбудовано та модернізовано ферми, складські приміщення, гараж, майстерню. Трудівники мають змогу користуватися сучасними душовими, кімнатами відпочинку. Хоч і напружена та нелегка робота на фермах та в полі, люди мають пристойні заробітки, весь соціальний пакет.
Це одне з небагатьох господарств, яке працює без зовнішнього інвестора та запроваджує інноваційні методи господарювання.
Хоч так було не завжди. Коли Володимир Попко прийшов сюди 1991 року, в Жаб’янці не було ні доріг, ні нормального освітлення, ні розвиненої соціальної сфери та навіть базової інфраструктури. Як згадує, на той період у господарстві налічували 16 корів, 3 свиноматки, 250 телят та 500 овець, обробляли 820 гектарів землі. Бракувало виробничих та складських приміщень, роздавали корми та напували худобу вручну, вся сільськогосподарська техніка була застарілою. Тому довелося розпочинати будівництво господарства фактично з нуля.
Разом із людьми
Хоч як важко було підіймати господарство, допомогли ті, кому не байдужа доля рідного села. Серед них сільські голови Жаб’янки й Тихонівки Володимир Лобода та Сергій Сич, головний агроном господарства Михайло Довбиш, головний інженер Анатолій Катан, бригадир тракторної бригади Олександр Пукаленко, головний бухгалтер Людмила Сімірей, бригадир будівельної бригади Василь Дідик та багато інших. Та й сам він не з білоручок. До праці звик із дитинства.
Народившись у багатодітній сім’ї в сусідній Бужанці, Володимир Попко звик переборювати труднощі. Здобувши професію інженера-механіка, повернувся в рідний край, щоб бути ближче до села, до людей. Здавалося, знайшов себе, адже в господарстві, де працював, підібрав досвідчених механізаторів, забезпечив надійну продуктивну роботу техніки.
Молодого енергійного лідера помітили в районі та області. Незабаром обрали головою Лисянської районної ради, потім довірили посади голови Корсунь-Шевченківської та Звенигородської районних державних адміністрацій. Двічі обирали депутатом Черкаської обласної ради та п’ять разів — Лисянської районної. За досягнення у розбудові держави його нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Якось не звик згадувати про минулі здобутки. Та й журналістам, які нерідко навідуються, щоб поспілкуватися, не дуже відкривається. Але хоч відтоді минув не один рік, люди пам’ятають молодого керівника, який за кілька років, як розповів ветеран освітянської галузі Валерій Кочегура з Корсуня-Шевченківського, зумів розв’язати сотні великих і малих проблем району. Зокрема завдяки ентузіазму та організаторським здібностям Володимира Попка в районному центрі відбудували стадіон, створили реанімаційне відділення районної лікарні, встановили пам’ятник Тарасові Шевченку, зробили капітальний ремонт школи в селі Селище та інших об’єктів соціальної сфери району.
Як розповіла начальник управління праці та соціального захисту населення Звенигородської райдержадміністрації Оксана Лісова, вона й досі підтримує ділові зв’язки з Володимиром Миколайовичем, адже такого порадника ще треба пошукати. Великі зміни в соціальній сфері району люди пов’язують з його ім’ям. І дуже шкодують, що нині не мають нагоди, як колись, розповісти йому про свої проблеми й надії.
Але його, зізнається, завжди тягло сюди, в рідне село Бужанку, в сусідню Жаб’янку. Лисянський край з його мальовничими озерами, розкішними ланами, а головне — з рідними до болю людьми снився йому завжди в часи вимушеної розлуки.
«На першому плані, — любить повторювати керівник, — завжди має бути людина». Саме тому поряд із виробничими питаннями він ніколи не забуває про соціальну сферу. Завдяки йому села Жаб’янка й Тихонівка газифіковано, вони мають освітлення, телефонний зв’язок, дороги із твердим покриттям, шкільний автобус, відремонтовані та модернізовані фельдшерсько-акушерські пункти, дитячі садочки та заклади культури. Крім того, Володимир Миколайович допомагає й іншим селам із газифікацією, будівництвом доріг, підтримує заклади охорони здоров’я та освіти району.
У ці тяжкі для країни часи ТОВ «Світанок» постійно допомагає армії та воїнам АТО, пораненим та сім’ям загиблих на Донбасі військових.
Як розповідають у селі, хоч би на якій посаді працював Володимир Попко, завжди зупиняє автомобіль, щоб підвезти попутників із села. Ніколи не уникає нагоди поспілкуватися з людьми, які тримають на своїх натруджених плечах державу. Із цих розмов нерідко народжуються ідеї, які допомагають зробити життя в селі кращим, а роботу продуктивнішою. А люди віддячують йому повагою, добрим словом. Хіба ж не це в житті головне?
Ми в Google+