«Кримська світлиця» і «Урядовий кур’єр» сьогодні представляють дві книжки журналісток Анни Андрієвської та Олeни Халімон «Люди «сірої зони». Свідки російської анексії Криму» та «Книга свідчень. Анатомія російської анексії Криму», які вийшли друком протягом останніх двох років. У них зібрано численні спогади учасників і свідків трагічних подій 2014 року в Криму, які категорично спростовують міфи й запевнення російської пропаганди про те, що окупація півострова була безкровною і кримчани не намагалися чинити опір, а добровільно обрали Росію.

Люди «сірої зони»

Олекса БЕСКИД
для «Урядового кур’єра»

У 2018 році Український інститут національної пам’яті підтримав друк збірника спогадів кримчан про окупацію Криму Російською Федерацією у 2014 році «Люди «сірої зони». Свідки російської анексії Криму». Книжка журналісток Анни Андрієвської та Олeни Халімон розвінчує міфи російської пропаганди про події у Криму навесні 2014 року. Видання розповідає, як російська армія захоплювала український півострів та чим цe обeрнулося для місцeвих жителів.

Понад пів сотні наведених свідчeнь спростовують російські міфи, що Крим узяли бeз жодного пострілу й за абсолютної згоди всіх кримчан. Сeрeд спогадів є розповіді людeй, які побували в полоні проросійських найманців і зазнали масштабних рeпрeсій, що їх розгорнули на півострові російські спeцслужби та контрольована Крeмлeм місцeва влада. Дeхто з них чeрeз це змушeний був покинути півострів, а дeхто живе тамі досі.

«Останніми роками російська влада всіляко переконує світ, що кримчани добровільно погодилися стати частиною Росії й тепер живуть щасливим життям. Герої книжки «Люди «сірої зони» власними прикладами доводять, що це не так, — зазначає співавторка книжки журналістка Анна Андрієвська. — Окупація Криму замішана на крові, стражданнях десятків тисяч родин і тотальній брехні. Я думала, за роки, що минули відтоді, багато спогадів очевидців зникне. Але це не так: люди пам’ятають, наче події весни 2014 року були вчора. Ці розповіді гідні того, щоб про них дізнався світ».

За словами співавторки Олени Халімон, кримчанам було непросто згадувати.

«За цими людьми стежили, їх залякували, переслідували, вони були в полоні. Окремі з них по кілька місяців вагалися, чи свідчити. Усі розповідали власні історії зі сльозами, тремтінням у голосі й руках. Дехто з очевидців окупації після переїзду із Криму і досі боїться називати у розповідях своє ім’я, — розповідає Олена Халімон. — Але важливо записувати слова свідків окупації, бо люди поступово забувають про ті події, а частина з них свідомо намагається витиснути зі пам’яті травматичні деталі 2014 року. Оскільки люди боялися виходити на вулицю, заповнену чужинцями з Росії, обговорювати із сусідами події, що відбувалися, потрапити до катівень ФСБ чи рук «кримської самооборони». Ми показуємо через свідчення очевидців атмосферу тотального жаху і терору, що панувала під час окупації українського Криму Російською Федерацією. Сподіваємося, що ці свідчення згодом стануть доказовою базою у міжнародних судах, і скоєння воєнного злочину державою-окупантом Російською Федерацією буде доведено».

У книжку увійшли свідчення колишніх політв’язнів Кремля Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Володимира Балуха, очільника Української православної церкви в Криму архієпископа Климента, державних службовців, прокурора, вчителів, лікарів, учнів, громадських активістів. На сторінках видання опубліковано свідчення Андрія Щекуна, кримського активіста, координатора руху «Євромайдан-Крим».

«Ця книжка — зброя, якою треба вміти користуватися. Адже по-перше, це документування дій країни-агресора, що свідчить про її злочини. По-друге, ці свідчення необхідно надалі використовувати для додання фактів у міжнародних судах проти Росії. І це вже робиться, нині багато свідчень використовують у справі України проти Росії. Необхідно й надалі збирати всі факти, документувати, видавати і надавати правоохоронним органам, доводити до відома міжнародної спільноти, — розмірковує колишній полонeний бойовиків Гіркіна-Стрєлкова Андрій Щекун про книжку «Люди «сірої зони», наголошуючи на важливості висвітлення подій сьогодення, що відбуваються в тимчасово окупованій зоні. — Нам потрібно пам’ятати про кримчан — політичних в’язнів Кремля, які пожертвували власним життям заради територіальної цілісності нашої держави, майбутнього України».

Книжка вийшла накладом 3000 примірників. Згодом Міністерство інформаційної політики України здійснило переклад збірника англійською мовою й видрукувало 1000 примірників.

Протягом двох років презентації видання відбулися у Херсоні, Дніпрі, Миколаєві, Запоріжжі, Одесі, Чернігові, Ужгороді, Вінниці, Луцьку, Слов’янську, Сєверодонецьку. Кілька зустрічей з авторами було в Києві. 20 травня 2019 року книжку «Люди «сірої зони» вперше представлено в Європі — у музeї Бeрлінської стіни. Європейська презентація стала спільним проєктом Фонду родини Богдана Гаврилишина, ГО «Молодь змінить Україну», Українського інституту національної пам’яті та секретаріату Київської міської ради. Примірники видання було пeрeдано в бібліотeки вищих навчальних закладів, шкіл, поширено у середовищі громадських активістів.

Завантажити українськомовну версію книжки «Люди «сірої зони» можна на офіційному сайті Українського інституту національної пам’яті.

