"Як твоя студентка?" "Вчиться! Все б нічого, та хімія підвела. Довелося виправляти". "Дорого тепер репетитор?". "Який там репетитор? Був би гаманець!"
Розмова двох жіночок в електричці мене не стосувалася. Більше думалося про відрядження, про почуте й побачене, про заголовок до майбутньої публікації. Але дійство навпроти -з емоційним жестикулюванням і соковитою сільською говіркою не могло не привернути увагу. У мамі невідомої студентки, напевне, жила неабияка актриса: вона зображувала в лицях усе, що розповідала. "Взяла я двосотенну купюру та й пішла. І встидно мені так, що й не сказати. І боязко: а якщо накричить та вижене? Ну вже ж, думаю, гірше по-любому не буде. Позвала в коридор. Виходить така мадама, глянула -у мене і язик відсох. А тоді трохи оговталася, давай говорити, що дівчина в мене не глупа, з других предметів хвалять. Може й хімія справиться. Ви ж уже, - прошу, - приділіть їй увагу. Щось зайвий раз поясніть, щось запитайте". - "Ну, а вона що?" - перейнялася співбесідниця. "Нічого. Даю їй гроші, а сама на двері поглядаю - чи далеко бігти, якщо розізлиться. А вона й бровою не повела: взяла мій хабар, наче так і треба. Ще й подякувала". "То хоч увагу приділяла?". "Ну, дитина каже, милостивішою стала. І четвірку таки поставила".
Одна з жінок незабаром зійшла, інша задрімала. А мені під враженням від почутого пригадалися свої студентські викладачі. Як на нашому журфаці тряслися перед іспитом прискіпливого Олега Кіндратовича Бабишкіна, але тепер усе життя не соромно перед людьми, коли несподівано з'являється необхідність згадати творчість Нодара Думбадзе, Рабіндраната Тагора, Григоре Вієру... А "лікнепи" з української мови Марії Устимівни Каранської, а завдання осмислювати прочитаних авторів Анатолія Григоровича Погрібного... Можна продовжувати цей перелік, тому що їх, вимогливих і принципових викладачів наших, було багато. Минули роки і саме вони - ті, на кого нарікали, кого боялися і завдяки кому таки старалися вивчити предмет, -тепер пригадуються з найбільшою вдячністю і повагою. На іспитах вони ставили різні, але справедливі оцінки. І нікому й на думку не спало б "покращити" одержаний бал грошовою купюрою. Важко навіть уявити реакцію когось із наших професорів, якби яка група студентів з доброго дива надумала скинутися "на поліпшення" їхнього настрою.
Нині світ ніби перевернувся. Ось хоча б викладачка історії одного з чернігівських вишів, про яку, прочитавши повідомлення УМВС України в області, все місто гуде. Нинішньої зимової сесії жіночка вирішила не ускладнювати життя морокою з групою студентів, котрі мали слабкі знання. Тож замінила словосполучення "складати іспит", доречнішим, як на її погляд, - "складатися на іспит".
Скидалися по 150 гривень. Разом набралася кругленька сума - 3600 гривень в обмін на заліківки з оцінкою. Та, хоч кажуть, що будь-який викладач при бажанні може довести будь-якому студентові, що той нічого не знає, деякі з останніх воліли б спробувати витягнути щасливий білет. Тому й розповіли про вимушені інвестиції в сімейний бюджет педагога співробітникам сектору державної служби боротьби з економічною злочинністю міськвідділу УМВС. Правоохоронці зреагували швидко: ще до кінця робочого дня грошовий еквівалент вдалого іспиту було вилучено, а його власниця написала зізнання.
Лишається гадати, чи були ще такі випадки у її практиці і скільки вихованців при тому поруч з уроками історії одержали уроки беззаконня і цинізму? Та хоч як би там було, але останній випадок стане уроком і для неї.