За фахом Юрій Клапоух авіаінженер, але його покликанням, ні, диханням, як  сам зазначає, є праця художника. Він веде вже кілька років на YouTube-каналі власну мистецьку школу, в межах якої пропонує майстер-класи для початківців і тих, хто вже десятиліттями тримає пензель. 

російські окупанти знищили його гараж і машину, по-варварськи розграбували будинок у Харкові. Нині він знайшов прихисток у селищі Залізці на Тернопільщині. І далі творить — пише серію портретів оборонців української землі. 

Незабаром ці та інші полотна харківського митця представлять на виставці в Тернопільському обласному художньому музеї. Їх можна буде не лише оглянути, а й придбати, адже організують аукціон, на якому половину зібраних коштів  спрямують на потреби однієї із фронтових бригад.

Із пензлем із п’яти років

Вивчати художню справу Юрій Клапоух прагнув ще під час навчання у виші, адже з малих літ малював. Усе почалося у п’ять років. Тоді він із хлопчаками бавився на будівництві, де було викопано траншею під фундамент. На догоду друзям вирішив стрибнути в цей рів і зламав ногу, тож довелося певний час носити гіпс. І  щоб чимось зайняти сина, мати купила пензлі, фарби, альбом. Так  він почав малювати. 

Із пензлем не розстається досі. Після закінчення загальноосвітньої школи зібрався вступати до Харківського художньо-промислового інституту (нині державна академія дизайну та мистецтв). Приніс власні роботи, показав. Усе ніби й гаразд, але запропонували навчатися спочатку на підготовчому відділенні. «Почухав потилицю: це ж зайвий рік штани ще протирати», — з гіркотою подумав.  

Батько прийшов на допомогу. Сам військовий, він порадив вступати до вищого військового авіаційно-інженерного училища. Дослухався. Тут здобув фах авіаінженера. Виш закінчив із золотою медаллю та отримав диплом з відзнакою. Згодом викладав у льотньому училищі аеродинаміку та динаміку польоту, почав навіть писати кандидатську дисертацію. Але душа до військового фаху не лежала.  

Після десяти років служби він подав рапорт і присвятив себе нарешті улюбленій праці. Вступив у заочний народний університет мистецтв у москві на відділення образотворчого мистецтва. Чотири роки провчився,  але по диплом так і не поїхав.

Йому до вподоби класичний живопис

Пан Юрій у творчості вважає себе романтичним реалістом. Як каже, любить хрестоматійний, класичний, традиційний живопис. Батько його служив у радянській групі військ у тодішній НДР (східній Німеччині), тож Юрій мав нагоду часто відві-дувати екскурсії у Дрезденській картинній галереї, його вражали роботи художників епохи Відродження. Уважно розглядав ці полотна, захоплювався, вчився. «Досі пам’ятаю навіть запах тих картин», — розповідає художник.

Нині Юрій Клапоух працює в техніці олійного та акрилового живопису. Для себе визначив основними чотири жанри. Передусім любить подорожувати, отже працювати на природі й писати пейзажі. Звісно, на багатьох полотнах зафіксував у своїй творчій інтерпретації передусім краєвиди Харківщини. Дуже любив бувати в Карпатах. У Яремчі винаймав із дружиною Оленою, яка також добре малює, помешкання. Обоє щодня виїжджали ще на світанку автомашиною в гори й писали пейзажі. 

«Власні карпатські картини навіть не встигав запам’ятовувати, адже поціновувачі пейзажу одразу ж їх замовляли для приватних зібрань». Морські краєвиди теж можна побачити на багатьох роботах художника. Це відгомін його поїздки майже десять років тому в український Крим.

Сільська тематика у творчості харківського митця займає особливе місце. Хоч жив у мегаполісі чи інших містах, із селом не поривав, бо там закопані глибоко його родові корені. Щоліта на канікули батьки обов’язково привозили сина на Черкащину в село Заліське до бабусі. Там він навчився тонко відчувати красу природи, знати ціну тяжкої праці сільських трудівників і значення народних традицій. Тож його квіти на натюрмортах, здається, мають якийсь особливий шарм, лісові гриби чи  яблука заворожують.    

Хоч би в якому жанрі працював пан Юрій, для нього головне, щоб у роботі було закладено певний зміст і сюжет, тому виокремив для себе як жанр сюжетний живопис.

