Надзвичайною зміною в цьому напрямку, яку намагається реалізувати новий директор інституту Володимир В’ятрович, є створення галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті, який має перебрати в своє відання документи карально-репресивної системи СРСР з 1918 по 1991 рік з архівів СБУ, СЗР, МВС. Вони неймовірно важливі, адже російська пропаганда нині дуже активно використовує численні міфи радянської доби, бо вони досі не розвінчані.
Тож потрібно, щоб якнайбільше людей ознайомилися з цими документами і побачили, чим був радянський тоталітарний режим. Володимир В’ятрович згадав слова Євгена Марчука, колишнього високопосадовця КДБ, про одну з причин розпаду СРСР. Система КДБ почала руйнуватися через те, що у другій половині 80-х років минулого століття її молоді співробітники, залучені до процесів реабілітації, переглядаючи справи незаконно засуджених людей, почали втрачати лояльність до радянської влади і до свого комітету.
Місія оновленого Українського інституту національної пам’яті — зокрема і вказувати, хто не має права бути увічненим. Щоб, за словами Володимира В’ятровича, наші діти не ходили вулицями, названими іменами катів. У топоніміці нашої держави не повинні возвеличуватися герої тоталітарного минулого, подолання якого вважає головним завданням для Українського інституту національної пам’яті його новий директор.
«Багато хто був упевнений, що після розпаду СРСР у 1991 році радянське минуле зникло в Україні саме по собі. На жаль, так не сталося, — наголошує він, розповідаючи про передумови реформування закладу. — Спонтанною спробою розпрощатися з ним був Майдан 2004 року. Люди вийшли на вулиці захистити своє право на вибір, яке тоді було дуже антирадянським, бо в СРСР його не існувало. Та за Помаранчевої революції подолати цей совок остаточно не вдалося. Відповідно він повернувся й дуже активно взяв реванш у 2010 році.
Майдан 2013 року спровокувала новина про згортання й припинення європейської інтеграції України. Наступні події, від розгону студентів і до розстрілу Небесної Сотні, дуже яскраво засвідчили, що в Україні здійснюється системна спроба повернення до тоталітаризму радянського зразка 1930 — 1950 років. Ми отримали політичних в’язнів, швидкі й показово несправедливі суди, навіть таємні викрадення й тортури людей. Але такі дії влади лише посилили протест українців і врешті привели до його переростання в антирадянське повстання.
Тож російський президент Путін побачив у Майдані найбільшу загрозу для своїх планів відродження Радянського Союзу. Тому пішов на безпрецедентні кроки: диверсії на українській території з посилення так званих сепаратистських настроїв, агресію й анексію Криму. Путін робив це не заради того, щоб захистити Януковича та росіян в Україні, які нібито зазнавали утисків, а задля порятунку радянської України, бо без неї відновлення Радянського Союзу неможливе.
У протистоянні цій агресії нам уже недостатньо опиратися лише на стихійні процеси, які почалися на Майдані. Вони мають перерости в серйозну зважену державну політику, головним інструментом якої і стане Інститут національної пам’яті».
Планується повернути йому найближчим часом попередній статус центрального органу державної влади, а щоб забезпечити його незалежність від політичної ситуації в Україні — згодом навіть ухвалити спеціальний закон, зокрема про досить складну процедуру обрання керівництва інституту. Яке в Польщі, наприклад, обирає рада, сформована за квотами від президента, парламенту й громадськості.
Крім архівного напрямку, головними в роботі інституту його новий директор вважає організацію наукових досліджень на базі архівних матеріалів та інформування громадськості про їхні результати й реалізацію освітніх проектів. «Важливо зберегти для наступних поколінь місця, де історичні події можна побачити, відчути», — говорить Володимир В’ятрович про значення для суспільства музеїв, заповідників, пам’ятників. Половина населення України, зауважує він, вивчали в радянських школах історію СРСР, не читали Історію України. Таких багато і серед людей, які приймають політичні рішення в країні. Тому потрібна інформаційно-просвітницька кампанія з допомогою виставок, музеїв. Ця інформація має бути доступною, зрозумілою, легко сприйматися.
А перші здобутки Майдану, переконаний директор інституту, мають перерости в системні реформи й спричинити незворотні зміни в країні.