Ні, півтора місяця полону для 19 українців, з яких складався екіпаж судна «Etel», не були веселою пригодою. Довелося понервувати і самим морякам, і їхнім сім’ям. І все ж, діставшись рідного берега, вони не надто тішаться своєму визволенню. Трудівники моря бояться не отримати гроші за свій небезпечний рейс.
Власник судна — одеська компанія «SC Almar» — наче й не відмовляється виплатити морякам зароблене, однак ті обіцянкам не вірять і чекати не хочуть. Якщо нинішньому екіпажу «Etel» заборгували зарплату приблизно за місяць, то морякам, що раніше працювали на цьому та інших суднах компанії, чекати доводиться вже доволі довго. «Кому за місяць винні, кому — за 3 з половиною, а он колегам вже з жовтня заборгували», — каже третій механік «Etel» Володимир Жорін.
Для декого це може стати справжньою катастрофою, адже з іпотекою чи іншими кредитами пов’язані практично всі члени екіпажу. Найгіршою є ситуація для тих, хто повернувся із полону додому, не відпрацювавши до кінця контракт, — їм довелося ще й добиратися власним коштом, витративши понад тисячу доларів. Судновласник на форс-мажор не зважає, хоча умови, в яких перебували з 17 липня до 29 серпня моряки «Etel», були далекими від нормальних.
«Ввічливий» абордаж
Порівняно із жахами моряків, що побували в полоні у сомалійських піратів, становище «Etel» було порівняно терпимим. «Фізичного збитку вони нам не завдали, не знущалися, не нападали», — згадує Володимир Жорін. Деякі інциденти траплялися хіба що у перші дні, доки нападники боялися, що судно спробує втекти з порту.
Власне, захоплення розпочалося із ... репортажу місцевої телекомпанії. Самі моряки на той час нічого не знали про лівійських бізнесменів, яких спробували обдурити, доправивши на Україну придбані ними автівки на суму 9,5 мільйона доларів. Аби повернути цим бізнесменам гроші або товар, невідомі озброєні лівійці якраз і захопили судно. Власне, про те, що ці люди — не морські агенти і не представники влади, моряки дізналися від свого капітана, коли він зібрав їх у їдальні, щоб повідомити, що судно захопили. Спроби оператора судна подати цю акцію як політично вмотивовану, Володимиру Жоріну видаються непереконливими: «Була тільки комерційна проблема — через те, що не доставлено вантаж». Жодної політичної неприязні — лише бізнес.
Екіпаж не мав проблем із харчуванням. Тікати із судна ніхто не збирався. Розбурханий революцією Бенгазі видавався більш небезпечним, ніж борт захопленого судна. Палубою практично не ходили, — згадує Володимир Жорін. — У місті — постійна стрільба, вибухи». На додачу — якраз у той час у Бенгазі втекло з в’язниці близько тисячі злочинців. Отже моряки визнали за доцільніше залишатися на борту і чекати на щасливу розв’язку.
Роботодавці гірші від піратів
Тим, що їх, зрештою, визволили, моряки завдячують передусім своїм рідним та близьким. Дружина одного з моряків, Ольга Нунденко, каже, що десь із десяток родичів постійно взаємодіяли, тримаючи зв’язок з МЗС та прокуратурою. На дії зовнішньополітичного відомства нарікань не мають. Ті заспокоювали всіх людей, доки вівся пошук тих самих злощасних автівок, котрих жадали лівійські підприємці. Дружина механіка судна Євгенія Губич розповіла про інформаційну і психологічну допомогу з боку громадської організації «Співдружність моряків».
Незрозумілою залишалася тільки позиція власника судна. Компанія лише повідомила номери МЗС, і тим свою участь у долі найнятих ними моряків практично вичерпала. «Дружини пишуть, заспокоюють, що вирішуються, мовляв, якісь питання, а компанія мовчить, наче нас узагалі не існує», — обурюється моторист-зварювальник Володимир Нунденко. «Такі компанії слід просто ліквідувати», — підхоплює Федір Губич.
Його дружина Євгенія вважає, що роботодавці мають не лише розрахуватися з моряками, а й понести покарання за те, що «користуються людьми як рабами» — не виплачують гроші, а потім змушують іти в наступний рейс, хоча б заради шансу отримати попередню зарплату. Жінка каже, що такі афери почастішали після кризи.
Моряки визнають, що підписували доволі дивні контракти — без печаток навіть. Йти на це змушує дефіцит робочих місць та сподівання на те, що раніше все було добре. «Працював із 2008 року — проблем не виникало», — згадує колишній електромеханік «Etel» Сергій Фомівка. Станом на сьогодні судновласник заборгував йому за 3,5 місяця близько 7 тисяч доларів зарплати.
Моряки з «Etel» зараз шукають правди у вітчизняній транспортній прокуратурі.
Розглядали вони й більш радикальні плани — здати судно в якомусь із західних портів під суд, аби його продали з аукціону за борги із зарплати.
Компанії «SC Almar», крім «Etel», належать ще й «Aviva», «Zoy» та скандально відома «Faina», котра свого часу була захоплена сомалійськими піратами.
За приблизними розрахунками моряків, загальна заборгованість зарплатні на цих суднах сягає 300 тисяч доларів. Деякі вчинки судновласника утримали моряків від крайніх заходів. Утім, до цілковитої гармонії у стосунках ще дуже далеко.
«Чому б і ні?» — відповідає Володимир Жорін на питання, чи погодився б він знову піти до лівійського порту. Врешті-решт, «робота моряка — це взагалі дуже ризикована справа». От тільки не на судні цього власника і не через його ж «кадрове агентство» — крюінг.
Раніше у ситуаціях, пов’язаних із сомалійськими піратами, моряки казали: «з ким завгодно, під будь-яким прапором, аби не в Аденську затоку». Зараз, коли сомалійський бешкет потроху вщухає, на перший план виходить незахищеність працівника перед свавіллям роботодавця. І, вже здобувши гіркий досвід, моряк каже: «куди завгодно, аби не з цим господарем». При цьому морські пролетарі не вірять, що хтось може дати їм достовірну інформацію, котра стовідсотково убезпечила б їх від зарплатного шахрайства.