Коли торік улітку парламент ухвалив довгоочікуваний закон про вищу освіту, громадськість святкувала перемогу: «Нарешті!» Хоч експерти зауважували: у змінах зацікавлені не всі. Чи багато хто усвідомлював, скільки всього доведеться змінити, щоб закон справді запрацював? «Важко, з багатьма труднощами та перешкодами, але потроху рухаємося вперед», — охарактеризувала процес його імплементації перший заступник міністра освіти і науки Інна Совсун.
Нині на суд громадськості винесено кілька проектів постанов Кабінету Міністрів, які стосуються впровадження нового закону. Найрезонансніші — про скорочення переліку спеціальностей та нові вимоги присвоєння наукових звань доцента і професора. Інна СОВСУН розповіла «УК» про їхню суть та ключові моменти, довкола яких ламається найбільше списів.
— Інно Романівно, ви кажете, що процес рухається значно повільніше, ніж хотілося б. Чому?
— Є кілька чинників. Зокрема перевантаження міністерства у зв’язку із ситуацією на Донбасі. Крім того, потрібно узгоджувати ті чи ті питання з різними учасниками цих процесів, і перемовини займають більше часу, ніж сама підготовка певних нормативних актів. Скажімо, нині працюємо над новим переліком галузей знань і спеціальностей підготовки фахівців. Його погодженням з різними відомствами займаюся третій місяць. Цей перелік — свого роду вузлова точка: доки його немає, не можемо рухатися далі.
— Зрозуміло, всі хочуть зберегти свою спеціальність. Що за цим стоїть?
— Вочевидь, є елемент символічного капіталу. В умовах, коли фінансового капіталу не так багато, символічний набуває особливого значення, й багато людей приділяє велику увагу тому, що вони є керівниками тих чи тих спеціальностей. Є й більш прагматичні міркування. Якщо в тебе ціла галузь, ти затверджуєш вчені ради, стандарти, то, як наслідок, отримуєш певні повноваження у визначеному сегменті академічного середовища. Очевидно, це дуже привабливо.
Нині на бакалавраті налічується до 160 спеціальностей, які плануємо скоротити до 100. Формуємо цей перелік відповідно до Міжнародної системи класифікації освіти (МСКО). Треба рухатися в бік міжнародних стандартів. Єдине, в чому пішли на поступки, — додали дві галузі: богослов’я (прописана в новому законі) та військову — через нинішні обставини.
— Які плюси має укрупнення?
— По-перше, що узагальненіший перелік, то зрозуміліші наші спеціальності за кордоном. Там ніхто не второпає, що то за фах «двигуни в агропромисловому комплексі». Або, скажімо, чим інформатика відрізняється від комп’ютерних наук. На Заході це одна спеціальність — Computerscience. По-друге, це кращі можливості працевлаштування. Глибока деталізація призводить до того, що маємо невідповідність ринку праці. По-третє, менше бюрократичних процедур ліцензування треба проходити університетам.
Оскільки спеціальності стають широкими, то реалістично запровадити задекларовану в законі вибірковість 25% дисциплін. Наприклад, у нас є міжнародна інформація, міжнародна економіка, міжнародне право, міжнародний бізнес та міжнародні відносини. Досі це були різні спеціальності. Вступивши, скажімо, на міжнародну інформацію, вже не можна нічого обрати, бо спеціалізація дуже вузька. А якщо вступати на міжнародні відносини, то пізніше, відповідно до власних здібностей, досвіду роботи, можна буде обирати потрібні дисципліни.
Стає простіше забезпечити задекларовані в законі 600 годин навантаження для викладачів. Наприклад, історію Європи ХХ століття читають для групи з міжнародної інформації, міжнародних відносин, міжнародної економіки. Тобто щоразу професор мусить витрачати час для кожного курсу, щоб прочитати одну й ту саму лекцію.
Велика кількість вузьких спеціальностей — це загроза того, що з багатьох спеціальностей збільшуватиметься число малих студентських груп. Тоді МОН муситиме сконцентрувати державне замовлення за кожною з таких спеціальностей в одному чи невеликій кількості вишів. Більшість університетів так можуть взагалі втратити державне замовлення.
