Україна понад 200 років варить солодкі кристали. Образно кажучи, вітчизняна цукрова галузь давно грає у Лізі чемпіонів. З огляду на потенційні можливості галузі дуже важливо (економічно і соціально), аби щороку український цукор був на світовому ринку.
Утім, цей рік видався специфічним. У період копання солодких коренів, хоч урожайність била рекорди, експерти зменшили прогноз виробництва цукру. Причина — нижча за останні три роки цукристість, що зумовлено ґрунтово-кліматичними умовами року. Попри це і тепер наша країна із власним цукром, а з експорту матиме валютні надходження.
За уточненим прогнозом ГС «Економічний дискусійний клуб», у 2018/2019 маркетинговому році Україна виробить 1750 тисяч тонн цукру. З урахуванням перехідних залишків загальна його пропозиція становитиме 2190 тисяч тонн, а попит внутрішнього ринку визначено на рівні 1370 тисяч тонн. Споживання на особу, яке протягом останніх років має чітку тенденцію до зменшення, оцінюють у 30 кг на рік. Вільна пропозиція українського цукру для постачання на експорт становитиме 500 тисяч тонн.
Якість працює на попит
Крижопільський цукровий завод дає роботу 550 працівникам. Він один з найпотужніших у країні. Точніше, серед тих, які цього року взяли участь у сезоні, найпотужніший: за проектної можливості 8 тисяч тонн переробітку солодких коренів за добу він вийшов на 8,5 тисячі тонн. Причина та сама: буряки вродили!
ПрАТ «Продовольча компанія «Поділля», до складу якої входить цукровий завод, зі своїх полів забезпечує його потреби в сировині на 80%, а решту постачають інші виробники на договірних умовах. Керівник Крижопільського цукрового заводу Юрій Липовий сказав, що були певні претензії щодо якості давальницької сировини, але відразу зауважив: «Прийняти і переробити давальницьку — це святе». Якщо торік завод переробив майже 892 тисячі тонн цукрових буряків, то цього року (а він працюватиме і в січні) — в межах 1,2 мільйона тонн. Врожайність тут у середньому становить понад 620 центнерів, а показник цукристості — 17,5%, що значно вище від середнього у країні.
У період підготовки до сезону на підприємстві встановили п’ять нових центрифуг німецької фірми ВМА. Це позитивно позначилося на продуктивності роботи та якості готової продукції. «Ми здебільшого виробляємо цукор найвищого ґатунку — першої категорії. Постачаємо його в країни Азії, Кавказу та Румунію. Попит є», — зазначив керівник.
Кілька років тому, гортаючи інтернет-видання, звернув увагу, що на світовому ринку стрімко зростає попит на сухий жом — другорядну продукцію цукрового виробництва. Цікаво: яка ситуація тепер?
«Попит колосальний. З нашого заводу сухий жом охоче забирають!» — запевнив Юрій Іванович.
Завод не споживає природного газу. Цукор тут варять на вугіллі й пелетах з лушпайок соняшнику (є схема використання трісок). Це вигідно йому, бо зменшилася частка енергоносіїв у собівартості продукції, а також постачальникам енергоресурсів: газоване вугілля підприємство отримує із Дніпропетровської області, а пелети — з Вінницької. Тобто щодо енергоресурсів цукровий завод бере участь у збалансуванні економіки країни.
Перспективи розвитку вітчизняної галузі, підвищення конкурентоспроможності українського цукру керівник пов’язує зі зменшенням складових собівартості виробництва.
«Я розмовляв із колегами, які працюють на природному газі. Цього року в них економічні показники знизилися. Хто зменшуватиме собівартість продукції, а тут основне — енергоресурси, той має перспективи», — зазначив Юрій Липовий.
Вінницьких буряків менше не стане
Традиційно кожна п’ята тонна українського цукру походить із Вінниччини. «Питання роботи бурякоцукрової галузі було і залишається стратегічним. Від підсумків її роботи залежить економічний і соціальний стан області. Цукрові підприємства дають вагомі надходження до місцевих бюджетів. Це також робочі місця і сплата податку на доходи фізичних осіб», — зазначив начальник управління прогнозування розвитку АПК департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації Микола Заїка.
