Тобто їхній юридичний статус на законодавчому рівні досі залишається невизначеним, а тому їхній внесок у вітчизняну економіку, на жаль, не визнаний. Водночас з ініціативи ООН 2014-й назвали Міжнародним роком сімейних фермерських господарств, що свідчить про їхній вагомий внесок у глобальну економіку.
Так, загалом у світі налічується 570 мільйонів фермерських господарств, з яких сімейних — 500 мільйонів. Разом вони виробляють майже 80 відсотків продуктів харчування у світі, тому відіграють украй важливу роль у розв’язанні проблеми голоду, з якою стикаються понад 800 мільйонів людей. Такі цифри оприлюднено в новій доповіді ООН. У ній наголошено, що сімейні фермерські господарства (СФГ) є ключовим ланцюжком здорової системи харчування.
Дешево й корисно
Ми також не проти споживати натуральну їжу. До того ж за меншою вартістю, ніж зараз. Така можливість, за оцінками деяких експертів, у нас з’явиться, коли СФГ вийдуть із тіні. А допомогти їм у цьому та закріпити юридичний статус СФГ має вдосконалений Закон «Про фермерське господарство», зміни до якого напрацьовують.
«УК» вирішив поцікавитися, що це дасть аграрному сектору і всій національній економіці?
Директор департаменту економічного розвитку аграрного ринку Міністерства аграрної політики та продовольства України Віталій Саблук насамперед звернув увагу на те, що спливає термін дії Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року. Отож влітку наступного року треба вже мати новий документ з визначеними пріоритетами розвитку, і СФГ можуть бути серед них. Саме тому потрібно напрацювати модель, щоб узаконити їх, а також інтегрувати в організований ринок, оскільки малі форми господарювання мають із цим проблеми.
«Наприклад, інтегрувати їх можна через великі підприємства шляхом надання останнім фіскальних пільг. Адже такі підприємства використовують продукцію рослинників чи тваринників. Не треба забувати й про іншу проблему, яка може стати на шляху планів розвитку СФГ, — надмірна кількість дозвільних документів та перевірок. І цей психологічний бар’єр потрібно знімати. Адже йдеться про сім’ї, які зможуть інвестувати у себе. Це наші внутрішні інвестори», — каже він.
Є й інші пропозиції щодо виходу малих форм на ринок. Так, головний науковий співробітник ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України Любов Молдаван зауважує, що СФГ повинні мати право об’єднуватися у виробництві та збуті продукції.
«Насправді важко виводити поодинці продукцію на ринок, де панують корпорації. Наприклад, у ЄС є закон про групи товаровиробників, які спеціалізуються тільки на такому виведенні. Отож саме по собі надання юрстатусу СФГ не гарантує виходу на ринок. Тому й потрібні механізми, як це зробити. Потрібні законодавство і механізми, адекватні європейським. Адже з відкриттям ринку ЄС необхідна вже сертифікована, упакована продукція, а це можливо забезпечити лише в об’єднаннях. Без цього наші особисті селянські господарства на ринку не втримаються», — уточнює вона.
Без посередників і хабарів
Микола Гриценко, керівник напряму «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест», наголосив, що йдеться про групу населення, яке виробляє левову частку продукції в Україні. Вони, про що свідчать дані, наведені експертом, справді гідні конкуренти фермерам. Фермерських господарств (ФГ) у нас 41 тисяча, а особистих селянських господарств (ОСГ) — 4,2 мільйона, та ще й в останні роки кількість скоротилася на 400 тисяч, а це вже тривожний знак. ФГ обробляють 10% сільгоспугідь і виробляють 7,6% валового продукту, ОСГ — відповідно 14 і 42,6%. ОСГ не мають на відміну від ФГ статусу сільгоспвиробника, тому не є повноцінними учасниками ринку і не можуть акумулювати ПДВ для розвитку. В ОСГ: ВРХ — 68%, свині — 51, молоко — 77, картопля — 97, овочі — 88, плоди і ягоди — 81, зерно — 21, соняшник — 15, цукровий буряк — 16.
«Сімейні фермерські господарства (потенційно йдеться про 500—600 тисяч) можуть створюватися на базі ОСГ. Тому механізм оподаткування має бути не гіршим, ніж для фермерських господарств. Нині ОСГ продають продукцію здебільшого з поля через посередників. Якщо все це прибрати, тоді й можна буде казати про розвиток господарств, сіл, а потім і про вплив на аграрну економіку», — вважає він.
Деякі експерти висловлюються радикально. Президент Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Роман Корінець каже: «В Європі править бал сімейна ферма, а у нас слабкі ферми та їх об’єднання. З холдингу легше брати хабарі, ніж з мільйонів фермерів. Така філософія влади, і вона не змінюється. З таким ставленням перспектив щодо розвитку сімейних ферм не бачу».
Водночас усі експерти наголошують, в Україні в сільській місцевості живе третина людей. Тож усі, від кого це залежить, мають бути ініціативними, надавати пропозиції державі, контролювати їхній розгляд та долю. Тоді будуть зміни.
