У суто науковому плані поняття еліти в економіці не досліджено досить глибоко. Розгортаються серйозні наукові розвідки з багатьох актуальних аспектів цієї важливої й надзвичайно складної проблеми.

Політологія теоретичні та практичні основи формування і функціонування еліт досліджує кілька тисячоліть. Ще Платон досліджував різні аспекти діяльності політичних еліт і вважав доцільним їх формування з числа освічених філософів. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть науковий прорив у дослідженні еліт пов’язаний з італійською школою політології й такими іменами: В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс. Праці цих науковців та їхніх учнів у галузі теорії еліт за суттю класичні, вони дали поштовх розвитку теорії протягом ХХ століття та в умовах сьогодення.

У політології в найзагальнішому вигляді еліта — це певна меншість, яка завдяки якостям вирізняється серед більшості і здійснює управління нею. В. Парето визначав еліту як «клас тих, досяг у своїй галузі найвищих показників».

Узагальнюючи всі теорії еліт у політології, охарактеризуємо їх спільними ознаками. Передусім у жодній з них немає чітких критеріїв, досягнення яких надавало право входження в еліту. Немає чітких критеріїв вилучення з еліти в разі втрати певних ознак елітарності. Межі еліт чітко не окреслено. Тому межі між елітою та не елітою мають іноді розмитий характер.

Усі ці обставини визначають можливість певного суб’єктивізму під час дослідження і формування еліт в різних сферах людської діяльності. У певних економічних дослідженнях здійснюють спроби перенести політологічні підходи на економічний ґрунт.

«Капітал танцює під дудку таланту»

У внутрішньогосподарських інтелектуально-інноваційних елітах (ВІІЕ) можливість суб’єктивізму майже зведено нанівець. Розглядаємо ці еліти як принципово інший механізм — внутрішньогосподарський інститут, який має чіткі критерії формування і функціонування.

Потреба у формуванні ВІІЕ зумовлена особливостями розвитку сучасної інформаційно мережевої економіки. У цій економіці інтелектуальний потенціал працівників — один з головних конкурентних ресурсів підприємств будь-якої форми власності (державної, приватної, колективної).

Дуже влучно свого часу охарактеризували сучасний етап розвитку ринкової економіки К’єлл Нордстрем та Йонас Ріддерстраллє в бізнес-бестселері «Бізнес у стилі фанк», давши йому підзаголовок «Капітал танцює під дудку таланту». І це справді так. І що далі, то більше цей процес посилюватиметься і пришвидшуватиметься. Тому виникає нагальна потреба активізувати, акумулювати, стимулювати і використати інтелектуальний потенціал працівників як конкурентний ресурс бізнесу. Для цього і може стати у пригоді механізм ВІІЕ.

Внутрішньогосподарські інтелектуально-інноваційні еліти — це сукупність працівників підприємства, які досягли найвищих інтелектуально-інноваційних результатів, яка формується і функціонує на основі чітко й однозначно встановлених механізмів. Тобто встановлюються чіткі об’єктивні критерії входження працівника в еліту. Ці критерії можуть бути однорідними (наприклад, кількість поданих заявок на патенти за певний період) або комплексними (інтегральний показник, у який входять певні коефіцієнти: кількість поданих за період раціоналізаторських пропозицій, заявок на патенти, отриманих патентів). Характер критерію визначає керівництво підприємства залежно від його потреб, але в будь-якому разі він має об’єктивний характер. Існують чіткі критерії вилучення працівника з ВІІЕ в разі втрати ознак елітарності. Межі ВІІЕ чітко окреслено.

Шанс надають кожному

Є два фундаментальні принципи формування і функціонування ВІІЕ: позитивного формування й функціонування та відкритості.

Перший полягає в тому, що входження до ВІІЕ можливе лише на основі досягнення певного рівня об’єктивного, заздалегідь встановленого і доведеного до кожного члена колективу підприємства, критерію. Його об’єктивність полягає в тому, що після встановлення протягом цього періоду жоден працівник підприємства (або група) не може на нього суб’єктивно впливати. Він може лише досягти його й увійти до складу ВІІЕ або не досягти і залишитися поза межами еліти.

Принцип відкритості означає, що у ВІІЕ може потрапити будь-який працівник підприємства, інтелектуально-інноваційні підсумки діяльності якого відповідають критеріям, встановленим відповідно до принципу позитивного формування і функціонування. Будь-які інші обмеження для входження у ВІІЕ (крім недосягнення певного рівня інтелектуально-інноваційних результатів) неприпустимі.

У разі недотримання принципів позитивного формування і функціонування та відкритості або дотримання частково чи вибірково ВІІЕ з потужного механізму стимулювання інтелектуально-інноваційної діяльності й підвищення конкурентоспроможності підприємств можуть перетворитися на механізм регресу. У цьому разі вони можуть стати джерелом інтелектуальної злочинності і становити істотну загрозу економічній безпеці підприємства і держави.

Члени ВІІЕ, які довели свою інноваційну ефективність й увійшли до складу еліти, отримують заздалегідь встановлений і доведений до колективу підприємства комплекс матеріальних і моральних привілеїв, адекватних їхнім інноваційним результатам. Комплекс цих привілеїв встановлює керівництво бізнесструктури. Підприємство витрачає на формування і функціонування ВІІЕ доходи від інноваційної діяльності.

Функціонування ВІІЕ не потребує великих інвестицій, а лише перебудови деяких підсистем системи управління. Однак є певна загроза — опір окремих працівників і неформальних груп. Вірогідність цього відкидати повністю не варто.

Цей опір можна подолати за рахунок двох чинників: абсолютно рівних стартових можливостей входження в еліту на основі принципу відкритості; широкої роз’яснювальної роботи, що ВІІЕ підвищують загальну конкурентоспроможність підприємства і добробут усіх його працівників.

Механізм ВІІЕ розв’язує ще одне найважливіше завдання. За рахунок принципу відкритості він надає кожному працівникові рівні можливості творчої самореалізації, тобто створює умови антивідтоку мізків із підприємства.

Формування ВІІЕ — стратегія, розрахована не на один рік. Вона доцільна лише для підприємств, які ставлять собі за мету мати стійкі тривалі конкурентні переваги, здійснити інноваційні прориви і за рахунок цього завоювати внутрішні й зовнішні ринки і міцно втримувати їх у стратегічній перспективі.

Ігор ГАЛИЦЯ,
доктор економічних наук,
офіційно акредитований міжнародний експерт
у галузі інноваційної економіки,
професор Національного університету
харчових технологій,
для «Урядового кур’єра»