Міфи, оплачені життям

Ігор СВІТЛИЧАНИН
для «Урядового кур’єра»

Як могло статися, що у ХХІ столітті силоміць перекроюють кордони незалежної суверенної держави в центрі Європи? Які чинники сприяли російській владі у захопленні українського півострова? На ці та багато інших запитань дають відповіді у другій книжці «Книга свідчень. Анатомія російської анексії Криму», присвяченій подіям так званої кримської весни 2014 року, журналістки Анна Андрієвська та Олена Халімон.

Видання побачило світ у травні 2019 року завдяки співпраці авторок з українським видавництвом «Критика». Це своєрідне продовження книжки «Люди «сірої зони». Свідки російської анексії Криму», виданої 2018-го. У ній, як і в першому збірнику, подано понад пів сотні оповідей, які спростовують міфи, що окупація півострова була безкровною і кримчани не намагалися чинити опір, а добровільно обрали Росію.

Авторський проєкт двох журналісток, які раніше працювали у Криму, постав на межі репортажної публіцистики, активізму й усної історії як оповідь про перебіг російського вторгнення у Крим навесні 2014 року, життя кримчан під окупацією та опір і правозахисну діяльність проукраїнських активістів, які залишилися на батьківщині всупереч репресіям колабораціоністської адміністрації та російських силовиків. За словами авторок, парадоксально, але під час окупації дієвість потужного військово-окупаційного механізму забезпечувала не так сила зброї, як сила слова — брехливого і пропагандистського. Навряд чи зуміла б Росія захопити Крим так успішно і швидко без величезного інформаційного супроводу: вкидів фальшивої інформації, поширення актуальних пліток зокрема, з вуст представників чинної кримської влади, активної демонізації активістів, які намагалися чинити опір окупації. Тобто інформаційні знаряддя прислужилися окупантам українського півострова не менше, а може, навіть і більше, ніж військові.

Упорядниці зібрали чимало спогадів і свідчень не тільки вимушених переселенців, які одразу після окупації або згодом переїхали на підконтрольну Україні територію (зокрема й тих, хто зазнав переслідувань, побував у заручниках чи в катівнях ФСБ), а й кримчан, які залишилися на півострові.

Авторки також досліджують історію творення міфів російської пропаганди, якими російські ЗМІ переконували кримчан «приєднуватися» до Росії навесні 2014 року й якими тепер Кремль виправдовує захоплення українського півострова.

«Ключові тези, які тоді поширювала російська пропаганда, ідентичні тим, які свого часу створювала радянська влада. Цим міфам уже більш як 70 років, але вони настільки укріпились у свідомості людей, що досі актуальні, породжують забуті примарні страхи і впливають на геополітичні процеси у світі», — підкреслює Анна Андрієвська, яку переслідує російська влада за професійну діяльність. Аннине ім’я внесено у список терористів та екстремістів Росфінмоніторингу.

Зібрані у цій книжці свідчення дають підстави стверджувати, що насправді захоплення Криму готували давно і ретельно. Російські спецслужби та проросійські політики впродовж десятиліть намагалися сіяти розбрат на півострові, поширюючи всілякі нісенітниці про кримчан різних національностей. Зі сторінок видання можна докладніше дізнатися про очільників «кримської весни», зокрема й деякі факти з їхнього життя, про які вони воліють не згадувати публічно. Детальне вивчення діяльності Сергія Аксьонова, Володимира Константинова, Наталії Поклонської та інших доводить, що людей, зручніших для втілення російської авантюри в Криму, Кремлю годі було й шукати.

Авторки впевнені, що без розуміння того, де 2014 року була правда, а де брехня, годі здобути повноцінні уроки з тих подій, зробити свідомі висновки і обрати правильну дорогу до майбутнього.

«Коли позбудемося радянських міфів і страхів, перестанемо бути зручними об’єктами політичних маніпуляцій, жити в ментальному полоні й збагнемо, хто ми насправді», — стверджує Олена Халімон.

У лютому 2020 року, напередодні чергової річниці окупації Кримського півострова, видання «Книга свідчень. Анатомія російської анексії Криму» було внесено до короткого листа всеукраїнського літературного рейтингу «Книжка року»-2020 у підномінації «Обрії», де зібрані книжки тих, хто творив і творить сьогодення, для тих, хто прагне розібратися у залаштункових інтригах. Так уперше книжка про анексію Криму увійшла до провідного українського книжкового конкурсу й посіла у ньому одну з лідерських позицій.

Журналістки зазначають, що поява «Книги свідчень» у рейтингу «Книжка року» напередодні чергової річниці російської анексії півострова стала важливим приводом нагадати українській владі і суспільству про кримських політв’язнів і всіх, хто у Криму очікує на його повернення під контроль України.

«Так сталося, що церемонія нагородження переможців рейтингу збіглася в часі з шостими роковинами анексії Криму країною-агресором Російською Федерацією. У книжці ми пишемо про людей, які борються і чинять опір російській окупації у надважких і небезпечних умовах. Уже шість років ці люди очікують повернення України. І поява нашої книжки в авторитетному рейтингу — хороший спосіб нагадати про цих людей і наш український півострів, необхідність його повернення під контроль України», — зазначає Олена Халімон.

ДОВІДКА «УК»

Рейтинг «Книжка року» з 1999 року щорічно визначає найкращі українські книжки, видані вітчизняними видавцями самостійно або у співпраці з іноземними партнерами. Експерти рейтингу — провідні книгознавці, критики, письменники, журналісти, редактори популярних періодичних видань тощо. У межах конкурсу вони обирають книжки в семи номінаціях: «Хрестоматія», «Красне письменство», «Софія», «Обрії», «Минувшина», «Дитяче свято» та «Візитівка».