КОМФОРТ
Запровадження «карткової системи» у ліфтах Житомира зняло одні проблеми і спричинило інші
Десять років тому, коли в Житомирі почали запроваджувати карткову систему оплати за користування ліфтами, більшість із них… не працювали. Причина була банальною: кошти на обслуговування цієї техніки, закладені у вартість послуг з утримання будинків, осідали на рахунках ЖЕКів. Отож спеціалізовані ліфтові підприємства працювали в борг, через що залишилися як без фахівців, так навіть і без найнеобхідніших запчастин.
Із двох бід — меншу
Нині в Житомирі майже 96% ліфтів, що перебувають на балансі ЖЕКів, ЖБК і ОСББ, обладнано картковими системами. Завдяки цьому кошти за технічне обслуговування підйомників відразу йдуть за прямим призначенням. Тож спеціалізовані обслуговуючі підприємства не менше, ніж користувачі, зацікавлені, аби жоден із ліфтів не простоював. Тим більше, що оплата йде за конкретну поїздку, а не номінально надану послугу.
— Після того, як поїздки стали платними, — розповідає начальник управління житлового господарства міськради Світлана Півоварова, – підйомники стали споживати майже вдвічі менше електроенергії. Це закономірно, бо ліфти тепер не служать замінником «дитячого атракціону» для підлітків, а дорослі не ганяють кабіну через весь будинок лише для того, аби спуститися чи піднятись на один поверх. Причому у виграші насамперед самі мешканці, які, по-перше, економлять на електроенергії, вартість якої входить до загальнобудинкових витрат. По-друге, подовжився ресурс роботи ліфтового обладнання, бо воно тепер менше спрацьовується.
Однак не всі житомиряни задоволені картковою формою оплати. Хоч попередній механізм розрахунків, за якого витрати на обслуговування ліфтів розподілялися пропорційно житловій площі, викликав не менше нарікань. Бо фактично мешканці нижніх поверхів доплачували за своїх горішніх сусідів. Не кажучи вже про те, що кошти за обслуговування ліфта нараховувалися навіть тоді, коли він простоював по кілька днів.
Нині кожен платить лише за себе і, що найважливіше, за реально спожиту послугу. Проте неважко зрозуміти, що середньостатистичні 25 поїздок ліфтом за місяць у розрахунку на одного користувача, якими оперують при об∂рунтуванні нібито меншої вартості саме карткової системи оплати, досить ефемерні. Насправді у мешканців верхніх поверхів ця кількість щонайменше вдвічі більша, а в їхніх сусідів унизу — фактично нульова.
Утім, досить навіть кілька днів походити пішки на дев’ятий поверх, аби визнати: із двох бід — завмерлого підйомника чи ліфтової картки — слід обирати меншу. Однак для малозабезпечених громадян, які користуються житлово-комунальними субсидіями, ця дилема набагато складніша. Так, наприклад, для самотнього пенсіонера, який сплачує за всі комунальні послуги майже 100 грн на місяць, щоденний підйом-спуск ліфтом обійдеться у додаткові 15 грн. А в переліку послуг, на які призначається субсидія, ліфтових карток немає. І це при тому, що технічне обслуговування ліфтів є однією зі складових витрат на утримання будинків, які дотуються державою за умови проживання громадян із низьким рівнем доходів у багатоповерхівці із «безплатним» підйомником.
Економія на безпеці — сумнівна…
Проблема включення ліфтових карток до переліку житлово-комунальних послуг, на які поширюються гарантовані державою пільги, набула для Житомира особливої актуальності після недавнього підняття вартості однієї поїздки з 13 до 25 копійок. Хоч навіть після цього технічне обслуговування підйомників у місті залишилося… збитковим.
Згідно з поданими спеціалізованими підприємствами розрахунками, за умови забезпечення повного комплексу всіх потрібних робіт вартість поїздки ліфтом, залежно від його технічних характеристик і терміну експлуатації, має складати від 25 до 46 копійок! А чи не єдиною статтею витрат, економія на якій дозволяє працювати без збитків, є… виконання комплексу місячних і квартальних профілактичних робіт.
Зрозуміло, що це, м’яко кажучи, досить сумнівний метод заощаджень. Реальна альтернатива йому — або подальше підвищення вартості поїздок, або заміна чи капітальний ремонт фізично зношених підйомників. Адже їхнє технічне обслуговування стає все витратнішим.
На сьогодні в Житомирі 425 із 935 ліфтів відпрацювали нормативно-допустимий термін експлуатації у 25 років. Заміна одного підйомника новим коштує приблизно 300 тис. грн; модернізація, здатна подовжити термін роботи щонайменше на 18 років — 100–120 тис. грн; капітальний ремонт, тобто заміна непридатних для подальшої експлуатації вузлів і агрегатів — 30–50 тис. грн. Нескладно підрахувати, що навіть програма-мінімум обійдеться у не підйомні для бюджету міста 12,7 млн грн. При цьому все одно не вирішиться давно назріла і перезріла ліфтова проблема. За такої ситуації єдиною надією залишається державна програма заміни та модернізації ліфтів у ЖКГ, завдяки якій у Житомирі торік вдалось «оздоровити» вісім підйомників. Та, за великим рахунком, це лише крапля в морі, яка не вирішить проблему кардинально.
Фахівці справедливо наголошують, що при величезній потребі у пасажирських ліфтах їх доводиться завозити… з Білорусі. Тим часом розміщення замовлень на вітчизняних підприємствах чи хоча б налагодження українсько-білоруської коо?перації дало б змогу не лише істотно знизити вартість вкрай необхідної техніки, а й за рахунок бюджетної програми забезпечити значним обсягом замовлень машинобудівну галузь. Однак нині навіть фахівців з обслуговування ліфтів на Житомирщині не готують у жодному з навчальних закладів. І приклад області не виняток, а швидше сумне правило…