Учителів-пенсіонерів з української школи звільнять і замінять наставниками без педагогічної освіти. Таку новацію передбачає Закон України «Про повну загальну середню освіту». Новий документ активно обговорюють у ЗМІ та суспільстві передовсім у зв’язку зі скасуванням навчання російською мовою. Але це, по суті, не новина, а повторення норми всіх попередніх законів про освіту та про українську мову.
А насправді революційних норм у законі чимало. Зокрема тих, що стосуються кадрової політики. Стаття 22 закону «Педагогічні працівники» визначає, кого тепер гордо називатимуть учителем, хто навчатиме дітей, хто відповідатиме за рівень освіти покоління. Виявляється, «на посади педагогічних працівників приймаються особи, які мають педагогічну освіту, вищу освіту та/або професійну кваліфікацію,.. моральні якості та фізичний і психічний стан здоров’я яких дозволяють виконувати професійні обов’язки».
І ще одна стаття приголомшує. У прикінцевих та перехідних положеннях ідеться, що «до 1 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов’язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди… педагогічні працівники… звільняються».
Хто ж навчатиме дітей у Новій українській школі? Кадри, які вирішують усе? Учителі-пенсіонери зі школи підуть. У всякому разі, багато з них. Передовсім це порушення норми Конституції України, в якій держава гарантує всім громадянам рівні можливості у виборі трудової діяльності й захист від незаконного звільнення. Виходить, що навіть конституційне положення про те, що «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод», уже не діє.
Глузуванням можна вважати і Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Адже новим законом фактично вводиться дискримінація за віком. А ще є закон про соціальний захист ветеранів праці та людей похилого віку. У ньому теж задекларовано право пенсіонерів на працю нарівні з іншими громадянами. Як бути з цими законами, коли набуде чинності новий «Про повну загальну середню освіту»?
Звісно, така ситуація не влаштовує Профспілку працівників освіти і науки, адже, за її даними, частка працівників пенсійного віку становить близько 16%, а в окремих регіонах сягає 30%.
«Такий значний відсоток учительства пенсійного віку спричинений низьким рівнем заробітної плати внаслідок недотримання законодавства щодо оплати праці педагогічних працівників і як наслідок — мізерною пенсією, обсяг якої здебільшого становить 2,5—3 тисячі гривень, що змушує їх замість відпочинку працювати й віддавати свої знання і досвід учням, молодшим колегам, виконуючи сумлінно обов’язки», — наголошують у профспілці.
Гаразд, пенсіонери зі школи підуть. Хто прийде натомість? Адже нині, щоб працювати вчителем, мати педагогічну освіту зовсім не обов’язково. Досить будь-якої вищої. І де ж її взяти, спеціалізовану педагогічну? Зі 125 українських вишів, які мають право готувати вчителів, у назві лише 17 є слово «педагогічний».
Відтепер усі безробітні юристи, економісти, менеджери, яких штампують наші виші у величезній кількості, цілком зможуть працювати вчителями математики, фізики, хімії, української мови й інших шкільних предметів. До них навіть приставлять учителів-наставників. Інша річ, чи підуть менеджери і супервайзери працювати у школу? І хто з них піде? Ті, хто не зміг реалізуватися за фахом? Чи оберуть роботу за кордоном?
Звісно, в Новій українській школі має все бути по-новому, за найкращими світовими зразками. Але чи варто втрачати хоч і старе, але своє?