НА ЧАСІ

Вітчизняні хранителі спадщини потребують кращого фінансування, молодих кадрів  та узгодженості законів 

Історики кажуть, що для гідного представлення минулого треба більше зусиль, ніж для творення сучасності. Схоже, що найбільшою мірою цей вислів стосується музеїв, які є точками перетину часових просторів — минулого, сьогодення і майбутнього. Значною мірою завдяки цим закладам ми усвідомлюємо свою органічність і автентичність в історичному аспекті розвитку людства. Але за всієї своєї грандіозної культурної, виховної й просвітницької роботи нині вони переживають не найкращі часи. Тому тема Міжрегіонального музейного форуму «Музеї у ХХІ столітті. Виклики часу. Шляхи модернізації», який відбувся в Чернігові, налаштовувала на далеко не умиротворений лад. Звісно, були  озвучені й «плюсові» моменти, та більше говорили  про наболіле.

Щоб музейні експозиції приваблювали людей, дбати про них слід на рівні держави. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Пошук чорної кішки в темній кімнаті

Загалом у плані функціонування музеї мало чим відрізняються від інших бюджетних установ — ті самі проблеми з фінансуванням, яке дуже скидається на пошук чорної кішки в темній кімнаті, якої там… нема, оскільки кошти миттєво з’їдають оплата комунальних послуг, охорона та заробіток. Ті самі потреби в комп’ютеризації та поліпшенні матеріальної бази. Та сама нестача молодих фахівців, які не вважають музейну справу престижною… І ті самі рекомендації заробляти на свої потреби власними зусиллями. При цьому розмова про впровадження ринкових відносин не завжди буває, однозначною. З одного боку, наголошується, що музей не є підприємницьким закладом, він має вищу місію —  виховну, наукову, дослідницьку. З іншого — зрозуміло, що коли немає за що купувати експонати, реставрувати їх, облаштовувати нові експозиції  — одне слово, розвиватися, то хоч-не-хоч, а шукатимеш шляхи осучаснення старих методів. Адже нині вибагливих відвідувачів можна привабити лише якоюсь родзинкою. «Фінансовий менеджмент можна з успіхом застосовувати в музеях. Вони дають змогу раціонально використовувати бюджетні та знаходити позабюджетні кошти, які допомагають розв’язувати багато проблем», — вважає директор Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського Сергій Лаєвський, із яким ми розмовляли незадовго до форуму. Однак, за його словами, бюрократичний апарат у системі державних бюджетних відносин часто доводить прості, здавалося б, ситуації до абсурду. Зокрема пан  Сергій навів такий приклад: аби купити у канцтоварах за безготівковим рахунком звичайнісінького олівця вартістю одна гривня на той момент, коли в музеї немає кредитів за потрібним кодом економічної класифікації видатків, але є за іншим, з якого кошти можна пересунути, — для виконання цієї операції потрібно підготувати 12(!) різних довідок, листів та погоджень.

Працівників цього закладу непокоїть ще одна абсурдна ситуація: музей з комунальною формою власності платить державі чималі кошти за оренду приміщення, в якому зберігає фонди, що належать державі і є державним майном. Не зрозуміло, який зиск від цього абсолютно алогічного колообігу бюджетних коштів, які навіщось виймаються з державного бюджету, аби туди ж і повернутися.

«Відреставруй  експонат!»

Учасники форуму підкреслювали нагальну потребу створення в регіоні реставраційної служби.

«Нині в  32 музеях та заповідниках області зосереджено понад 445 тис. предметів основного фонду. З них майже 6 тис. потребують реставрації, — розповів начальник головного управління культури, туризму і охорони культурної спадщини облдержадміністрації  Сергій Мойсієнко. — Але щороку щастить відновити всього 0,1% експонатів. Професійно цією справою займаються лише в Києві, Харкові, Одесі та Львові. Деякі предмети реставруються роками».

Та найбільше цю справу гальмує нестача коштів. Вихід із ситуації підказує саме життя: Чернігівщина здавна славилася своїми благодійниками, зокрема з родин  Лизогубів, Милорадовичів, Тарновських, Терещенків. Нині у царині збереження історико-культурного надбання краю з’явилися нові імена. І саме на них покладають надії у справі реставрації унікальних експонатів. Тож посадовець оголосив початок акції «Відреставруй експонат». На сайті управління подано перелік експонатів, серед яких старовинні меблі, ікони, книги-стародруки, давні побутові знаряддя тощо. З-поміж них меценати можуть обрати ті, яким хочуть подарувати нове життя. Це коштуватиме від сотень до сотень тисяч гривень. А восени відбудеться презентація відреставрованих експонатів.

Серед інших питань, які зібрання хотіло б донести до Міністерства культури, було названо чинники, що гальмують модернізацію вітчизняної музейної галузі. Це зокрема неузгодженість законів, що регламентують діяльність музеїв, брак нормативно-правової бази для музеїв, що працюють на громадських засадах, відсутність стандартів та Державного електронного каталогу музейних цінностей, науково-дослідного центру музейної справи, соціальна незахищеність музейних працівників тощо.

Нині перед музеями постала дилема: залишатися консервативними хранителями старовини чи змінюватися відповідно до часу й уподобань відвідувачів. Звісно, важливі обидва аспекти, та рішення, як змінити форму, залишивши зміст, не буде простим.

ДУМКИ З ПРИВОДУ

                                   
Оксана МЕЛЬНИЧУК,
завідувач відділу культурної політики
Національного інституту стратегічних досліджень
при Президентові України:

— У державному управлінні країни є така проблема, як брак комунікацій. Складається враження, що  одне міністерство не знає, що робить інше. Якби міністри збиралися, скажімо, раз на місяць і узгоджували програми розвитку, то останні були б більш насиченими і різнобічними. А так один, захищаючи свої будівельні інтереси, відкидає все, що заважає забудовувати територію, тобто питання спадщини і охорони. Інший відкидає всю затратну частину і музею дістається залишковий принцип фінансування

                                   
Надія КАПУСТІНА,
директор Дніпропетровського національного
історичного музею ім. Д. І. Яворницького:

— Дуже прикро, що в нашій країні немає такого рівня спілкування, який надав би можливість і зустрітися, і позмагатися, і знайти нових партнерів. Тому до 150-річчя з дня народження Дмитра Яворницького ми запропонували провести перший Всеукраїнський музейний фестиваль. Він відбувся і показав, що нам  справді бракує спілкування. А ще — багато недонесених цікавих проектів, через що, напевне, і виникають проблеми з відвідуванням музеїв. Торік ми запросили Україну вже на третій фестиваль. Було представлено виставки з різних областей. Це дало змогу реалізувати для відвідувачів проект «50 виставок за 5 гривень». Було дуже приємно бачити черги до музейних кас.