З вибухом Першої світової війни в Галичині постав добровольчий легіон Українських Січових Стрільців. Їхня ідея, їхня боротьба спрямовувалася в єдине русло-прагнення — мати незалежну державу Україну. Їм довелося пройти через запеклі й жорстокі битви, багатьом загинути. Вдячні нащадки пам’ятають стрілецьку звитягу на Маківці й жертовність, героїзм на Лисоні. У Конюхах, що в Козівському районі на Тернопіллі, нинішнього липня вшановували пам’ять усусів, які рівно 100 років тому стали біля цього села на герць з російськими військами.
«Там при окопах на долині…»
Бій під Конюхами нині називають одним з найзапекліших. Деякі його деталі дізнавався в тернопільського професора Миколи Лазаровича, який досліджує боротьбу легіону Українських Січових Стрільців. Каже, у червні 1917 року російські війська розпочали наступ, який у підсумку закінчився їхньою повною поразкою та відступом за річку Збруч. Зате приніс розруху та велике лихо галичанам. 1 липня царські солдатушки прорвали оборону австро-угорської армії та вийшли на позиції усусів на околицях села Конюхи. Місце розташування для українських стрільців австрійське командування обрало надто невигідне. За їхньою лінією оборони простягалася долина, яка чітко проглядалася ворожій артилерії. Били нещадно гармати противника. «Від ударів важких стрілень обсувалися стіни ровів, розривалася стеля землянок. Донедавна білі схили яруги почорніли, присипані землею й куснями гранат, мін і шрапнелі», — так описував бойові дії під Конюхами безпосередній їхній учасник четар Іван Іванець. До того ж «без упину літали доволі низько над становищами» літаки.
— Першу лінію оборони, яку займала четверта сотня січових стрільців, ворогу вдалося знищити, — розповідає вчитель історії Конюхівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Йосип Мартинюк. — Усуси чинили опір, проте зазнали втрат на другій та третій лініях.
Більшість українських стрільців полягли, отримали поранення чи потрапили в російський полон. Живими з цього бою вийшли 144 усуси. Наступного дня на допомогу своїм побратимам прийшла Гуцульська сотня в складі 300 осіб. Вже разом за підтримки артилерійського вогню їм вдалося відбити у противника свої позиції.
Першим у Конюхах того літнього дня загинув хорунжий Володимир Загульський, який походив з-під Золочева на Львівщині. За словами Йосипа Мартинюка, ворожа куля знайшла його в урочищі «Звіринець» під час риття окопів. Ад’ютантом офіцера був конюшанин — стрілець Стефан Матвіїв. Володимира Загульського похоронили на тутешньому сільському цвинтарі.
Власне, з молебню та освячення хреста на могилі хорунжого Володимира Загульського й почали дводенну програму з вшанування пам’яті та відзначення 100-річчя бою Українських Січових Стрільців під Конюхами. А потім в актовій залі місцевої школи розпочали наукову конференцію «Конюхи у Першій світовій війні». Формат цього заходу, як зауважив, зокрема, професор Микола Лазарович, є цікавим тим, що відбувається безпосередньо на місці події й дає можливість додатково осягнути той історичний період не лише інтелектуально, але й емоційно. Треба сказати, що коли 2014 року російський агресор вдерся зі зброєю на українську землю та окупував Крим і певну частину Донбасу, розв’язав зі своїми поплічниками-терористами війну, пан Микола став добровольцем мобілізації. На його думку, зараз маємо, по суті, те ж, що переживали усуси століття тому. Їхнім ворогом був усе той же російський нападник.
Зброю, листівки, світлини, інші речі, що належали усусам, учасники заходів вшанування у Конюхах могли побачити з експозицій «Січове стрілецтво у Першій світовій війні» та «Лисоня — гора бойової слави», які розгорнув Бережанський краєзнавчий музей. Також організували виставку, що розповіла про творчість Українських Січових Стрільців. Адже на початку 1915 року вони заснували культурно-мистецький осередок «Пресова кватира», що діяв і на фронті, і в тилу. Примітно, що в боях під Конюхами «Пресова кватира» втратила кількох провідних співробітників. Як зазначає Микола Лазарович, її праця стала вже «лише принагідною та уривчастою». Був у тих лавах і поет, композитор підхорунжий Роман Купчинський. Служив він, зокрема, у сотні поручника Осипа Яримовича. Самому Осипу було лише двадцять років, а він уже відзначився у боях на горі Маківці, в битві під Семиківцями, а під Конюхами теж проявив відвагу та героїчно загинув. Роман Купчинський присвятив пам’яті свого молодого командира пісню «Накрила нічка». Є там і такі слова:
Там при окопах на долині
Лежить поручник молодий.
Йому потічком випливає
Червона кров з грудей.
Поручник Осип Яримович, як і командир кінноти поручник Роман Камінський, підхорунжі Василь Ворона, Василь Іванців, вістун Тютько, інші стрільці знайшли вічний спочинок у могилі в Конюхах, в урочищі Звіринець.
Звели Дорогу скорботи й слави
Цьогорічної першої липневої неділі до Конюх, аби вклонитися та вшанувати пам’ять січовиків, прийшли-приїхали сотні людей. Пам’ятна хода рушила до урочища Звіринець після Богослужіння на честь борців за волю України, Українських Січових Стрільців, яке священнослужителі відправили біля меморіального знаку в центрі села. Кожна сім’я, кожен двір вважали за честь зустрічати пам’ятну ходу учасників хлібом-сіллю на вишитому рушникові. Вздовж шляху, що веде до урочища Звіринець, звели Дорогу скорботи й слави в пам’ять про загиблих бійців легіону усусів у кривавих боях проти російського агресора. Як і Хресна дорога, вона теж має 14 стацій. Біля кожної з них варту несли дівчина з хлібом на вишитому рушникові та хлопець, одягнений в стрілецьку уніформу. До слова, при в’їзді до села також виставили своєрідну залогу чи то пак — пост-контроль. Тут учасників вшанувань зустрічали інсценізацією — січові стрільці несли охоронну варту, в тому числі й на конях, трохи ліворуч стояв віз, на якому медичну допомогу пораненому українському воїнові надавала медсестра. Пісенний гурт виконував стрілецькі пісні.
Та чи не головні заходи відбувалися в урочищі Звіринець. Тут на стрілецькій могилі урочисто відкрили й освятили меморіал усусам. Його вінчає кам’яний хрест з написом «Славним лицарям Галичини — Українським Січовим Стрільцям вічна пам’ять і слава». У підніжжі могили стоять дві стели, на одній з яких викарбувані імена полеглих українців. Автор проекту пам’ятника — місцевий вчитель історії Йосип Мартинюк.
Виступаючи на відкритті меморіалу голова Тернопільської обласної держадміністрації Степан Барна зазначив, що історія вкотре засвідчує: можемо розраховувати лише на самих себе та свою українську армію. Січові стрільці віддали своє життя за рідну землю, наші військові та добровольці на східному фронті нині також дають відсіч ворогу ціною власного життя та здоров’я. Тому в серці кожного з нас повинні відбутися зміни. Маємо усвідомити відповідальність за українську землю.
Дводенну програму вшанувань героїв бою під Конюхами завершив фестиваль стрілецької, повстанської, української народної пісні «На хвилях Корси». Цьогоріч його в селі організували вже водинадцяте. Участь у ньому взяли як професійні, так й аматорські колективи Тернопілля.