Як писав класик вітчизняного гумору: «Я тут не буду патякати про те, що таке газета. Усі знають, що це діло дуже велике й поважне». Зрештою, в цьому давно переконалися і передплатники, і читачі нашого видання. Приміром, чого тільки варті започатковані редакцією рубрики «На контролі «УК», «Рік минув: що змінилося» тощо. А оскільки газетні публікації в багатьох випадках посприяли швидшому розв’язанню певних проблем, побільшало й звернень від читачів, які повірили в дієвість друкованого слова. Та знайшлися і ті, хто поставив під сумнів ділову репутацію «УК». Зокрема прокурор одного з районів Донецька, як розповів один із наших читачів, за словом у кишеню не ліз і зопалу назвав газету центральних органів виконавчої влади України… міщанською.
Про смаки, звісно, не сперечаються. І не біда, якщо прокурор шанує інші видання: скажімо, «Плейбой» чи «Форбс». Інша річ — у якому контексті представник правоохоронних органів вдався до згаданої характеристики нашої газети. «Він почав на мене кричати, не дозволяючи нічого сказати у відповідь, — усно й письмово свідчить наш читач. — Суть його монологу: нащо ви мені в приклад ставите якусь міщанську газетку, куди пишуть одні міщани?! Далі я мовчав, бо він пообіцяв вигнати мене з кабінету».
А знаєте, що стало причиною такої емоційної реакції? Виявляється, виступ у нашій газеті колеги — прокурора Чернівецької області (№ 31 від 17 лютого цього року). Цей номер з інтерв’ю наш читач як аргумент приніс до кабінету районного прокурора і зачитав йому слова колеги про те, як у області вдалося зменшити кількість підприємств, що заборгували своїм працівникам зарплату: «Як це вдалося? Дуже просто: викликав до себе у кабінет керівників підприємств-боржників і їм пояснював, що краще якнайшвидше розрахуватися зі своїми працівниками, поки наша розмова не набула кримінально-правового характеру…» Саме ці слова чогось подіяли на донецького прокурора, немов червона ганчірка на відому тварину.
«Я був прикро вражений, адже все це дуже нагадувало перекладання з хворої голови на здорову, — розповів кореспонденту «УК» батько нашого читача, який був під час цієї розмови поруч. — Господар кабінету замість елементарного виконання своїх службових обов’язків почав емоційно доводити, що ми «не ті» газети читаємо. Тобто виставив на посміх і свого колегу — обласного прокурора, і саме видання Кабінету Міністрів України. Мовляв, газета міщанська, пишуть туди міщани і такі самі її читають».
Неважко здогадатися, батько з сином прийшли до районного прокурора не для того, щоб почути його симпатії та антипатії стосовно друкованих видань. Наш читач спробував привернути увагу до своїх проблем, розв’язання яких могло б стати сюжетом для серіалу-«жуйки». Після закінчення Донецького медичного університету та інтернатури молодий спеціаліст з серпня 2009 року працював провізором в аптечній мережі одного з товариств з обмеженою відповідальністю. Попри видану підприємством банківську картку для отримання зарплати, грошей він так і не отримав. А після примусового звільнення з роботи в березні 2010 року молодий спеціаліст подав позов до Мар’їнського районного суду на підприємство-боржник і через певний час отримав судове рішення на свою користь.
Втім, його виконання позивач не дочекався і досі. Після звернення до різноманітних інстанцій справа з формальними ознаками злочину за ст. 172 КК України (грубе порушення законодавства про працю) потрапила до районного прокурора для відповідного реагування. Той, розповідає наш читач, реагувати не поспішав. «Більше того — весь 2011 рік я навіть не знав: порушили карну справу стосовно керівника підприємства-боржника чи відмовили, оскільки прокуратура не вважала потрібним висилати мені постанови навіть після того, як неодноразово надсилав туди рішення суду на мою користь, — обурюється позивач. — Отож так і не отримавши відповіді на свої звернення, разом із батьком побували на прийомі у прокурора району».
Як тоді нарешті відреагував господар кабінету, вже відомо: на горіхи чомусь дісталося прокурору іншої області та нашій газеті. На жаль, поки що не відома реакція на згадану ситуацію і прокурора Донецької області, від якого ще немає відповіді на відповідний офіційний запит. Тому, мабуть, до цієї теми обов’язково доведеться повертатися, готуючи матеріал ще й для рубрики: «Рік минув: що змінилося».