У Сумах черговий конфлікт. Спалахнув він на одній з околиць обласного центру — Баранівці, яка справедливо вважається ледь не курортною зоною. Бо й справді: поряд Псел, мальовничі пейзажі, тиша. І красиві ліси, переважно соснові, які не тільки додають мікрорайону свіжого повітря, а й створюють особливу відпочинкову ауру. Саме оті віковічні сосни і стали об’єктом непорозуміння й протистояння між місцевими жителями та лісівниками.
Перші різко виступили на захист дерев, бо, на їхнє переконання, лісівники почали по-варварськи вирубувати насадження, мотивуючи це боротьбою зі шкідниками. Другі ж закономірно підтвердили, що не вони винні в рубці, а хвороба дерев, що в подальшому загрожує цілковитим знищенням лісу в цій зоні. Словесні звинувачення почали швидко вичерпувати свій ресурс і ось-ось мали перерости в більш категоричну стадію. Ситуація майже класична і водночас далеко не безнадійна. Аби в ній достеменно розібратися, варто проаналізувати конфлікт насамперед з позиції кожної зі сторін.
Справді, лісівники, які, умовно кажучи, стали «ініціаторами» протистояння, взялися за санітарну рубку не від нудьги чи безробіття (чого-чого, а роботи в них вистачає цілорічно!), а через гостру необхідність. Адже останніми роками в Україні розперезався верховий короїд, який узявся масово пожирати сосни. Не оминув він і Сумщину. В області вже зафіксовано кілька осередків враження, де шкідник назавжди залишив смертельні автографи. Боляче і сумно дивитися на дерева, які протягом року-двох із розкішних та зелених перетворюються на сухі й виснажені. Від крони і стовбура залишаються розчепірене чорне цурпалля й темний сірник-деревина, що лише нагадує колишнє дерево.
Це біда не тільки наша, українська, а й європейська, навіть світова. Ще на початку 2000-х короїд почав орудувати в лісах Іспанії, затим перекинувся на Францію, а з часом черга дійшла й до Білорусі, Польщі, Угорщини, Росії. В боротьбі з ним безсилі не тільки кордони, а й навіть профілактичні заходи (хіба що за деяким винятком, як, наприклад, залучення до поїдання шкідника… пташок).І хоче хтось цього чи ні, все-таки головний спосіб боротьби на сьогодні — санітарна рубка. Тобто чимось нагадує хірургічне втручання у разі гангрени: аби врятувати організм загалом, слід жертвувати його частиною. Ось оця «хірургія» і збурила людей, які вирішили, що на цьому лісівники гріють руки.
Реакція по-своєму вмотивована, бо, на жаль, останніми роками є безліч прикладів того, як ліси стають об’єктом легкої і швидкої наживи (згадаймо хоча б вирубування в Карпатах). Та чи правильно стригти всіх під один гребінець? Навряд. Бо під гостру звинувачувальну косу можуть потрапити й ті, хто ні в чому не винен. Як і в цьому випадку: лісівники виконували професійний обов’язок. Водночас цілком правильно, що місцеві жителі вдарили у всі дзвони: тут жити не тільки їм, а й їхнім дітям, онукам, правнукам. Ось тільки є одне «але». Під час засідання Громадської ради, що діє при Сумському обласному управлінні лісового та мисливського господарства і до складу якої входить автор цих рядків, довелося почути не якісь підозри чи сумніви, а прямі й гострі звинувачення на адресу сумських лісівників у всіх гріхах. Буцімто вони щоночі тільки те й роблять, що крадуть ліс, вивозять його, роздають звільнені земельні ділянки під забудову тощо.
Усі ми маємо право сумніватися і висловлювати ті чи ті претензії, однак звинувачувати у злочинах і називати когось злодієм можна лише після відповідних юридичних процедур. Інша річ, що багато співвітчизників зневірені в судовій справедливості, і для цього є багато підстав. Однак не годиться й надалі котитися цією небезпечною доріжкою, яка може завести невідомо куди.
Лише завдяки толерантності і виваженості голови Громадської ради Михайла Шпаковича діалог вдалося перевести в інше — продуктивне і, головне, перспективне русло: всі разом вирішили залучати до спільної роботи представників місцевого населення — активістів, голів квартальних комітетів, небайдужих громадян. Тобто процес санітарної рубки зробити максимально прозорим і чітким. Відтепер кожне дерево, вражене шкідником, рубатимуть лише тоді, коли разом із фахівцями-лісівниками в цьому впевняться і місцеві жителі.
Складно? Ні. Просто? Так. От би такий підхід скрізь і завжди: перед тим як рубати (у прямому і переносному значеннях), думати про майбутні тріски-конфлікти. Їх неодмінно ставатиме менше, що всім на користь.