У чоловіка стався серцевий напад просто на вулиці. Діставшись із надзусиллям до квартири (добре, що нещастя сталося неподалік дому), викликав «швидку». Медики надали відповідну допомогу, й оскільки проблеми із серцем виникли вперше, порадили звернутися в поліклініку. Чоловік так і зробив. Там констатували передінфарктний стан і запропонували викликати «швидку», щоб та доправила до лікарні.
Однак хворий недооцінив загрозу. До того ж, були невідкладні справи, які треба було терміново залагодити. Тож написавши розписку, що сам відповідає за своє здоров’я, і взявши направлення на госпіталізацію, поїхав додому. Дорогою йому стало зле, і довелося вже самотужки добиратися до лікарні. Та якби знав, куди втрапить, обійшов би такий медзаклад і таких «фахівців» десятою дорогою.
Якщо уточнити, що лікарня не заштатна районна, а центральна, та ще й кардіологічного профілю, то все, що сталося з людиною у її стінах, видається просто неправдоподібним. Отож по порядку.
Оформлення госпіталізації тривало три години, впродовж яких хворий спочатку сам переміщався від корпусу до корпусу, а в палату його вже доправили на візку. За цей час тиск у нещасного знизився зі 170 на 90 до 60 на 40. І навіть за таких умов лікарі між собою сперечалися і підкоригували показники. Бо, як потім прохопився один із них, з таким тиском треба було госпіталізувати у реанімаційне відділення, а цього робити чомусь не схотіли.
Відправили в інфарктне, забрали кров на аналіз і, зробивши один укол, залишили в палаті на четверо осіб. Сяк-так прийшовши до тями, людина зрозуміла, що ні передихнути, ні тим паче заснути не вдасться. У палаті один із пацієнтів хропів так, що, здавалося, впаде стеля. Причому засинав моментально і спав безпробудно. Довелося до ранку сидіти в коридорі.
З новим днем з’явилися й нові випробування. Медики повідомили, що не надаватимуть допомогу, доки хворий не закупить потрібні препарати. Я все відшкодую, напишу розписку, залишу паспорт, тільки допоможіть зараз. Назавтра поїду додому, візьму гроші, одяг, їжу (у лікарні майже не годують: пісна вівсянка і кип’яток замість чаю). Запевнення не спрацювали, відповідь шокувала: без грошей допомогу не нададуть і додому не відпустять. Тільки після з’ясування стосунків на рівні заступника головлікаря і написання заяви про те, що хворого відпускають під його ж відповідальність, чоловік поїхав до порожньої(!) оселі по гроші без жодної медичної допомоги.
Однак навіть гроші не врятували бідолаху від заледве не трагічної розв’язки. Завідувач відділення, молодий пихатий чолов’яга, як потім з’ясувалося, без елементарних професійних даних і людських якостей, враз вирішив, що у пацієнта не серцева хвороба, а шлунково-кишкова. І попри попередній діагноз однієї з провідних поліклінік та скарги хворого, майже тиждень не надавав жодної медичної допомоги, а щодень натщесерце відсилав на гастроентерологічні дослідження.
Випробовування ці були просто знущанням. Змучена безсонними ночами і серцевим болем людина сиділа годинами в чергах під кабінетами, очікуючи, поки поза чергою пройдуть усі круті, блатні, знайомі чи родичі персоналу. Врешті наприкінці тижня, зібравши докупи всі папірці, де чорним по білому було написано, що не шлунково-кишкові хвороби є причиною проблем зі здоров’ям, медичний неук високого рангу оголосив піддослідному: сьогодні вас виписуємо з лікарні як такого, що не має кардіологічних проблем.
Бідолашний уже на межі інфаркту написав заяву: в разі подальшого погіршення стану здоров’я через серцеву хворобу вимагаю покарати винних і лікування за їхній рахунок. Подача заяви тому самому заступникові головлікаря спричинила сварку і нервовий зрив. Чиновник від медицини доти захищав підопічного, доки не побачив кардіограму, яку врешті зробили, виписуючи з лікарні, готуючись викинути хворого на вулицю.
Тоді лишень скликали консиліум, відмовилися виписувати з лікарні, на чому вже наполягав хворий, і, аби залагодити скандал, запропонували перевести до іншого відділення та частково пролікувати за їхній рахунок. Чим і як лікували, це вже інша історія. Цьому пізніше дивувалися кардіологи в поліклініці та профільному науково-дослідному інституті.
Головне — результат: хворого з його первісним діагнозом можна було без будь-яких наслідків поставити на ноги за кілька днів, якби вчасно було надано кваліфіковану допомогу. У нашому ж випадку — місяць на лікарняному листку, втрачене здоров’я і серцева хвороба, на лікування якої потрібні чималі кошти. А неук із медичним дипломом і статусом заввідділення однієї з центральних лікарень столиці й далі продовжує «лікувати» хворих.