170 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА ПУЛЮЯ
Окрім відкриттів у науці, найважливіше з яких — Х-промені, що їх знаємо як рентгенівські, уродженець Тернопільщини Іван Пулюй був одним із головним проектантів електростанцій у Європі, ініціював запровадження трамвая у Празі, удосконалив лампи розжарювання Едісона, завдяки яким вони стали служити набагато довше, був радником при імператорському дворі у Відні.
Він активно проявився в національному русі. «Пулюй добре усвідомлював процеси, які відбувалися в тогочасному суспільстві. Ще з 1900-х років, коли тривала боротьба між поляками й українцями на освітянській ниві, науковець підтримав студентський рух, спрямований на те, щоб навчання вели українською мовою. Коли ліквідували кафедри з українською мовою викладання й багато студентів відрахували з університетів, Іван Пулюй разом з Іваном Горбачевським створив спеціальний фонд, допомігши багатьом українським студентам влаштуватися до європейських університетів», — розповідає дослідник історії української науки, чиїми зусиллями повернуто сотні імен науковців, народжених на українській землі, професор Василь Шендеровський.
Крім того, саме Іван Пулюй, який вільно володів 15 мовами, доклав титанічних зусиль, щоб разом із Пантелеймоном Кулішем перекласти й видати українською мовою Біблію.
«Іван Пулюй казав, що немає більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою й національну честь і без винагороди працювати для свого народу», — каже Василь Шендеровський.
Цікаво, що ще перед початком роботи над перекладом Біблії Іван Пулюй видав українською молитвослов і під час російсько-японської війни передав українським полоненим воякам тисячу примірників. «Коли про це довідався імператор Японії, то передав Пулюєві на знак пошани подарунок — великий килим», — каже Василь Шендеровський.
Так само науковець звернувся до російського генерала із проханням передати дві тисячі примірників українським воякам, що служили в російській армії. Відповіді не отримав.
У розпал Першої світової Пулюй написав дві фундаментальні праці про ситуацію в Україні та її роль на тодішній геополітичні арені. Переконував Європу: Україна є й буде бар’єром, який відокремлює європейські держави від загарбника — Росії. «Якщо має бути протиставлена дієва заслона проти загрозливої сили російського велетня, то має бути звільнена Україна, ця основа розвитку російської влади, в інтересах найбільш можливої стабільности миру в Європі», — писав він у праці «Україна та її міжнароднє значення». Завдяки самостійній Україні московитський царизм було б витіснено з Чорного моря, Балкан, Дарданелл, і так було б знищено зазіхання Росії на всесвітнє панування, переконував Іван Пулюй: «Лише внаслідок приєднання України до Московії утворилася надмогутня Росія, і тільки через визволення українського народу з російського рабства може стати Росія знову Московією, азіатською імперією».
Ще 20 років тому ім’я патріота й видатного науковця в Україні було не відоме. «Ми дослідили праці вчених, які вивчали явище Х-променів: Рентгена, Ленарда, Гітторфа, Тесли, Пулюя. У працях Пулюя вперше у світі було опубліковано зображення скелета дитини, зроблене завдяки Х-променям, він першим вказав на можливості їх використання в медицині. Принаймні троє людей заслуговують, щоб їх відзначили у зв’язку з їхнім відкриттям: Пулюй, Ленард та Рентген», — каже Василь Шендеровський.
Пулюєві закидали, що він сам в одній із праць назвав невидимі промені рентгенівськими. Він мав важливу рису, через яку не надрукував праці раніше за Рентгена. «Він зробив багато для розуміння природи Х-променів. Але не все до кінця було зрозуміло, адже тільки 1897 року відкрили електрон, природу будови ядра не було з’ясовано до кінця. А Пулюй ніколи не дозволяв собі, маючи певне ім’я у наукових колах, публікувати ті роботи, які до кінця не розумів», — пояснює професор Шендеровський.
Альберт Ейнштейн, який приятелював із Пулюєм і часто гостював у нього, заспокоював його так: «Іване, ви повинні бути горді, що причетні до цього епохального відкриття. Хто за вами стоїть: які уряди, які держави, які гроші? А за Рентгеном — увесь світ».
135 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КЛИМЕНТА КВІТКИ
У тіні Лесиної слави
ПОДВИЖНИК. Для одних він всього лише чоловік Лесі Українки, для інших — основоположник етнофонії — науки про звукові особливості етнічної музики. Прикро, але більшості українців ім’я Климента Квітки не говорить нічого, хоч записані ним щонайменше 6 тисяч(!) народних пісень, переважно українських, — справжнє подвижництво, гідне нашої пам’яті.
