ПОДІЯ
У столичному Мистецькому Арсеналі можна відкрити до 13 березня не лише Дега-скульптора
Кожен виокремить для себе там, на П'ятому Великому
скульптурному салоні взагалі, але першому вже за традиційними стінами
Українського дому, шедеври вітчизняних геніїв, суголосні саме йому.
Двоє гіпсових малюків чекають третього
Усьому свій час. І свій простір. Із цими визначниками Всесвіту своя земна образна гра у недавнього випускника художнього вишу Володимира Журавля, одного із сорока "мешканців" П'ятого Великого скульптурного салону, "розселених" на восьми тисячах квадратних метрів Мистецького Арсеналу. Свій експозиційний куток Володимир облаштував досить винахідливо. До композиції заангажував вікно, з якого видно дзвіницю Лаври: саме на неї вказує пальчиком один його гіпсовий Малюк, з'єднаний простором підлоги із таким же "паперовим" корабликом неподалік, на уявних хвилях.
За другим Малюком, який ось-ось пустить човника на "воду", спостерігатиме з корабликом у руці третій, якого Володимир долучить до гіпсового товариства простором часу - десь за два тижні, коли його довершить. А найповнішою буде ця композиція, що уособлює майбутнє нашої молодої двадцятирічної держави й світло оптимізму в мистецтві, коли прийде подивитися на неї прототип трьох малюків - дворічний братик Володимира Михайлик, який і надихнув його на творчий задум.
"Вдале рішення" з бронзи й граніту
Своєрідним малюком здається, порівняно з віковічними каменем та бронзою, полівініл - сучасний матеріал, з якого побудований готель у Дубаях. У світі він використовується, крім архітектури, в машинобудуванні, а китайці вже призвичаїлися робити з нього пам'ятники - так виходить і швидше, й дешевше, й монтувати легше в різних місцях, і нові пластичні можливості з'являються. Витримує сімдесятиградусну спеку й таку ж холоднечу, буває прозорим і кольоровим. Віднедавна в Україні одним із перших почав його застосовувати в скульптурі Андрій Липовка. На знайомство з цим молодим митцем наштовхнули мене його модерні полівінілові червоний "Березневий кіт" і промінно-жовтий "Шлях" - пластична інтерпретація хвилеподібного руху в образі равлика.
"Як у ведмедя народжуються ведмежата, так і я вже народився скульптором", - усерйоз пожартував Андрій: у Мистецькому Арсеналі по сусідству з ним розташовані експозиції його матері Олександри Рубан та батька Віктора Липовки. Вся родина знана в Україні й за кордоном, зокрема скульптури пана Віктора представлені в 25 музеях світу, у вітчизняних приватних колекціях й іноземних - у Швеції, Росії, Франції, США, Швейцарії, ОАЕ. Була б я грошовитою - придбала б у Віктора Романовича "Вдале рішення" із бронзи й граніту: Арлекіна з рахівницею і з кісточкою-кулькою від неї в руці, яка часом впливає, каже автор, і на успіх, і на долю, залежно від того, додати цю кульку на символічній рахівниці чи відняти...
У черзі - та не мільйонерів...
Через свій гаманець надто далеко не мільйонерки не записалась я і в чергу колекціонерів, котрі чекають на дивовижні творіння-символи столичного скульптора Ігоря Гречаника по два роки, а деякі замовники - й по три-чотири. А з-поміж них і такі, що вже мають у збірнях щось і від Пікассо, й Сальвадора Далі, з творами якого експонувалися в Ніцці на одній виставці й роботи українця Ігоря Гречаника. Зате я першою зайняла чергу до майбутнього музею його скульптур в Україні, над створенням якого він уже працює.
Гадаю, до того часу, як переступлю поріг цього
мистецького закладу, пан Ігор відвідає Івано-Франківщину, де народився його дід
Василь Гречаник, січовий стрілець, репресований і розстріляний 1937-го в Києві.
Як зізнався знаменитий онук, йому "соромно, що там жодного разу не побував, хоч
Америку всю об'їздив і Францію, і півсвіту побачив". Ще б пак: щороку по кілька
виставок за кордоном, де його вважають одним із найвизначніших майстрів
сюрреалізму, фантастичного реалізму, мистецтва фантазії: у Франції, Швейцарії,
США, Нідерландах, Бельгії, Монако, Великій Британії, Росії, Німеччині...
Лише торік відбулося тринадцять зарубіжних, переважно персональних, з його витонченими фантазійно-філософськими скульптурами. У Києві вони - окраса столичного Музею духовних скарбів України. На П'ятому Великому скульптурному салоні в Мистецькому Арсеналі особливо полонив мене "Нічний політ" - бронзова голівка жінки-метелика з розгорнутими мереживними крилами відчуттів, якими сприймає простір.
В одному закордонному виставковому каталозі Ігоря Гречаника мене вразили "зрячі" жіночі груди із сосками-зіницями, "безрукий" натяк на Венеру Мілоську в "Кентаврі", дух Лева у візіях Часу... Образи-несподіванки "народжуються, мов блискавка вночі, - пояснював скульптор. - І ти намагаєшся втілити їх, що з'являються з далекого Космосу, вплітаючись у свідомість митця ночами. Розумієш, що це не твої думки, а навіяні іншими істотами, які таким чином передають послання в наш світ"...
Видатний імпресіоніст Едгар Дега означив метафору свого творчого серця: "Танцюристки зашили його в мішку з рожевого атласу, трохи поношеного рожевого атласу, такого, як їхні балетки"... Огюст Ренуар зауважив: "Дега знайшов шлях до вираження хвороби наших сучасників, я маю на увазі рух. До нього тільки китайські митці віднайшли секрет руху. Рух у французькій культурі - заслуга Дега".
Але, мабуть, лиш декому в Україні було відомо, що ці слова Ренуара стосувалися найперше Дега-скульптора, якого ми днями відкрили в Мистецькому Арсеналі на П'ятому Великому скульптурному салоні, де експонуються всі його 74 бронзові статуетки, відтворені із збережених воскових фігур після кончини майстра у Франції, у славнозвісній ливарній майстерні Вальзуані на замовлення його спадкоємців.
Повна колекція - власність київського мецената Ігоря Воронова, котрий привіз її на огляд до нашої столиці з-за кордону. Її перлина - зворушлива "Юна танцівниця" - найбільша і єдина, яка експонувалася за життя свого творця 1881 року. Причому Дега тоді став і першим скульптурним кутюр'є, одягнувши на свою воскову чотирнадцятирічну дівчинку спідничку із тканини. Цікаво, хто пошив її та підібрав бантик для бронзової копії "Юної танцівниці" з колекції Ігоря Воронова? Орієнтир же ціни скульптури можна приблизно уявити за відомою вартістю інших її копій, яких у світі до 30 - одна з них 2009 року продана на аукціоні Сотбі за понад 19 мільйонів доларів.
Віртуозність руху, "впіймана" й зафіксована вже підсліпуватим Едгаром Дега, - у деталізованих буденних, але часто незручних, різноманітних позах його спочатку воскових, а вже тепер бронзових істот: танцівниць, які вдягають панчоху на підняту ногу, зав'язують шнурівку на трико, приєднують плечовий ремінець корсажа... Купальниць, що миють ліву ногу чи витирають ліву сідницю... Коней і жокеїв...
А "Юна танцівниця", до речі, вже вперше й затанцювала: 2003 року, в однойменному балеті Гранд-Опери в Парижі, де ожили на сцені й інші скульптури й персонажі картин Дега.