ДАТА
Відомий актор Марк Бернес страждав через своє походження, але не втрачав оптимізму і почуття гумору
100 років тому в Ніжині народився Марк Бернес — зірка естради і кіно. Немає жодних сумнівів щодо малої батьківщини першого і єдиного «радянського шансоньє». А ось дата його появи на світ досі викликає суперечки. У Великій радянській енциклопедії і навіть виданому вже в роки перебудови Українському радянському енциклопедичному словнику вказано, що Марк Бернес народився 8 вересня за новим стилем (26 серпня за старим) 1911 року. У цьогорічному «Календарі знаменних і пам’ятних дат» ідеться про 21 вересня. Однак в інтерв’ю самого митця і в спогадах його доньки й близьких друзів стверджується, що він святкував свій день народження 8 жовтня.
Тому нині дослідники біографії видатного співака схиляються до думки, що за аналогією із більшістю радянських громадян, які народились до запровадження григоріанського календаря на теренах колишньої Російської імперії, у паспорті Марка Бернеса вказана дата народження за старим стилем. Тож ювілей знаменитого уродженця Ніжина насправді припадає на 25 вересня (8 жовтня за старим стилем).
«Одеса — непогане місто»
За спогадами співака, п’ятирічним він разом із сім’єю переїхав до Харкова. Лише в 14 років Марк Нейман (справжнє прізвище артиста) вперше потрапив до театру і… «захворів» сценою на все життя. І хоч батьки хотіли бачити сина бухгалтером чи музикантом, той наполіг на своєму.
Першою «кар’єрною сходинкою» ще під час навчання у школі-семирічці стала робота «живою афішею» — із рекламними щитами на грудях і спині Марк ходив вулицями тодішньої української столиці. Згодом хлопця навіть влаштували на Харківський паровозобудівний завод, та вже невдовзі «неофіт» стає статистом театру оперети, хоч ще продовжує на вимогу рідних «гризти граніт науки» в профтехшколі.
У 1929 році юнак утікає до Москви. «Домівкою» йому служить напіврозвалений сарай у приміському селищі Кунцево, зате від ролей лакеїв і офіціантів він поступово переходить до справді серйозної гри на сцені.
У 25 років Марк Бернес знову круто «ламає» свою долю, відмовляючись від театру на користь кіно, де йому все доводиться починати з нуля. Символічно, що першою великою роботою актора став фільм про український Донбас — «Шахтарі». А за рік роль відчайдуха Кості Жигульова в кінокартині «Людина з рушницею», перетворена стараннями Бернеса з епізодичної в одну з головних, приносить йому заслужену славу і… орден «Знак пошани». Та головне, що саме в цьому фільмі актор уперше заспівав. Та так, що його пісню «Тучи над городом встали» підхопила вся країна.
Можна вважати, акторові просто пощастило. Однак після перегляду знаменитого фільму «Два бійці», де вперше пролунали досі популярні пісні — «Темная ночь» і «Шаланды, полные кефали», — глядачі повірили, що актор — одесит, а це найкраще підтвердження його непересічного таланту. Намагання переконати глядачів у тому, що Марк уперше побував в Одесі вже після зйомок кінокартини, сприймали з недовірою. Більш того, гострі на язик місцеві жителі навіть коментували: «Досить комусь вибитися в люди, як він одразу забуває звідки родом. Хоча Одеса не таке погане місто, щоб його соромитися».
Марка Бернеса слухали не лише в Радянському Союзі, а й за кордоном. Фото з сайту tonnel.ru
«Ви — комуністи?»
Не менш промовистий факт біографії Марка Бернеса: до лав Комуністичної партії, що було обов’язковою передумовою успішної кар’єри (зокрема артистичної), митець вступив… лише після смерті Сталіна. За фільм «Два бійці» кіноактора нагородили бойовим (!) орденом «Червоної Зірки», а 1951 року удостоїли Сталінської премії —це справді феноменальний випадок в історії радянської культури.
Композитор Микита Богословський пригадує жарт, який «відколов» у швидкі на розправу передвоєнні роки Марк Бернес у Києві. Вечорами у готельному номері кіноактора збиралась мистецька компанія, що заважало сусідам за стіною, які частенько в неї грюкали, вимагаючи тиші.
Бернесу це набридло і одного разу він зайшов до невдоволених, які виявились бухгалтерами з Житомира. «Ви — комуністи?» — ще з порога запитав актор. А потім, назвавшись директором готелю, попросив звільнити номер на одну ніч для американської делегації. Мовляв, у порожньому Червоному залі для житомирців уже приготували ліжка, тож можна йти, не одягаючись. Неважко уявити шок присутніх, коли до Червоної зали, де міська влада Києва саме влаштувала бенкет на честь американського льотчика Чарльза Ліндберга, спокійнісінько зайшли двоє людей… у спідньому. На щастя для вже відомого кіноактора, цей жарт не мав сумних наслідків, хоч поставлене ним «питаннячко» у ті часи «тягнуло» на п’ятнадцять років без права листування.
