Заступник директора Департаменту
загальної середньої та дошкільної
освіти
МОН Ірина БУДЕННА
В Україні продовжують закриватися школи. За даними Міносвіти, торік свої двері зачинили майже 300 навчальних закладів, причому вперше за багато років навіть одна зі столичних шкіл. Практично кожна п'ята школа країни має малу кількість учнів. Існує 605 закладів для 1-4 класів, де ледь набереться десяток школярів.
Статистика невблаганна: якщо у 2000-2001 навчальному році в Україні за партами гризли граніт науки 6,648 млн школярів, то цьогоріч - всього 4,228 млн. Прикро, що в деяких селах уже практично немає кому носити учнівський ранець. І справді, для кого тоді лунатиме дзвоник у школі-пустці? Відтак у Міносвіти переконані: мережу навчальних закладів потрібно оптимізувати. Інше питання, якою саме повинна бути оптимізація.
Але і батьки, і фахівці відзначають, що причина не тільки в демографічній ситуації, а й в економії. Тому не можуть збагнути: навіщо закривати міські ЗОШ, де навчаються... три-чотири сотні дітей, а наповнюваність становить 80-95%? Про це ми запитали заступника директора Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Ірину Буденну.
Мову навчання треба зберегти
-- Ірино Миколаївно, в чому полягає проблема оптимізації мережі навчальних закладів?
- Процес оптимізації шкільної мережі - це формування оптимального кількісного та якісного складу різних типів навчальних закладів із врахуванням демографічної ситуації та освітніх потреб населення. Зазначені заходи мають створити умови для здобуття учнями якісної освіти. Кожна п'ята школа країни - з малою наповнюваністю. Це правда - такі, на жаль, наслідки нашої демографії. Але чи спроможні ці школи надати якісні та різноманітні освітні послуги? Спробуйте у школі, де навчаються 40-50 учнів, а вчителі викладають два-три предмети, забезпечити організацію допрофільної підготовки, профільного навчання, поглиблене вивчення предметів та ще й за відсутності належної навчальної бази. До цього додайте, що вартість утримання одного учня в такій школі може сягати 15-18 тис. грн на рік при нормативі близько семи.
Саме така ситуація й спонукає шукати шляхи оптимізації шкільної мережі. Але міністерство не закриває і не відкриває школи. Питання функціонування й розвитку мережі шкіл належить до повноважень місцевих органів виконавчої влади і самоврядування. Проте закриття будь-якої школи має здійснюватися з дотриманням чинного законодавства. По-перше, школи не можуть закриватися під час навчального року. По-друге, перед прийняттям таких рішень місцева влада має подбати про забезпечення належних умов навчання школярів: перевести дітей до шкіл з більш потужною матеріально-технічною базою, навчально-методичним забезпеченням. При цьому слід обов'язково зберігати мову навчання. Необхідно також узгодити всі питання з батьками, працевлаштувати вчителів, інших працівників закладу. Тільки виконавши ці вимоги, можна закрити школу. У сільській місцевості - лише за згодою територіальної громади.
Припинення чи призупинення роботи школи - завжди дуже болісний процес. Адже діти звикають один до одного, до своїх учителів, тож переведення до іншого навчального закладу для них та їхніх батьків - певний стрес. Тому лише належні умови навчання, отримання якісних знань є достатньо вагомим аргументом на користь прийняття такого рішення.
-- Але ж інколи дітей намагаються перевести в гірші умови...
- Справді, виникають ситуації, коли шкільні приміщення й земля, на якій вони розташовані, мають неабияку привабливість. Саме такі випадки потребують негайного втручання відповідних правоохоронних органів та міністерства. Тому процес, що передує ліквідації чи реорганізації шкіл, має бути прозорим і вестися з дотриманням законодавства.
Щодо закриття україномовних шкіл у Донецьку, наразі жодного офіційного рішення в місті про закриття шкіл не прийнято. Питання можливого припинення їх діяльності лише вивчається місцевою владою і не пов'язане з мовою навчання. Майже в 70% шкіл Донеччини навчаня здійснюється саме державною мовою. Міністерство одразу ж відреагувало на напружену ситуацію в регіоні - звернулося до голів Донецької облдержадміністрації та міста.
-- Чому ж закриття Краснолуцької школи N 15 на Луганщині викликало неабиякий резонанс?
- Щодо Луганська, для нас це було несподіванкою. Оскільки рішення про закриття закладу прийнято сесією міської ради ще в 2009 році. Тоді школу планували закрити з 1 вересня 2011-го. Батьків попередили за два роки. Щоб зняти напругу в цій ситуації, з батьками учнів і педагогами зустрілося керівництво області. Нині всі питання врегульовані, і з 1 вересня цього року учнів переведуть до шкіл N 29 та N 4. Ці заклади мають потужнішу матеріально-технічну базу, забезпечені сучасною комп'ютерною технікою.
