Пам’ятаю, як у дитинстві я злякалася Діда Мороза, якого батьки замовили, аби привітати мене з Новим роком. Великий, із гучним голосом і довгою білою бородою, у валянках і яскраво-червоному вбранні, він здавався мені таким страшним! Ані вмовляння старших, ані подарунок з мішка не могли мене виманити з іншої кімнати. Аби якось залагодити ситуацію, батько запросив гостя до столу. Коли Дід Мороз випив чарку і почав їсти холодець (зрозуміло, я підглядала і все це бачила), я насмілилася до нього наблизитися. І тут Дід зробив надзвичайну річ: задля контакту з дитиною відірвав від свого вбрання шматок оздоблення з вати, обсипаної битими ялинковими іграшками, і вручив мені. Це остаточно мене підкупило. Треба сказати, що той шматок від Діда Мороза я довго зберігала в окремій коробочці як найціннішу річ у житті...
Мені, на відміну від моїх батьків, важче: до традиційного новорічного Діда Мороза додалося обдаровування дитини від імені Святого Миколая. З подарунками під ялинкою все зрозуміло (до речі, сумнівів, що вони від батьків, у доньки ніколи не було). А от благодійник-чарівник зачепив її за живе. Почалося все з доброї традиції писати записочки з бажаннями святому і залишати їх на підвіконні. Ввечері писали, наступного дня перевіряли — чи забрав. Іноді «Миколай» одразу забрати не встигав. Дуже нервувала з того приводу — а якщо не здійсниться бажання? Навіть пояснювати доводилося, що він і так все знає! Потім ми відвідали батьківщину Миколая. Уявляєте, легенда наповнилася конкретним змістом. Віра в диво засіла намертво! Записки на підвіконні напередодні свята не з’явилося тільки вже в 10 класі, але хитре запитання «А Миколай мені щось подарує цього року?» прозвучало. Подарував. Косметику…
Навіщо дітям віра в чарівника? Адже про походження подарунків вони дізнаються досить рано, а от підтримання сімейної традиції вимагають практично до повноліття. Це правда, що подарунок від Святого Миколая свідчить про їхню відповідність вимогам до них: ну лякають же — «не будеш слухатися (добре вчитися), не буде подарунка». І от приніс — можна видихнути, залік здано!
Дехто каже, навіщо нам взагалі отой Дід Мороз? Згадайте, як ми самі чекаємо Нового року, з його передчуттям дива, приємних змін, чогось нового і радісного. Ми стаємо загадковими, приховуючи сюрпризи, які готуємо одне одному. Прагнемо створити затишну й святкову атмосферу вдома. Або придумуємо щось незвичайне, щоб зустріч Нового року була не банальною і запам’яталася. Ми прагнемо виявляти свої найкращі якості й дарувати близьким виключно позитивні емоції. Як добре в це вписуються Дід Мороз із Снігуронькою, які в нашій свідомості пов’язані з позитивними емоціями! Вони нагадують, що ми любимо і нас люблять, і як це гарно — ділитися радістю.
Дітям подобається перебувати в такій аурі добра й любові. А ще їм дуже важливо відчувати присутність поряд із собою того, хто може все. Спершу такими всемогутніми для маленької дитини є батьки. Поступово вона розуміє, що дорослі теж мають власні слабкості, не все знають і не все можуть. А от Дід Мороз, який зв’язує собою чарівний і реальний світи, завжди в нашій уяві залишається з необмеженими можливостями. Як же його не любити і не бажати, щоб він супроводжував все твоє життя!
В образах Діда Мороза і Святого Миколая зберігається наше дитяче світосприйняття, тому такі вони милі нам і в дорослому житті. А Новий рік завжди нагадує дитячий світ чарівної казки, в який ми щороку прагнемо зануритися хоча б на одну ніч...