У нього свій рахунок з фашистами (у фільмі «Два бійці») Фото з сайту ucoz.ru
«Справа Бернеса»
На жаль, доля всенародного улюбленця, пісні якого стали свого роду візитівкою радянського мистецтва (від патріотичної «С чего начинается Родина» до ліричної «Спят курганы темные»), не була безхмарною. В часи «боротьби з космополітами» Бернесові пригадали його єврейське походження. Та найжорстокішого удару співак зазнав у період… хрущовської відлиги.
17 серпня 1958 року відразу в двох центральних газетах — «Правді» і «Комсомольській правді» — з’явились розгромні публікації про відомого артиста. В офіційному виданні ЦК КПРС вельми стримано висловлювався подив, чому грамплатівки «безголосого актора кіно», який «воскрешає гидотну «злодійську романтику» в куплетах «Шаланды, полные кефали», видаються мільйонними тиражами. Зате в «Комсомолці» у фейлетоні «Зірка на «Волзі» йшлося про те, як власник цілого автопарку із шести (!) легковиків на персональній «Волзі» мало не розчавив людей, які виходили на зупинці з трамвая. Більш того, водій не зупинився на вимогу автоінспектора, а коли той зумів заскочити на підніжку легковика, «лихач» почав маневрувати, намагаючись скинути міліціонера на землю.
Ці публікації застали Бернеса в Одесі. Про продовження концертів не могло бути й мови. Завдяки допомозі Юрія Тимошенка (знаменитого Тарапуньки), який «добув» гостродефіцитні квитки, співак зі своїми музикантами терміново повернувся до Москви. Однак зірка Марка Бернеса, здавалося, закотилася назавжди. Його на довгі роки позбавили права виступати на естраді та зніматись у кіно, що змусило видатного співака заробляти на життя… озвучуванням ролей в іноземних кінокартинах під час дубляжу.
Багато хто досі переконаний: диму без вогню не буває. Та насправді ще 22 жовтня 1958 року постановою прокуратури м. Москви у «Справі Бернеса» було розставлено всі крапки над «і». Як підтвердили свідки і навіть сам інспектор ДАІ, автомобіль порушника був зеленого чи блакитного кольору, тимчасом як Бернес їздив на чорно-білій «Волзі». Крім того, алібі актора підтвердив громадянин Ларін — пасажир автомобіля співака. Тому єдиною претензією залишилась не вельми коректна реакція на дії постового, який наздогнав не той автомобіль. До речі, хоч Бернес полюбляв змінювати легковики на дедалі сучасніші, більше одного їх в нього ніколи не було.
На підставі отриманої постанови прокуратури актор спробував домогтися спростування, а натомість почув у відповідь: «Авторитет газети вищий, ніж честь якоїсь окремої особи». 18 листопада 1958 року «Советская культура» надрукувала рішення колегії Міністерства культури СРСР, у якому йшлося про «неправильне реагування М. Бернеса на критику в пресі» та була погроза позбавити його «почесного звання заслуженого артиста РРФСР».
На думку сучасних дослідників, трагічну роль у долі митця відіграв випадковий збіг обставин. На концерті для делегатів комсомольського з’їзду співака довго викликали на «біс», однак його не пустили на сцену «представники органів» — мовляв, сценарій заходу розписано до хвилини. Натомість Микита Хрущов прокоментував, що «Бернес зазнався, людей не шанує». Саме цим невдоволенням уміло скористався зять керівника держави — редактор «Комсомолки». Як виявляється, і він, і вже овдовілий на той час співак залицялися до однієї актриси — красуні Ізольди Ізвицької, славу якій приніс фільм «Сорок перший».
«Куда ж теперь идти солдату?»
1960 року Марку Бернесу якимось дивом вдалося «пробитись» у «збірну» концертну програму Московського мюзик-холу. Цілком імовірно, що це навіть був хитрий хід, адже камерна манера виконання «радянського шансоньє» мало підходила для величезного Палацу спорту, в який глядачі прийшли розважитись і подивитись на дівчаток з кордебалету.
…Самотня постать, вихоплена прожекторами, стояла на велетенській сцені — від цього вона здавалася ще більшою. «Враги сожгли родную хату, сгубили всю его семью. Куда ж теперь идти солдату, кому нести печаль свою?» — не проспівав, а нібито запитав цей чоловік. У занімілому амфітеатрі з місць почали мовчки підніматись колишні фронтовики — у військовій формі і цивільних костюмах з нечисленними, але чесно заробленими нагородами на грудях. За хвилину в неосяжному залі стояли всі. Це було тріумфальне повернення не лише негласно забороненої у 1946 році пісні, а й самого Марка Бернеса. Подальше його замовчування загрожувало скандалом. На жаль, співакові судилося прожити лише недовгих дев’ять років, адже ніщо в житті не минає безслідно…