У травні 2013 року в містечку Дебальцеве на межі між Донецькою та Луганською областями відбувся черговий уже шостий відкритий конкурс читців, поетів та художників «Срібні дзвони». Цей захід встиг стати помітною творчою візитівкою малої батьківщини ліричного генія ХХ сторіччя Володимира Сосюри. «Урядовий кур’єр» у номері від 30 травня 2013 року написав про цей захід, зазначивши, що завдяки «Срібним дзвонам» Дебальцеве, яке сам поет образно називав «колискою днів моїх», перетворилося на своєрідну творчу колиску юних талантів. У травні вони приїжджали туди не тільки з Донецької та Луганської, а й з Дніпропетровської, Харківської, Херсонської областей. А тепер до них додалися ще й конкурсанти з Полтавщини та Сумщини.

«УК» тоді писав: «Загалом нинішній рік особливий: виповнилося 115 років з дня народження Володимира Сосюри. Тому з нагоди поважної дати «Срібні дзвони» були урочистіші, масштабніші й солідніші. По-перше, збільшилася кількість конкурсантів — майже 130 осіб. А по-друге, нарешті в Дебальцевому стали втілювати в життя давню мрію встановити пам’ятник видатному землякові. Адже ще торік у листопаді міськвиконком провів конкурс на кращий ескіз проєкту монумента, і вже відомі його підсумки. Із запропонованих варіантів журі назвало найкращою роботу запорізького скульптора Бориса Чака. Отож під час цьогорічного конкурсу відбулося закладання пам’ятного каменя на місці бронзової скульптури поета у сквері ім. В. Сосюри».

«Дуже важливо, що вже відбулося багато заходів до 115-ї річниці прадіда в Києві й тут, на Донеччині, — ділився 2013 року враженнями з «УК» правнук поета Олексій Сосюра, який традиційно щороку приїжджає в Дебальцеве зі столиці. — Помітно, що поступово зріс рівень конкурсу «Срібні дзвони», збільшується кількість учасників і шанувальників творчості Володимира Сосюри. А початок реалізації задуму про спорудження пам’ятника поетові важко переоцінити».

Чи можу буть байдужим я?

Ось так писала наша газета про заходи в Дебальцевому в матеріалі «За Дінцем пролунали «Срібні дзвони» у номері від 30 травня 2013 року. І ніхто тоді — ні організатори, ні журі, ні учасники, ні жителі міста чи області — не підозрювали, що зібралися, на жаль, востаннє. А відкриття пам’ятника Володимирові Сосюрі, якого так довго чекали, не відбудеться з дуже вагомої причини. Наступної весни на Донбасі розпочалася підступна гібридна війна. Дебальцеве під свій контроль проросійські незаконні збройні формування взяли ще у квітні 2014-го. Щоправда, наприкінці липня ЗСУ витурили їх звідти, але після тривалих боїв поблизу міста у лютому 2015 року бойовики НЗФ знов окупували малу батьківщину Володимира Сосюри. А невдовзі представники окупаційної влади «ДНР» розпорядилися вилучити зі шкільної програми вірші Сосюри, насамперед його знаковий твір «Любіть Україну».

У роки Другої світової війни Володимир Сосюра написав багато талановитих поезій, адже відгукнувся на трагічні події рядками, сповненими болю і гніву: «Мій край клекоче у пожарі, Чи можу буть байдужим я?..», «Де вся земля, неначе рана…», «Бийте ворога скрізь, хай в крові своїй чорне потоне!»

Ці емоційні зразки творчості актуальні й нині, адже рідний край Сосюри знов «клекоче у пожарі» і «неначе рана». І певна річ, правнук поета Олексій теж не став байдужим спостерігачем драматичних подій на Донбасі.

