Хто заплатить соцвнески за покоївку?

В Україні триває боротьба за детінізацію зайнятості. Проте одна категорія найманих працівників фактично випала із законодавчого поля, отже опинилася за межами пенсійного забезпечення, охорони праці тощо. Це домашні працівники, тобто люди, які за наймом надають побутові послуги у сім’ях приватних роботодавців, зазвичай досить заможних громадян. За даними Держстату, таких працівників в Україні майже 162 тисячі осіб. Однак це лише приблизна цифра, адже хто порахує, скільки домашніх працівників насправді, якщо їхня зайнятість неформальна?

Трудові питання домашніх працівників та їхні відносини з роботодавцем, створення умов для виходу їх із неформального сектору та забезпечення соціального захисту потребують законодавчого урегулювання. Саме на це спрямовано законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо регулювання та легалізації зайнятості домашніх працівників», розроблений Міністерством соцполітики. Цей документ, який нині спрямовано на розгляд уряду, обговорювали під час експертної зустрічі, яка відбулася в четвер у Комунікативному центрі Кабінету Міністрів. Фахівці Мінсоцполітики, науковці, представники громадськості й працівники органів влади деяких обласних центрів були одностайні в тому, що це дуже важливий законопроект, і його потрібно ввести до нового Трудового кодексу. Однак він ще потребує обговорення і доопрацювання.

Заступник міністра соціальної політики Валерій Ярошенко зауважив, що використання праці домашніх працівників нерідко супроводжується порушенням їхніх прав: із ними не укладають трудових договорів, за них не сплачують внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, порушують право на відпочинок та їхні особисті права тощо. З огляду на незацікавленість роботодавця, який наймає у свою сім’ю домашніх працівників, у сплаті соцвнесків та податків за них один із дієвих механізмів легалізації зайнятості цієї категорії — їхня добровільна участь у загальнообов’язковому соціальному та пенсійному страхуванні, зауважив Валерій Ярошенко.

Тож цей законопроект у Кодексі законів про працю України пропонує визначити особливості регулювання зайнятості домашніх працівників з урахуванням норм Конвенції МОП №189. Так, передбачене обов’язкове укладення трудового договору між роботодавцем та домашнім працівником, встановлено умови його припинення та випробувального терміну. Відповідно до цього документа, таку зайнятість дозволено особам, старшим 16 років. У трудовому договорі для домашнього працівника, старшого 18 років, може бути встановлено випробувальний строк тривалістю не більш як місяць. Про бажання припинення трудового договору сторони мають повідомити одна одну письмово не менш ніж за 14 днів. У разі проживання домашнього працівника в домашньому господарстві (сім’ї) йому слід забезпечувати повагу та недоторканність особистого життя. Період, який домашній працівник не може використати на власний розсуд і залишається у розпорядженні домашнього господарства на випадок, якщо він стане потрібен, включається до робочого часу.

Також цей проект пропонує внести зміни до Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», щоб надати змогу домашнім працівникам добровільно сплатити внески на соціальне та пенсійне страхування.

Науковці розповіли про закордонний досвід урегулювання відносин найманого домашнього працівника та його роботодавця. Також під час обговорення законопроекту фахівці звернули увагу на моменти, які ще варто обговорити. Зокрема, завідувач сектору соціальних ризиків у сфері зайнятості населення відділу досліджень людського розвитку Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи Олександр Цимбал зауважив, що варто подумати, з якого віку людині дозволити працювати в домашньому господарстві.

«Маємо дослідження МОП щодо дитячої праці в Україні. Майже половина дітей, які долучаються до праці в господарствах інших осіб, стикаються із загрозами, примусом. А забезпечити належний контроль за умовами праці у приватному господарстві ми не можемо. Якщо дорослий зможе за себе постояти, то з дітьми ситуація інша». Тож він запропонував звернути увагу на чітке визначення статусу не лише домашнього працівника, а й домашнього роботодавця. І зауважив, що всі питання потрібно вивчити дуже ретельно, щоб не сталося так, що жоден із найманих працівників за державною реєстрацією ніколи не з’явиться.

Серед питань, які, на думку фахівців, варто ще обговорити, — як і хто має сплачувати внески до соціальних фондів. Так, жителька Чернігова розповіла, що її сестра нині неформально працює нянечкою, отримує по 400 гривень за тиждень. Щоб вона сама могла сплачувати внески до соцфондів, роботодавець має їй істотно збільшити зарплату. Чи кожен із таких роботодавців погодиться на це? А якщо йдеться про не дуже заможну людину? Приміром, молода мама виходить із декретної відпустки і якщо не може влаштувати дитину в дитсадок, наймає нянечку для дитини, і в неї немає грошей ще й на сплату соцвнесків за нянечку. Тут може прислужитися закордонний досвід. Як розповіла завідувач відділу проблем заробітної плати НДІ праці і зайнятості населення Олена Скрипник, у деяких країнах сформовано практику надання таким роботодавцям субсидії від держави для покриття витрат на соціальні внески для домашнього працівника.

«Питання викликає велику суспільну зацікавленість, — підсумував Валерій Ярошенко. — Допрацюємо законопроект і продовжимо цю розмову».