ДУМКА ВИРОБНИКА
Не ті заробляють
Олександр ДЕРУНЕЦЬ,
власник селянського господарства,
Згурівський район, Київщина:
— Логічно мати в Україні, де найродючіша у світі земля, заможного селянина. Нині ж ситуація інша. На жаль, сталося так, що свого часу колективну систему господарювання і виробництва сільгосппродукції знищили, а взамін держава не зобов’язала реалізувати продукцію через кооперативи. Це дало б змогу людям пройти певний етап самоорганізації, зрештою відбувся б природний відбір тих, хто міг би далі ефективно працювати в сільському господарстві.
Нас пустили у відкрите плавання, а можливо, й дрейфування. Тож нині стоїмо перед загрозою повного знищення цієї категорії сільгоспвиробників, яких треба захистити на державному рівні, надавши статус сільгоспвиробника. Бо великі компанії з кожним роком поглинають дедалі більше землі, маючи надпотужну техніку. І така можливість з’явилася не випадково. Вони за певних умов зуміли взяти кредити — статистика каже, що гроші пішли сільгоспвиробникам Київщини, а насправді вони пішли кільком сім’ям, які «гребуть» землю і диктують умови.
А, наприклад, молодь хоче продовжити справу батьків — працювати на землі. Зазвичай у власності селян є присадибна ділянка та пай. Як правило, пай передають в оренду холдингам, а ділянку обробляють отими засобами, які сьогодні взяли деякі політики на озброєння. А щоб забрати назад у холдингу пай, треба чекати закінчення строку дії договору на оренду землі — мінімум 15 років, максимум — 49. От і їдуть люди з села, бо нема роботи. Та й у місті селянина не чекають. Хтось іде двірником, хтось охоронцем, а хтось кидається в пиятику.
Тож потрібно законодавчо закріпити: якщо людина захоче створити ОСГ, то повинна мати право забрати з оренди землю, ефективно обробляти пай, виробити продукцію, зберегти чи продати її — через об’єднання виробників. І хай це будуть не кооперативи, бо вони свого часу зажили недоброї слави, хай буде інша форма. Але об’єднання могло б моніторити, де взяти краще насіння, міндобрива, засоби захисту, мало б невелику машинно-тракторну станцію тощо, формувало б товарну групу продукції. Адже якщо виробник має 10—12 тонн зерна, то з ним не захочуть мати справу навіть посередники, бо невигідно гнати зерновоз. Якщо посередник і їде, то нагріває руки на селянинові, бо той не платить ПДВ (нібито на своїй землі працює незаконно) і не може продати продукцію за біржовою ціною. Тож товар доводиться виробнику збувати на 20—30% дешевше, а дорогою продукція автоматично зростає в ціні. А якщо є можливість зберегти її до найвигіднішої ціни, то буде й нормальний прибуток. Не ті заробляють.
Треба бити на сполох, бо втрачаємо село. Воно катастрофічно старіє, люди виїжджають. І узаконення, тож і захист селянина-виробника — перший крок. Не слід забувати і про кредитування. Сьогодні селянина заманюють 16—8 відсотками, а реальна ставка — 43—48. Де взяти таку рентабельність? Тож насправді має бути сільськогосподарський або фермерський банк, який давав би дешеві кредити.
У СВІТІ
Підприємства потребують реорганізації
Згідно з новою доповіддю ООН, у багатьох країнах з високим і вище середнього рівнем доходу великі господарства, на які припадає більша частина сільгоспвиробництва, мають у користуванні велику частину сільгоспземель. Але в більшості країн з низьким і нижче середнього рівнем доходу малі та середні фермерські господарства займають більшу частину сільгоспземель і виробляють більшу частину продовольства. Малі господарства, як правило, отримують вищі врожаї, ніж великі господарства в одних і тих самих країнах і за одних і тих самих агроекологічних умов. Однак за високої родючості земель на сімейних фермах більш низька продуктивність праці, яка перешкоджає розвитку.
Тож СФГ потребують модернізації. Автори доповіді закликають державний сектор до співпраці з фермерами. У доповіді ООН підкреслено, що вкрай важливо підвищити продуктивність праці, особливо в країнах з низьким рівнем доходів, для того щоб підняти доходи фермерських господарств і підвищити економічний добробут сільських регіонів загалом. Політику мають спрямовувати на розширення доступу до ресурсів: насіння, добрив, кредитів.
Ефективні організації виробників можуть підтримати інновації членів, допомагаючи їм отримати доступ до ринків і сприяючи налагодженню зв’язків з іншими учасниками інноваційного процесу. Щоб СФГ почали інвестувати в стійкі сільськогосподарські методи, які часто мають високі початкові витрати і тривалі періоди окупності, влади країн повинні створювати сприятливі умови для розвитку інновацій. Слід враховувати і стосунки між поколіннями, залучаючи молодь у побудову майбутнього сільгоспсектору.