«Окупація Дебальцевого стала моєю особистою трагедією. Дуже болісно сприймаю те, що в біду потрапили мої земляки і друзі з цього міста, яке давно стало для мене рідним і знаковим. З початком гібридної війни дуже непокоївся за них і постійно підтримував зв’язок. Допомагав людям виїхати звідти, в мене вдома й на дачі якийсь час мешкали переселенці з Дебальцевого. Із цього й почалася волонтерська діяльність, якою займаюся досі», — розповідав в інтерв’ю «УК» Олексій Сосюра 2018 року.

Ще 2014-го правнук видатного поета разом з однодумцями створив благодійний фонд «Любіть Україну» імені Володимира Сосюри. Спочатку всіляко сприяли жителям Донбасу — вимушеним переселенцями, а потім організували збирання гуманітарної допомоги для бійців військових підрозділів, які захищають Україну в зоні бойових дій на Донбасі. Зокрема для підшефних із 28-ї окремої механізованої бригади відремонтували БТР. Ще відвозили воякам на передову продукти харчування та необхідні побутові речі. Передали й чимало літератури: українські книжки та газети, яких теж неабияк потребують захисники України.

Олексій Сосюра брав участь у різноманітних культурних творчих заходах, які сприяли патріотичному вихованню молоді. І звичайно, він, як і раніше, знову став почесним гостем і членом журі творчого заходу імені Володимира Сосюри, який відродили і тепер проводять на території прифронтової Донеччини.

Мрію, аби серед учасників був і праправнук поета

Оскільки Дебальцеве, де 122 роки тому народився Володимир Сосюра, досі перебуває під окупацією проросійських незаконних збройних формувань і швидко перетворюється на руїну, провести конкурс імені славного земляка вирішили у Слов’янську. Місцем проведення це місто обрали не випадково, бо свого часу поет кілька разів приїжджав сюди на зустрічі із шанувальниками поезії.

Завдяки спільним зусиллям управління культури і туризму Донецької ОДА, Донецького обласного навчально-методичного центру культури та Донецької обласної організації Національної спілки письменників України відновлений відкритий конкурс читців, поетів і художників з новою назвою «Любіть Україну» відбувся взимку 2018 року.

Відтоді у приміщенні міської бібліотеки, де жінки-волонтери плетуть маскувальні сітки для фронту, ми вже тричі провели цей захід. Не став винятком і нинішній 2020-й. Під час цьогорічного заходу Олексія Сосюру зустрічали у Слов’янську особливо. Адже у його родині сталася приємна подія: наприкінці минулого року народився син, який продовжує славний рід одного з найкращих ліриків ХХ століття. І можливо, малий праправнук Володимира Сосюри Матвійко у майбутньому стане учасником чи почесним гостем конкурсу імені його прапрадіда.

«Я народився в Києві, але відчуваю, що моє коріння на Донбасі, й тому ця земля для мене рідна. Дуже вдячний юним учасникам творчого конкурсу, які так майстерно читають вірші Володимира Сосюри чи Ліни Костенко. Певна річ, дуже хочу, щоб серед них трохи згодом був і мій син Матвій. Та нехай ще трохи підросте. А потім я його обов’язково привезу на Донеччину і покажу цей край — малу батьківщину Володимира Сосюри, про яку він написав чимало проникливих поетичних та прозових рядків», — ділиться планами Олексій Сосюра.

Імовірно, спершу юний продовжувач роду Сосюри зможе побувати у вже визволених від проросійських загарбників Слов’янську, Краматорську чи Покровську. А потім, є сподівання, вже у поки ще окупованому Дебальцевому, де вперше побачив світ його геніальний прапрадід. І віриться, що хлопчик візьме участь у відкритті пам’ятника поетові, відкриття якого 2014 року зірвала підла війна. І наша газета обов’язково напише про це. Так має бути і так буде. Адже грізного 1941 року Володимир Сосюра пророчо писав:

Тебе ми знімемо з хреста,
         І ти воскреснеш, Україно,
         Моя ти страднице свята!