Адвокат
Ірина КАЛІНСЬКА
Глядачам подобаються судові шоу. Адже в них присутні непідробні емоції, зрозумілі кожному. Сімейні суперечки, розподіл майна, шахрайство, ревнощі і зрада — все це сцени з реального життя. Цікаво подивитися, сидячи в кріслі перед екраном ТБ, чим же закінчиться та чи та історія в суді. Однак телевізійний суд відрізняється від справжнього саме тим, що він телевізійний. Програма «Сімейний суд» на телеканалі «Інтер» приваблює глядача напруженням пристрастей, драматизмом ситуацій і несподіваністю розв’язки. Про нюанси цієї роботи розповідає відомий адвокат Ірина КАЛІНСЬКА.
— Ірино Михайлівно, у вас великий стаж роботи «телесуддею». Спочатку ви брали участь у телепрограмі «Сімейні справи з Іриною Калінською» («1 +1»), потім — у телепрограмі «Судові справи. Злочин і кара» («Інтер»). А зараз ви чините сімейний суд. Як сталося, що адвокат перетворився на суддю?
— У проекті «Сімейні справи» першим суддею виступав Ігор Годецький, але пізніше продюсери вирішили знайти жінку-ведучу. На цю вакансію проводився великий кастинг, у ньому пробувалися відомі особи юридичного світу нашої країни.
Одного разу мені зателефонував Ігор Годецький, з яким ми завжди були добрими друзями, і попросив прийти до нього на зйомку, щоб подивитися сам процес. Там мене без будь-якої попередньої підготовки «зняли», тобто подивилися, як я виглядаю на телекамеру у ролі ведучої-судді. Однією з головних умов було досконале володіння українською мовою. Ігор Годецький подзвонив мені і сказав, що мою кандидатуру затвердили. Так я й стала першою телевізійною жінкою-суддею в Україні.
— Мене як глядача приваблює в цьому проекті гармонійне поєднання процесуальних колізій, драматичних історій та психологічних нюансів. Так було задумано від початку?
— Уже в перших програмах я намагалася додати психологічні елементи, показати, що за кожною справою стоїть доля не однієї людини. Крім того, судимість — це пляма не на одне покоління членів сім’ї. Мені хочеться, щоб більше суддів звертали увагу на суб’єктивний бік злочину, перш ніж виносити обвинувальний вирок. Щоб і судді, і суспільство більш виважено ставилися до долі кожної людини. Тому я попросила продюсерів дати мені право в кінці, після проголошення рішення суду, висловити свою думку не тільки як судді, а й як психолога і просто громадянина. І дуже вдячна за те, що вони на це погодилися.
Такі емоції неможливозіграти, можно тількі відчути. Фото надане телеканалом «Інтер»
— Програма «Сімейний суд» нагадує міні-детектив. Все це прописано в сценарії?
— У сценарії — тільки фабула, основні позиції. Все інше відбувається в процесі зйомки. Ніхто не знає, яким буде рішення суду. Часто навіть знімальна група буває розгубленою, тому що це рішення виявляється для всіх несподіваним. Я як суддя (дуже вдячна всій команді за це) маю право в кожному конкретному випадку виносити рішення, яке вважаю максимально справедливим. Причому ця справедливість повинна враховувати інтереси всіх людей, які так чи інакше причетні до даної справи. Варто навіть просто подивитися в очі кожному з учасників справи. Все залежить від ситуації, розвитку подій, реакції на них учасників. Була в нас ситуація — надіслали до програми опис судової справи, яка лише розглядалася в одному з районних судів, але рішення суддя ще не наважувався прийняти — бо справа була складною. Тож цю справу надіслали нам з позначкою «Дайте судді Калінській, хочемо подивитися, яке рішення винесла б вона».
— Це означає, що історії, які ми бачимо на екрані, не вигадані і не прописані сценаристами?
— Всі історії — реальні. На адресу програми надходять мішки листів, у яких люди діляться своїми проблемами. Часто програма будується на основі кількох історій. Редакція проводить моніторинг: яка проблема зараз цікавить суспільство. Наприклад, цього тижня прийшло найбільше листів про розлучення — отже, робимо програму про це. Іншим разом — про усиновлення або про розподіл майна. Й хоч ми виходимо щодня по буднях о 14:00, коли багато людей на роботі, рейтинги у програми хороші.
— Неозброєним оком видно, що фігурантів судового процесу зображують непрофесійні актори. Хто ці люди?
— Ви правильно помітили, тут немає професійних акторів. У нашої знімальної групи є табу — не запрошувати акторів, тому що людські емоції набагато цінніші, ніж емоції зіграні. Актор покаже красиво, але глядач відразу побачить, що це гра. Одного разу ми вирішили відступити від цього правила і запросили на знімальний майданчик акторів. Вони прийшли, сказали: фабула прописана, ми будемо грати по ній і не можемо відступити від неї ні на йоту. Цим акторам тлумачили, що на майданчику треба «прожити від усього серця» ту історію, яку написав глядач. Але в них не було ані краплі щирої зацікавленості в розвитку сюжету. Для нашої програми це не підходить. Тому зйомку перервали, акторів відправили додому.
Водночас той факт, що у програмі немає професійних акторів, змушує нас знімати справу без дублів, адже людина може проявити емоцію лише один раз. Це не кіно, тут все має бути від душі. Тому учасником може стати кожен, хто надіслав листа до редакції, незалежно від того, хто він — позивач чи відповідач.
