Хтось вважає, що пірсинг і тату — справа виключно молоді, розмовами про них не треба перешкоджати її «самовираженню». Я ж гадаю: про це давно слід не говорити — кричати! Не лише через те, що дедалі більше молодих людей ходять із бляшками, кільцями та гачками в найнесподіваніших місцях, часом до невпізнанності змінюючи свою подобу, що, як відомо, кожному визначена Богом. За «невинними забавами» криються справжні небезпеки. Вони добре відомі спеціалістам, але про це — далі.
Найпростіші тату існували завжди: з невеликими наколюваннями, які мали свідчити про мужність, хлопці іноді поверталися з армії. А ще в місцях, де небо видніється через решітку, колишні в’язні означували себе написом «Не забуду мать родную». Пізніше дехто соромився і намагався вивести ці слова, та було запізно.
Але віднедавна татуювання у нас стали вважати «мистецтвом». Із Заходу прийшло й масове захоплення пірсингом. Про нього ще півтора десятка років тому в Україні уявлення не мали.
Можна звинувачувати в такому швидкому проникненні чужої моди Інтернет, можна — доступність закордонних поїздок і необмежене спілкування із західними ровесниками. Нас цікавить результат: без проколотого юначого вуха, дівочого пупка або брови, малюнка на зап’ясті чи на плечі особа не може вважати себе «стильною» чи «прогресивною».
Інколи в Інтернеті читаєш і тверезі оцінки, як наприклад: «Весь час хотіла зробити собі татуювання, але, народивши, подумала, як добре, що колись мені заборонили це зробити. З роками бажання людей змінюються… Щодо пірсингу... Хотіла губу проколоти... Також не дозволили! Уявляю, який би вигляд тепер мала. Добре, що близькі й дорогі люди зупиняють бурхливу юнацьку фантазію!»
«Тату я вважаю позначкою диявола, а пірсинг — причиною багатьох захворювань», — читаю ще один відгук. А решта — захоплення або жаль, що ще не вдалося втілити «мрію». Форуми, яких лише в українській частині Інтернету десятки, деталізують, як вставити металеві предмети в пупок, ніс, язик, губи, вуха, груди, нігті, зуби і навіть… геніталії.
Знайомий лікар, який займається мануальною терапією, лікує голками, нещодавно повідав, що від пацієнтів із пірсингом на першому ж сеансі він вимагає позбавлятися будь-яких чужорідних предметів у тілі. «Я дію на нервові закінчення, які обволікають організм тисячами ниточок. Хтозна, як впливає шматок металу, який носить у собі людина, на її стан, і чи не провокує це хворобу. Чи може лікування бути ефективним, якщо сторонні предмети діють на ті закінчення? Певності немає».
Доказових тверджень про шкоду пірсингу від лікарів не почуєш. Зрештою, хто зобов’язував медиків втручатися в цю сферу, яка досі вважається особистим вибором і кожен може змінювати своє тіло до невпізнанності?
Про вигоду від тату та пірсингу, який отримують виробники, реалізатори «прикрас», спеціалісти з їх вставляння у тіло — жодного слова. Тож немає сумніву: саме вони цей інтерес до своєї дохідної справи і підігрівають. Хто на це мав би реагувати і як — знову запитання без відповіді.
Світовий рекорд із вставляння у тіло сторонніх предметів належить жительці столиці Шотландії Едінбурга. Міс Девідсон, на обличчі якої немає місця, вільного від кілець і брязкалець, носить їх на собі й у собі майже 7 тисяч загальною вагою понад 3 кілограми. Звичайно, такі рекорди встановлювати значно простіше, ніж спортивні.