Найулюбленішим жанром називає портрет. Зізнається, що це найважча річ, зате дає найбільше задоволення. Із портретів Юрія Клапоуха постають люди різної статі, віку, занять, рідні, близькі, друзі й незнайомі, які просять написати на замовлення. «Якщо бачу людину з цікавим для мене обличчям, то пропоную: «Напишу з вас портрет».

Життя на Тернопіллі

Нині харківський художник живе у  Залізцях на Тернопіллі. Сюди його змусила приїхати широкомасштабна війна. Він жив у Харкові в тому районі, який перші два тижні рашисти найбільше обстрілювали. Пан Юрій і дружина Олена ще як слід не відійшли від лікарняного ліжка, на яке їх поклав COVID-19. А тут довелося сидіти годинами у вологому підвалі. У дружини почалася повторна пневмонія. Довелося брати курс на захід країни. До того ж ворожий снаряд влучив у гараж, в якому тримав свого джипа. 

Напередодні 24 лютого подружжя відвідувало батьків у харківській квартирі, залишивши у власному приватному будинку і полотна, і гроші, й інші матеріальні цінності. Додому повернутися вже не могли. Пан Юрій ступив на поріг своєї оселі аж через кілька місяців, коли наші воїни звільнили  Харківщину від орди. Жахнувся від побаченого. Двері в будинку було виламано, все перевернуто догори дриґом, тут, схоже, браві російські вояки й їли, й водночас, даруйте, вбиральню посеред кімнат організували. Усе по-варварськи. 

Але здивувало, що всі картини, які висіли в будинку, були поскладані в одному з кутків. Чи то якийсь поціновувач мистецтва потурбувався, чи, може, навпаки, нетямущий у мистецтві, красі — не відомо. Ці полотна художник привіз у Залізці. 

Це селище відкрити для пана Юрія допомогла одна з його учениць у школі на YouTube-каналі. На новому місці харківський художник зображує на полотнах не лише місцеві природні й архітектурні принади. Написав й ікону-герб Залозецької селищної громади. В іконописі випробував себе ще два десятки років тому, коли розписав один з харківських храмів. Але потім не повертався до цього виду живопису аж до цього року.

Уперше у творчості Юрій Клапоух написав портрет борця за незалежну Україну, воїна Української Повстанської Армії сотенного Миколи Кутраня. Микола Кутрань брав участь у Панасовецькій битві, що відбулася неподалік Залізців між упівцями та енкаведистами. Портрет цього відомого повстанця пан Юрій писав на одному диханні, каже, взявши за основу дві старі низької якості чорно-білі світлини. До речі, ця його робота з’явилася на марці, яку нещодавно погасили в Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини. Є намір встановити  пам’ятну дошку із цим портретом Миколи Кутраня в селі Снігурівка, де повстанець свого часу вчителював у місцевій школі.

Нова знакова серія полотен

У Залізцях  художник з Харкова розпочав нову серію  робіт, з яких дивляться на нас реальні новітні українські Герої, які виганяють з рідної землі нещадного рашистського окупанта. Юрій Клапоух  у соцмережах звернувся до них із проханням надсилати йому свої світлини. Десятками отримує нині такі фотографії, кожну переглядає, а відбирає для творчої праці ті, які, каже, зачепили душу. Іноді воїни розповідають йому деякі сторінки власного життєпису. 

Ось полотно «Воїн». На ньому художник  зобразив краянина бійця Василя. Герой надіслав панові Юрію світлину, зроблену одразу після бою, в якому зазнав поранення. Днями Василь втратив і сина, який теж захищав Україну. 

Не може не схвилювати робота «Скрипаль». З’ясував, що це портрет Романа Барвінка-Скрипаля, який поліг цього року в серпні. Художник розповів, що Роман мав поганий зір, але приховав це і 2016 року пішов добровольцем на фронт, а потім поповнив лави морської піхоти ЗСУ. 

Не можна не сказати й про художнє полотно «Побратими». Юрій Клапоух написав портрет фельдшера Павла Зігфріда, який на хвилинку притулився до бетонної стіни відпочити. І цей його спокій охороняють вовки, один з яких ловить ворожі стріли. Беручись до написання цього полотна, художник прагнув показати зв’язок між минулим і сьогоденням. 

«Я вирішив використати легенду про те, що козаки-характерники вміли під час бою перекинутися навіть на вовка й ловити стріли в польоті», — зазначає пан Юрій.

Сам художник активно повертається після пережитого до творчого життя. І кажучи образно, сам ловить стріли — фіксує на полотнах теперішній історичний час, пише галерею портретів захисників Української держави.