У нас було кілька програм, де і позивач, і відповідач були реальними людьми. Правда, працювати було складно. Люди прийшли на знімальний майданчик виговоритися, поділитися своїм болем. Але телевиробництво має певні вимоги. Одна з них — хронометраж програми. Того разу він становив понад 2 годин (замість 45 хвилин). Велику частину знятого матеріалу довелося вирізати. Проте людям дали виговоритися. Герої програми після зйомок підходили до мене й до знімальної групи, дякували.
— Хто, крім реальних героїв, може взяти участь у програмі?
— Редакція проводить кастинг. Стати учасником програми має можливість будь-хто, якщо він відчуває в собі сили розкрити перед камерою драматизм ситуації і готовий поділитися схожою історією у своєму житті.
Згідно з теорією відомого психолога Хелінгера, в такий спосіб людина допомагає собі розібратися в якомусь складному питанні свого життя. Адже ми знаємо, що нічого в нашому житті не трапляється випадково.
— Безперечний успіх програми — образ судді Калінської, який створює адвокат Ірина Калінська. Він справжній від початку і до кінця. Ви володієте акторськими здібностями чи тут щось інше?
— Я ніде не вчилася акторській майстерності. Радше причина в тому, що я ні на день не залишала свою професію адвоката. Для мене все, що відбувається в телестудії, — не штучний сценарій, а реальне життя. Історію кожного героя я пропускаю через себе. З кожною програмою, з кожним героєм я росту духовно, роблю певні висновки і для себе особисто. Після передачі мене такі емоції переповнюють! Це неможливо зіграти, можна тільки відчути.
— Але ваш телесуд не зовсім схожий на справжній. Складається враження, що це телеказка, де мудрий суддя виносить справедливий вирок.
— Я з вами не згодна. Наша передача — не казка. Адже не для всіх рішення суду виявляється позитивним. Зрозуміло, в реальних судах немає можливості враховувати психологічні моменти так, як це робимо ми. Там велике завантаження — на реального суддю часто буває розписано по 100 справ. А я виконую функцію не стільки звичайного, скільки мирового судді. Я намагаюся сторони або примирити, або допомогти їм розійтися так, щоб після завершення судового процесу не було соромно подивитися один одному в очі. На превеликий жаль, люди часто-густо використовують судову залу як військовий майдан. У кожному процесуальному кодексі прописано, що суддя повинен вживати всіх заходів для примирення сторін. Але у реальних суддів бракує часу, аби справді допомогти сторонам дійти мирової згоди по справі.
Завдання нашої програми — показати суспільству, що далеко не всі проблеми потрібно вирішувати в суді. Я про це інколи говорю після проголошення судового рішення.
Є таке поняття — медіація, в країнах Європи це явище існує давно. Медіатор — це людина, яка не перебуває на чиємусь боці. Вона об’єктивна, піднімається над проблемою і бачить її ззовні.
Уявіть ситуацію: двоє людей ділять один помаранч. Але одному потрібні цукати, а іншому — сік-фреш. Як поділять помаранч в суді? В найкращому випадку — навпіл. І тоді один отримає частину цукатів, але викине м’якоть, а інший — половину склянки соку і викине шкірку. Завдання медіатора — зробити так, щоб обидва отримали те, що хочуть, в повному обсязі. Зрозумійте, можна судитися роками, а можна примиритися самим, без суду. Щоб поділити помаранч справедливо, не треба вдавати з себе янгола: варто просто подивитися на нього з усіх боків.
Адже люди часто навіть до суду не ходять, зустрічаються лише їхні представники, адвокати. А у нас в програмі люди зустрічаються віч-на-віч, самі розбираються у своїй проблемі, і я як суддя їм у цьому допомагаю.
Якось у нас була ситуація: чергову історію представляли реальні люди. Чоловік після зйомки підійшов до мене і сказав: «Я зрозумів під час зйомок, що неправильно оцінював свою ситуацію. Насправді я був неправий». Чим більше люди ходять до суду з негативом, тим більше негативу довкола. Тому треба намагатися, щоб люди це розуміли і намагалися розв’язувати проблеми за допомогою позитиву. Частково наша програма — це і є медіація, адже я спонукаю людей розібратися не просто у проблемі, а провокую їх зазирнути у корінь конфлікту.
Ще в процесі створення програми «Судові справи. Злочин і кара» я просила продюсерів: дайте, будь ласка, мені більш м’який проект, тому що мені дуже важко пропускати через себе стільки смертельних справ. Продюсери пішли мені назустріч. Так і народився «Сімейний суд». Але я маю багато задумок щодо цього телепроекту. В наших найближчих планах — створення програми, яка цілком буде присвячена процедурі медіаціі, тобто як навчити людей самостійно розв’язувати будь-які суперечки. Тож чекайте на нові телепроекти!
Наталія ДОЛИНА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Ірина КАЛІНСЬКА. Народилася 29 серпня 1963 р. в Києві. Адвокат. Медіатор. Керуючий партнер юридичної аналітичної фірми. Арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Європейській арбітражній палаті (Бельгія). Викладає «Підприємницьке право» у Міжнародному інституті бізнесу. Читає дисципліну «Фінансове право» в Академії адвокатури України. Володіє українською, російською, чеською та англійською мовами.