На Рівненщині майже 20 тисяч роботодавців. І для жодного у служби зайнятості немає слова «ні». Співпрацюють за багатьма напрямами — аж до індивідуальної підготовки спеціалістів на замовлення. Як нині фахівці служби долучилися до роботи на платформі Rivne work hub, яку ініціював голова облдержадміністрації Віталій Коваль, розповідає директор обласного центру зайнятості Іван ТКАЧУК.
— Іване Федоровичу, що являє собою платформа і яка роль у ній служби зайнятості?
— Голова ОДА прагне зробити область територією рівних можливостей для всіх, хто працює по-білому. Але це непросто насамперед через брак фахівців робітничих професій. Тому Віталій Коваль, не чекаючи, доки в Україні нарешті з’явиться бодай короткотерміновий прогноз розвитку ринку праці та відповідно потреби у фахівцях, вирішив змінити ситуацію у краї. Навіть попри пандемію, іноземні інвестори за останні два роки потроїли вкладання коштів у нашу економіку. Вони сподіваються, що наш ринок віддячить кваліфікованими кадрами. Їх готують як у закладах освіти, так і на базі служби зайнятості. В області відкрили 25 сучасних навчально-практичних центрів для випускників шкіл, а на базі служби зайнятості навчаємо та перекваліфіковуємо доросле населення. Наше спільне завдання — збалансувати підготовку фахівців. А як цього досягти, пропишемо в меморандумі між ОДА, управлінням освіти області, центром зайнятості та федерацією роботодавців.
Тому розпочали з фахової комунікації на платформі в такому форматі: роботодавець — центр зайнятості — центри професійної підготовки. Уже поспілкувалися із представниками деревообробного, меблевого напрямів, скловиробництва. Ці галузі, по суті, — локомотив економіки краю.
— Взаємно відкрили для себе щось нове?
— Зустрічі, які відбуваються за участі заступників голови ОДА і директорів провідних департаментів, значною мірою висвітлюють можливості, які навіть у непростий час дає держава самим роботодавцям. Виявляється, частина з них не знала про наші нові можливості. А в нас великий центр професійно-технічної освіти, який готує фахівців за 58 ліцензованими професіями та понад 200 напрямами на новітньому обладнанні.
Для мене було новиною, що фахівців для скляної галузі (на Рівненщині вона представлена трьома великими підприємствами) не готує жоден навчальний заклад. Нонсенс? Так. Тому, приміром, «Вераллія-Україна», підприємство із французькою інвестицією, яке давно працює в області, відчуває гостру потребу в операторах склоформувальних машин, трохи меншу — в електромонтерах та слюсарях-ремонтниках. Їх можемо готувати на базовому рівні. А вже за специфікою кожної галузі — за дуальною формою навчання: теорію даємо ми, практику слухачі проходять на підприємствах галузі. Так набувають досвіду під виробничу специфіку з можливістю подальшого працевлаштування. Кожен роботодавець шукає універсального фахівця.
До речі, в Німеччині в галузі скловиробництва давно практикують дуальне навчання: кожен завод має студентів. Нехай і в нас так буде. Певний відсоток шукатиме легшого хліба, але ж частина залишиться.
— Бо під лежачий камінь вода не тече.
— Ми повинні широко популяризувати ринок праці області, знати його тенденції й потреби на ближню й віддалену перспективи. І доносити це до випускників шкіл та їхніх батьків. Навіщо батькові витрачатися на професію і диплом фахівця, якщо потім дитина перенавчатиметься в нас на робітничу спеціальність, якою зможе заробляти, достойно жити й утримувати родину.
— Чи справді достойно?
— Тут ще є проблеми. По-перше, роботодавці часто доплачують фахівцям неофіційно — це поширене в Україні явище. Але завтра в державі наведуть порядок (для цього вже ухвалюють закони), сірий ринок відійде, і вони змушені будуть конкурувати між собою за спеціалістів. І платити їм офіційно бодай 80% того, що в Польщі. Не простоювати ж виробництву, в яке інвестували і кошти, й розум.
По-друге, наші роботодавці часто не беруть до уваги, що нині в потребах людини первинне — робота, а не місце проживання. Люди, особливо молодь, поїдуть туди, де буде достойний стабільний заробіток.
По-третє, українці не знають, де саме в державі поряд з домом можна добре заробити. І тут на перший план виходить інформаційне забезпечення. Коли, скажіть, ви бачили хороший сучасний фільм про робітника, його сім’ю, який мотивував би молодь? Хто його створив за 30 років незалежності? А одне робоче місце у виробництві створює сім-вісім у сфері обслуговування. Це світова тенденція. Ми працюємо, щоб так було на Рівненщині. Адже держава витрачає мільярди на освіту, а на рідній землі залишаються 30% фахівців, решта розвивають економіки інших країн. Це і неправильно, й несправедливо. Усюди є певна частка заробітчан, але у нас це критичне явище. Тішить, що триває робота над відповідним законодавством, яке, вірю, розставить усе на свої місця.
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»