Олександр МАКАРСЬКИЙ
для „Урядового кур’єра”
Субота. Київ. Майдан Незалежності. Багатолюддя. Мене обганяють двоє дівчаток. Підлітки, може, дванадцяти чи тринадцяти років — не більше. Дівчатка весело воркують. Одна, щось пояснюючи, піднімає руку — і бачу поміж пальцями запалену сигарету. Ба — та й друга теж курець! Тримаю себе за язик, бо дуже хочеться зробити зауваження, сказати, що зарано цим займатися, розповісти про шкоду тютюну, зауважити, що не можна курити у громадських місцях. Але втримуюся, бо згадую, як нещодавно сивоголовий колега почав виховувати студентку. Вона курила біля університетського корпусу. У відповідь професор дізнався багато нового про себе та ще отримав майстер-клас із ненормативної лексики. Видавши викладачеві все «по повній програмі», молодиця розчинилася у студентському натовпі, й спроби колеги розшукати її були марними. Та там хоч спробу покликати хамку-спритницю до відповіді можна було зробити. А тут, на площі, облають, і доведеться просто проковтнути образу...
Не написав би про цей епізод, якби не зустрічався із хлопцями, дівчатами, які курять, щоденно. Бачу їх, коли йду від дому через двір до метро, на вулицях, площах — всюди — вранці, вдень, увечері. Не хочу торкатися загальновідомих «мантр» про шкоду куріння. Стільки сказано-написано про це! Я про інше — про шкоду від правової норми, яка не виконується.
Уже понад півроку чинне положення нового Закону України «Про заходи щодо запобігання і скорочення споживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров’я населення». Воно забороняє курити у громадських місцях, встановлює систему штрафів за таке порушення. Та, за власними спостереженнями, за спостереженнями моїх знайомих, ситуація на вулицях у столиці, в інших містах зовсім не змінилася. Це результат браку системи контролю за виконанням прийнятої вимоги, безкарності за її порушення.
Виникає запитання: чи не підштовхне когось, особливо з молоді, така ситуація до достатньо логічного висновку: коли цей закон можна спокійно порушувати, чому б не спробувати ігнорувати інший у разі вигоди від якихось дій поза рамками правового поля? Практика курця до такого умовиводу підштовхує, адже систематично, регулярно, багаторазово курить він на вулицях у потоці перехожих — й «нормально»! І де ті правоохоронці, які мають сказати: «Стоп!» — попередити, а може, й оштрафувати?
Якщо держава не може добитися дотримання норм закону, чи варто взагалі ухвалювати такі норми? Чи не корисніше скасовувати їх доти, доки не буде знайдено потрібні механізми дієвого контролю?