«Я йду, щоб ти ніколи не прала російські онучі», — пояснив свій вибір син і добровольцем поїхав на Донбас. Він пішов із дому звичайним хлопцем, а повернувся героєм». Так сказала мама Ігоря Волошина, який першим із рівнян склав свою голову за нашу свободу. Тож орден «За мужність» третього ступеня, яким посмертно нагородив його Президент, замість сина отримала мати.
Її слова обпекли душу. А невимовну гордість вселила громадянська позиція Матері, яка під цим неймовірним тягарем не зневірилася, не зламалась, а стала волонтером, громадським діячем й уособленням усіх матерів України водночас. Їхнього болю, їхньої колективної Віри, Надії й безмежної Любові. Трьох непохитних християнських чеснот, на яких (нам так хочеться в це вірити) тримається цей непростий світ.
Коли вона разом із колегами збирає речі для тієї частини, де служив її сонцесяйний Ігор, у вікно раптом залітає голуб і вмощується на фронтових посилках. А Мати впізнає в ньому свого доброго миролюбного Сина, який у тривозі й у радості був поруч. Але й сьогодні вона не самотня. Щоразу, коли приходить на могилу Ігоря, зустрічає незнайомих людей, які приносять йому квіти й свою глибоку шану. Днями на цвинтарі до неї знову підійшла жінка і запитала: «Можна, я біля нього постою? Хочу зрозуміти, звідки беруться такі діти».
«Ігор настільки високо підняв планку людської моральності, що я замислююся: а чи правильно живу сама? Чи зможу бути гідною свого сина і вірного сина України?» — запитанням на запитання відповіла їй Мати. І залишила на могилі велике червоне серце. Таке саме, як її материнське: щире, незрадливе і… незламне. Серце, яке низько вклоняється всім синам, котрі 24 години на добу боронять Україну від чужинського чобота. І доки є Матері з такими серцями, доти наші захисники почуваються дітьми, у яких надійний тил. А це не менш важливо, ніж добротне обмундирування чи повноцінне харчування. Бо материнська любов здатна витягнути з найбільшого пекла і вимолити долю навіть у диявола…
Знаю: у різних куточках України за своїх синів моляться десятки, сотні тисяч матерів із великими й незламними серцями.
Вірю: Всевишній почує їхні молитви й напоумить тих, хто взявся вершити цю криваву геополітику.
Разом з усіма українськими матерями прошу в нього єдиного: щоб сталося це якомога швидше — наші серця вже не витримують!