Новий перелік запустить багато інших важливих процесів. Передовсім нові стандарти вищої освіти. Поки що не можемо навіть підійти до них, бо стандарти розробляють за спеціальностями.
Формат стандартів треба кардинально змінювати. Нині їхній опис займає сотні сторінок, у яких губиться суть. До прикладу, в Британії є так званий Subject Backstage Statement — усього 10 сторінок тексту, на яких вказано, що має знати й уміти випускник спеціальності Computerscience. Чітко, зрозуміло, доступно викладено те, до чого потрібно прагнути.
Тепер про зроблене в цьому напрямі. Є наказ МОН про формування навчальних планів на наступний рік. Він важливий, бо розв’язує руки університетам. Суть у тому, що донедавна був чинним відомий тристоронній наказ МВС, МОН та Держгірпромнагляду, що зобов’язував студентів чотири рази вивчати в університеті безпеку життєдіяльності з різними назвами. Ми його скасували, але у програмах ці предмети лишилися. Тепер виші можуть на власний розсуд або укрупнювати, або викидати ці курси, що давно вже втратили актуальність. І до 1 вересня побачимо, хто зробить адекватні навчальні плани, а хто лишить усе як було.
— Чи не найбільше дискусій в академічному середовищі викликали нові критерії присвоєння вчених звань доцента і професора.
— Річ ось у чому. До чинної постанови Кабміну про порядок присвоєння вчених звань у певний момент вписали таку вимогу: щоб отримати звання, треба мати підручник чи посібник, затверджений грифом МОН. Насправді це фантастично: додати три слова в постанову — й зібрати касу.
Але скільки може бути підручників, скажімо, з політології чи вищої математики? Фактично ця дописка створила мотивацію для компіляції, а не створення власних досліджень. Крім того, було запроваджено високі вимоги щодо кількості публікацій у ВАКівських журналах. Знову-таки за кожну статтю треба було платити.
Ми пропонуємо інші критерії. Перший — знання іноземної мови, головно англійської, підтверджене міжнародним сертифікатом. Без цього неможливо бути хорошим дослідником. Нам закидали, мовляв, вимога такого сертифіката означає, що ми не визнаємо рівня наших іспитів. На жаль, довіра до наших дипломів на світовому рівні стрімко втрачається. Інфляція оцінювання, толерантність до посередніх результатів, корупційні елементи — це те, що ігнорувати надалі просто неможливо. Міжнародний сертифікат як підтвердження володіння іноземною мовою — поширена загальносвітова практика. В нашій ситуації — це намагання відновити довіру до української вищої освіти.
Другий — це вимога до наявності публікацій у виданнях, що індексуються у провідних міжнародних наукометричних базах WebofScience, Scopus. Знову-таки, це пов’язано з інфляцією вимог до ВАКівських публікацій.
Третій критерій — обов’язкове стажування в одній із країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) або Європейського Союзу. Ми думаємо над тим, щоб додати, скажімо, і участь у міжнародних дослідницьких проектах. Бо очевидна різниця між науковцями, які спілкуються із закордонними колегами, і тими, які нікуди не виїздили далі Києва. Це просто різні академічні середовища. Нам закидають, що на стажування немає коштів. Насправді проектів — величезна кількість, а міністерство максимально інформуватиме та залучатиме викладачів до міжнародної співпраці.
Ці вимоги викликають найбільше заперечень, бо кардинально змінюють роботу університету. Лунає думка, що ми, мовляв, хочемо «зекономити на професорах», бо коли введуть нові вимоги, перші рік-два мало хто отримає ці ступені. Насправді йдеться не про економію коштів, а про підвищення конкурентоспроможності української вищої школи. Так, зазвичай відповідати новим вимогам непросто, але вони створять умови, в яких виграють усі.
Тетяна МОІСЕЄВА, «Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Інна СОВСУН. Народилася 1984 року в Харкові. Закінчила Києво-Могилянську академію та Київський університет імені Тараса Шевченка. Навчалася в Лундському університеті (Швеція). Із березня 2014-го — перший заступник міністра освіти і науки.
Ми в Google+