Цього року в області площа посівів цукрових буряків порівняно з торішньою не зменшилася і становила понад 55 тисяч гектарів. Якщо торік вінничани накопали 2,7 мільйона тонн солодких коренів, то цього року — 3,1 мільйона тонн. Урожайність зросла на 87 центнерів з гектара. Участь у сезон варіння цукру взяли шість заводів. За прогнозом, половина з них працюватиме й у січні. Очікують, що область виготовить цукру на торішньому рівні. Збільшаться обсяги цукру першої категорії: заводи модернізують виробництво, бо зацікавлені мати експортно орієнтовану продукцію. До речі, більш як половину вінницького цукру зварять на альтернативних видах палива.
«І наступного року область не зменшить площі під цукровими буряками. Про це свідчить показник зробленої оранки на зяб», — зазначив директор департаменту агропромислового розвитку, екології і природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації Микола Ткачук.
Потенційно можливості більші
За даними аналітичного відділу НАЦУ «Укрцукор», у цьому сезоні накопано 13,5 мільйона тонн цукрових буряків, що майже на мільйон тонн менше, ніж торік.
«Попри несприятливі погодні умови, хвороби та шкідників, виробники змогли отримати найвищий показник середньої урожайності — 49,4 т/га», — зазначив аналітик сировинних ринків та сільського господарства НАЦУ «Укрцукор» Василь Долінський.
За географічним критерієм найурожайнішими стали Львівська, Вінницька та Київська області із середньою урожайністю 55—60 т/га. Показник цукристості коренеплодів у країні в середньому становить 16,3%, що нижче на 7% за останні три роки.
Економічний дискусійний клуб інформує, що зменшення виробництва сировини зумовлено скороченням на 12% площ під посівами цукрових буряків. ЕДК зменшив оцінку обсягів виробництва цукру цього маркетингового року до 1750 тисяч тонн, що на 18% нижче від попереднього року.
Участь у сезоні взяли 40 цукрових заводів, що менше, ніж торік. На 1 грудня було виготовлено 1,5 мільйона тонн цукру. Частина цукроварень продовжує виробничий сезон. Те, що деякі з них працюватимуть майже до кінця січня, навряд чи можна назвати традицією. Спеціалісти запевняють, що солодкі корені закордонної селекції, які тепер повсюдно вирощують на українських ланах, краще переробити за 2—3 доби після копання. А цього року частина зібраного врожаю тривалий період зберігалася край полів. Неважко здогадатися, як позначилося на якості сировини чергування морозів і відлиги. Можливо, задіяні переробні потужності були не адекватні обсягам зібраної сировини.
Нині у роздрібній торговельній мережі цукор дешевший, ніж торік. Споживачі цьому раді, а власники цукроварень (хоч у цій галузі немає «середньої температури в лікарні») стурбовані. Зазвичай із початком сезону переробітку ціна на цукор падала, тому що заводам треба було розрахуватися за кредитами, які вони брали на підготовку до пуску. Але тепер на ціноутворенні вагомо позначився зовнішній чинник. Зокрема те, що після скасування в ЄС квоти щодо посіву цукрових буряків і виробництва цукру цього року там зросли обсяги його виробництва. Надлишок вийшов на світовий ринок, що позначилося на українському ринку і певною мірою на питаннях експорту. Цього маркетингового року експортна пропозиція українського цукру значно менша, ніж було реалізовано за кордон у маркетинговому 2016—2017 році. Однак експерти зауважують, що тепер за зовнішні ринки доведеться добряче поборотися.
З-поміж сільськогосподарських культур цукрові буряки дають найбільшу масу прибутку з гектара. Вони добрий попередник. Під час переробки, крім основної продукції цукру, з них отримуємо мелясу (для спиртової й кондитерської промисловості) і жом — добрий корм для худоби. Неабиякі перспективи розвитку галузі фахівці пов’язують із можливістю виготовляти із цукрових буряків біоетанол, адже наша країна у значних обсягах імпортує нафтопродукти. До того ж виконання державної програми «Етанол», яку давно було ухвалено з ініціативи Вінниччини, давало б змогу гнучко та максимально ефективно розпоряджатися врожаєм. Та, на жаль, державі бракує послідовності.
Отже, базовий 1990 рік передав українській цукровій галузі загалом добрий плацдарм. Він був вдалим для економіки країни. А щодо світового ринку мав певні недоліки: за обсягами був у понад вдвічі більшим, однак за географією експорту — вузький. А протягом останніх років лише Вінниччина відправляє свій цукор у понад 30 країн. Тож здобутки є. Однак потенційні можливості української галузі значно більші й ширші.