Невтомного етнографа цікавив також фольклор національних меншин, які віками жили на нашій землі. Уже за радянських часів Климент Квітка як науковий керівник Кабінету з вивчення музичної творчості народів СРСР (нині Науковий центр народної музики ім. К. Квітки) організовував експедиції, завдяки яким збережено перлини фольклорних багатств слов’янських, угро-фінських та середньоазіатських етносів.
Саме зацікавленість українською народною піснею познайомила тоді ще студента Київського університету з уже відомою громадською діячкою і поетесою Лесею Українкою, старшою за Квітку на 9 років. Вона відразу належно оцінила фаховий підхід молодого етнографа до збирання і систематизації народної музичної спадщини, а він записав кілька нових пісень, уперше почутих з Лесиного голосу.
Про більше, як здавалось їм обом, не йшлося, адже на перешкоді зближенню були не лише різниця у віці й соціальному становищі. Не варто забувати, що Леся Українка була донькою генерала, якому відповідало звання її батька статського радника, а Климента через бідність матері-вдови виховували у прийомній родині. Крім того, поетеса переживала свою трагічну закоханість у Сергія Мержинського, який любив іншу, хоч помер від сухот на Лесиних руках.
Важко сказати, як склалась би подальша Лесина доля, якби в цей найскладніший період життя поряд з нею не опинився Климент Квітка. Недаремно одна з найближчих Лесиних подруг Ольга Кобилянська писала в листі до неї, що «ваш шлюб повернув мені віру у велике кохання».
Після батькової смерті й розподілу спадку між рідними важкохвора поетеса фактично залишилася без засобів існування. Її доходи обмежувалися невеликими гонорарами за твори, що виходили за кордонами Російської імперії, де не діяла царська заборона на друк українських видань. Отож хворому на сухоти Квітці доводилося важко працювати, щоб утримувати родину, а Леся допомагала переписувати не лише наукові праці свого Кльоні, як вона його ніжно називала, а навіть його службові папери.
Однак саме в роки шлюбу поетеса написала найвідоміші твори, зокрема «Лісову пісню». За це маємо певною мірою завдячувати терплячості й жертовності людини, для якої шлюб із великою поетесою був і нагородою, і важким випробуванням, про що Климент Квітка ніколи не шкодував.
У сумнозвісному 1933 році Квітку заарештували «за націоналізм», однак за кілька місяців якимось дивом відпустили. За порадою друзів він переїхав до Москви, де його невдовзі репресували вже за належність до «Російської національної партії».
Більшовики ставилися до «рідних» націоналістів значно поблажливіше, ніж до українських. Отож Квітці після трьох років таборів дозволили повернутись до столиці й навіть поновили на роботі в консерваторії, де він до кінця життя займався улюбленою справою — досліджував народну музику.
70-РІЧЧЯ ПОЧАТКУ ЯЛТИНСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ
Сталін-Путін — одна подоба
ПАРАЛЕЛІ. Під час зустрічі в Ялті Сталін, Рузвельт і Черчилль погодили питання зон впливу держав-переможниць у післявоєнній Європі. Та попри обіцянки «вождя народів» гарантувати демократичний устрій, багатопартійність та вільні вибори у східноєвропейських країнах, вони опинились під фактичною радянською окупацією й зазнали жорстокого терору.
Нинішні путінські заяви про невтручання у справи України після її федералізації — зі сталінського лексикону 70-річної давності, коли Східну Європу віддали на розтерзання великодержавному тиранові.
70-РІЧЧЯ ВТЕЧІ ДЕВЯТАЄВА З ОСТРОВА УЗЕДОМ
Совку герої не потрібні
ПАМ’ЯТЬ. Втеча десятьох радянських військовополонених на викраденому в гітлерівців літаку — безприкладне свідчення солдатської мужності. До того ж завдяки їхній інформації вдалось розбомбити секретну ракетну базу ворога на острові Узедом. Однак мало хто знає, як тодішня батьківщина віддячила героям.
Сімох рядових, які прилетіли на пілотованому старшим лейтенантом Девятаєвим «Хейнкелі», відправили у штрафбат і залишитися живим пощастило лише одному з них. Самого Девятаєва, який потрапив у полон під час боїв за Львів, разом із двома іншими офіцерами утримували в радянському фільтраційному таборі.
Восени 1945 року в’язня під конвоєм привезли на Узедом у розпорядження полковника Сергєєва. Це був псевдонім нещодавно реабілітованого «ворога народу» українця Сергія Корольова — майбутнього творця перших космічних кораблів. Та навіть йому остаточно витягти Девятаєва з таборів вдалося лише 1946-го, коли льотчика, понизивши у званні до молодшого лейтенанта, відправили служити в артилерію.
Сторінку підготували Тетяна МОІСЕЄВА, Віктор ШПАК, «Урядовий кур’єр» (ілюстрації надано авторами)