ІНІЦІАТИВА
Єдиний в Україні музей гармошки в Жашкові налічує понад півтори сотні експонатів
Виявляється, відома нам усім гармонь, гармошка — інструмент інтернаціональний. У різних народів він має, зрозуміло, свої назви: бузіка, амірзакан, ірон-кандзал, фандір, комуз, кобуз, обе, кобое, хут-купас, верхань, арган, пшине… Про це мені розповів ініціатор створення музею гармошки, керівник дитячого ансамблю гармоністів Іван Сухий із Жашкова, що на Черкащині, беручи до рук зроблену власноруч гармоніку у формі жіночого чобітка. Це, власне, не музей в загальноприйнятому розумінні, а музейна кімната з багатою експозицією. Хоч саме тут юні гармоністи проводять свої заняття.
Трохи історії
Де й коли народилася гармошка, хто винайшов її, змайстрував? Точно відповісти на це питання нині не може ніхто. Ці інструменти існували в XVIII — XIX століттях і в Німеччині, і в Австрії, і в Італії та Франції, і навіть в Англії. Дехто доводить російське походження інструмента. В сучасному вигляді він з’явився в Санкт-Петербурзі. Батько гармоніки — чеський інженер Франтішек Киршник — проживав тоді в Росії і свій інструмент продемонстрував пітерцям у 1783 році. Він швидко став національним. Підкупила гармошка й звучним голосом, і простотою освоєння гри, й своїми невеликими розмірами. А вже з Росії їй важко було не потрапити в Україну. Українці гостинно прийняли «чужинця», навчилися з ним обходитися, почали створювати для нього різні музичні композиції і навіть полюбили.
— А щоб гармоніка ще органічніше вписувалася в музичну культуру українців, — розповідає Іван Іванович, — ми з учнями виробили свій стиль та манеру гри, наповнюємо звуки музичного інструмента цікавим національним колоритом. І від того українська музична культура лише збагачується!
Іван Іванович, можна без перебільшення сказати, фанат цього інструмента. Хоч починав свою сценічну діяльність з баяна, потім — балалайки. Старенька, списана в клубі як непотріб, з червоними боками гармошка «Україна» з’явилася в батьковому домі, коли Іванкові було років сім.
Іван Сухий не мислить себе без гармоні. Фото з архіву героя публікації
Магія гри зробила свою справу?
Оволодівши в Жашківській музичній школі баяном та балалайкою, Іван Іванович, уже як керівник ансамблю народних інструментів, викладач місцевої музичної школи, свого часу звернув увагу на одного з учнів — гармоніста Вадима Довгановського. Його вправна гра немов кликала вчителя в дитинство, коли під звуки цього милого серцю інструмента старші танцювали і співали. Це була якась магія. Саме тоді, згадує Іван Сухий, і глянув на цей інструмент з іншого боку.
— А якщо гармоніку ввести в оркестр? Не зіпсує милозвучність?
Усі побоювання виявилися марними. Завдяки гармошці оркестр зазвучав по-новому, колоритно й звучно.
— Для того, щоб колектив був більш стабільним, а діти не змінювалися щороку, почав експериментувати з включенням в оркестр інших інструментів: металофона, ксилофона, окарини, сопілки, гармонії, — розповідає Іван Іванович. — Само собою вийшло, що попереду оркестру сиділи шість гармоністів, які за короткий час освоїли гру на ньому. Оркестр зазвучав цікаво, своєрідно.
За роки існування (а народився ансамбль у 1991 році) він узяв участь більш як у 500 концертах, став лауреатом фестивалів різних рівнів. У 1992 році йому присвоєно звання зразкового. Сім гармоністів представляли район у палаці культури «Україна». Виступали в Росії, Білорусі, в містах Черкаської та Київської областей.
І «чобіток», і «трубка», і «бджілка»…
Повернімося, однак, до зібраних експонатів. Яких тільки гармонік тут немає! І кожна з них має багату історію.
— Це, мабуть, найменша, «Оксанка» — показує Іван Іванович гармошку розміром із долоню. — А цій, найстаршій, уже минуло 120 років. А ось гармонь-трубка, гармонь-бджілка «Леся»… А цю, зроблену в Австрії 1935 року, не так давно привезли із села Бузівка. Конструкція особлива. На ній і зараз грати можна. Правда, я на такій ще не навчився.
Фронтові гармошки — особливий розділ експозиції. На війні інструмент мав особливу популярність, не дарма ж один із наказів маршала Жукова «Гармошку — в кожну роту!» був виконаний чітко.
Практично всі експонати музею — подарунки вдячних поціновувачів гри на гармоні, які в такий спосіб висловлювали ансамблю своє захоплення. А першим історичний подарунок зробив відомий баяніст, професор Київської консерваторії Володимир Безфамільнов. Набір з 20 міні-гармошок, яким уже більш як по 80 років, є не лише окрасою музею — на них навчаються грати юні гармоністи. А ось гармоніка… з сірників. Виготовив її і подарував музею жашківський школяр Богдан Синчуков.
На все життя
— Дуже пишаюся своїми гармоністами — учнями шкіл Жашкова, — каже Іван Іванович. — Радію, що вдається залучити дітей до світу музики, навчити їх серцем сприймати чарівні звуки мелодій. Впевнений, що гармонь потрібно використовувати як метод виховання учнів через його доступність, красу звучання.
Тож у процесі роботи і з’явився написаний педагогом навчальний посібник «Українська гармоніка», де в популярній формі розкрито основні положення теорії музики та головні принципи гри на гармоніці. Сучасний підхід базується на органічному поєднанні дитячої гри з розвитком самостійності, аналітичного мислення та художньої інтуїції. Музичний матеріал збірника різноманітний — крім українських мелодій, широко використані російські, білоруські, литовські, польські п’єси, а також твори вітчизняних і зарубіжних композиторів.
— З досвіду знаю, — каже Іван Іванович, — хто починає грати на гармоніці, той полюбить її безмежно, і ця любов залишається на все життя…