Один учень на школу
-- Невже в селі придбати шкільний автобус, працевлаштувати вчителів - дешевше, ніж і надалі утримувати школу?
- Головним пріоритетом має бути якість знань. Дитина, незалежно від місця проживання, повинна отримувати якісні освітні послуги. А дорожче чи дешевше, має визначати місцева влада у кожному конкретному випадку, враховуючи особливості розташування школи. Якщо в закладі навчається невелика кількість дітей, але вона розташована в гірській місцевості, де складні умови підвезення, навряд чи постане питання про її закриття. Але якщо у місті дві школи через паркан, а проектна потужність їх розрахована на 800-900 осіб і навчаються в обох приблизно 500 учнів, думаю, рішення буде іншим.
-- Тож по кожному навчальному закладу питання розглядається індивідуально?
- Безперечно. Тому міністерство провело наради з директорами шкіл, де навчається до 10 та до 40 учнів. Обговорюючи проблеми, притаманні школам з малою наповнюваністю, розглядалися можливі шляхи подальшого функціонування таких закладів. Це створення на їх базі навчально-виховних комплексів "школа - дитячий садок", відкриття груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку. Адже керівники не лише відслідковують демографічну ситуацію у своєму населеному пункті, а й складають перспективні плани кількості майбутніх учнів на п'ять-шість років наперед.
-- Чи можуть школи-родини допомогти у розв'язанні проблеми?
- Такі школи існують у селах Київщини, Житомирщини, Івано-Франківщини. Їх діяльність розрахована на учнів 1-4 класів. Це невеликі школи, що не потребують типового приміщення. Навчальний процес забезпечують один-два вчителі. У школі немає поділу на класи. Учні спільно відвідують заняття з фізкультури, співів, малювання, трудового навчання. Мову і математику їм викладають індивідуально. Але процес навчання будується так, що старші діти допомагають учитися молодшим.
Набувають поширення освітні округи - функціонує понад 1,5 тис. таких об'єднань, зокрема на Хмельниччині, Житомирщині, Львівщині. До складу освітнього округу можуть входити різні типи шкіл, дошкільні, позашкільні, професійно-технічні, установи культури та спорту і навіть виші. Освітня інфраструктура розвинута таким чином, що всі заклади округу пов'язані одним маршрутом, за яким курсує шкільний автобус.
Хочу підкреслити, що оптимізація шкільної мережі - це і відкриття шкіл там, де вони потрібні. Адже приємно, що торік гостинно відчинили свої двері школи-новобудови в Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Миколаївській, Тернопільській областях.
Інна КОВАЛІВ
ДOСЬЄ "УК"
Ірина БУДЕННА. Народилася 4 квітня 1962 р. в Казахстані. Закінчила географічний факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка. Заступник директора Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти, начальник відділу Міністерства освіти.
КOМПЕТЕНТНO
Станіслав
НІКОЛАЄНКО,
голова Громадської ради освітян і науковців України:
- Основна причина закриття шкіл - невтішна демографія. Тому, аби зберегти школи, міській владі слід дозволити утримувати класи з меншою наповнюваністю: від 3 учнів у селі до 25 - у місті. В іншому разі, коли вийдемо з економічної прірви і народжуваність почне зростати, шкіл уже не буде. Адже якщо школу закрити хоча б на рік - її розберуть до фундаменту.
Друга причина - економічна. Раніше закриття закладів стосувалося лише сіл, а зараз містечок, навіть обласних центрів. Але економити на освіті не можна! От ми вважаємо, що школяр дорого обходиться державі. У 1963 році, коли Україна ще не оговталася після війни, однак утримувала 25 тис. шкіл, - невже тоді ми були багатшими? А сьогодні, в XXІ столітті, маємо жахливу цифру: в Україні 130-150 тис. дітей не ходять до школи! Тому навіть неперспективні навчальні заклади треба зберегти.
Павло
ПОЛЯНСЬКИЙ,
голова правління громадської організації
"Центр освітнього моніторингу":
- Брак коштів на утримання шкіл та природне скорочення кількості дітей - явища не нові, але потребують обережного ставлення. Механічно закривати школи через це не можна - на жаль, коштів на освіту завжди не вистачає. Один з виходів - створення освітніх округів з відповідними умовами навчання та підвезенням дітей. А ламати мережу адміністративним шляхом незаконно і недоцільно, адже позбутися шкільних приміщень набагато простіше, ніж потім їх повернути.