НЕ НАШКОДЬ
Зміни в медичній галузі більшість громадян сприймає з острахом. Чому?
Пам’ятаю свою першу зустріч із новопризначеним тоді начальником головного управління охорони здоров’я Черкаської облдержадміністрації Володимиром Брожиком. Було це кілька років тому, й розмови про реформування медичної галузі ще тільки починалися. Володимир Леонідович сказав тоді:
— Які реформи? Це тільки в пілотних областях, а в нас до них ще далеко…
Справді, подумалося тоді, чи варто поспішати, адже щоб усерйоз щось реформувати, потрібно бути до цього готовим. Минув час, і про необхідність докорінних змін у галузі голосно заговорили й на рівні області. На сайті обласного медичного відомства завели навіть спеціальний розділ «Реформування медичної галузі». Щоправда, він почав наповнюватися тільки нещодавно, хоч на всіх зібраннях Володимир Брожик уже давно закликає всіляко роз’яснювати населенню завдання реформи. Погодьтеся, своєрідне розуміння інформування.
На першому місці у реформаторських планах департаменту — так звана оптимізація мережі. Чи не головною своєю заслугою департамент представляє те, що впродовж останніх чотирьох років 25 малопотужних дільничних лікарень реорганізовано в лікарські амбулаторії за- гальної практики — сімейної медицини з ліжками денного перебування.
Сам Володимир Леонідович пояснює це тим, що дільничні лікарні найчастіше виконують соціальну функцію. Після реорганізації вивільнені кошти спрямовуються на забезпечення медикаментами та поліпшення матеріально-технічної бази лікувально-профілактичної установи.
Не можна не помітити, що ці та інші зусилля реформаторів значна частина лікарів, їхні пацієнти, просто небайдужі громадяни сприймають з острахом. У пресі, на радіо й телебаченні останнім часом оприлюднено чимало виступів простих людей, які зі сльозами благають не чіпати останнього прихистку немічних і хворих — дільничної лікарні. Там їх лікували, доглядали, виходжували, як могли. А тепер змушують у разі потреби діставатися розбитими дорогами за десятки кілометрів до райцентру, де, можливо, і встановлять «правильний діагноз».
Дивувала однобокість обговорення
На жаль, цих думок чиновники не чують або вдають, що не чують. На останніх громадських слуханнях у Черкасах з приводу реорганізації галузі, організованих, до речі, приїжджими народними депутатами, чиновники від медицини наголошували, що область посідає перше місце в державі за показником стану здоров’я населення та ресурсного забезпечення закладів охорони здоров’я, що «зроблені кроки в напрямку реформування галузі, і це не вплинуло (?!) на погіршення якості надання медичної допомоги. Зокрема, в області всі медичні заклади сільської місцевості передані на районний бюджет».
Дивувала однобокість обговорення. Частоколу цифр і довгому переліку зробленого від функціонерів ніхто з лікарів-практиків не протиставив своїх обгрунтованих міркувань. Складалося враження, що реорганізація потрібна насамперед чиновникам, а не тим, хто щодня лікує людей, самим пацієнтам.
Цілком зрозуміле бажання керівників галузі подати все в рожевому світлі. Не критикуватимуть же вони самі себе, зауважив один із знайомих терапевтів, присутній на цих слуханнях.
— Чому ж не виступите, не скажете, що насправді думаєте?
— А мені рік до пенсії. Знаю, як буває з тими, хто висловлює власні думки…
Що ж, позиція зрозуміла. Цікаво, що про «опір реформам з боку громадськості» говорила недавно й голова постійної комісії Вінницької обласної ради з питань охорони здоров’я, курортів та здорового способу життя Наталія Солейко під час засідання комісії з питань охорони здоров’я Української асоціації районних та обласних рад, яке відбулося в Черкасах. Вінниччина — один із пілотних регіонів, де вже понад два роки здійснюється медична реформа. Областям-«пілотникам» держава щедрою рукою зміцнила матеріальну базу. Як розповіла Наталія Солейко, торік регіон отримав 40 авто для «швидкої», цього року для забезпечення центрів первинної медико-санітарної допомоги надійшло 95 авто та 8 скутерів. Закуплено медобладнання на 119 мільйонів гривень.
Та є й чималі «але»: нові автомобілі ламаються на розбитих дорогах. Видатки на медикаменти за три роки зросли всього на 4,6%. Зарплата сімейного лікаря підвищилася до 5,6 тисячі гривень, але це стосується лікарів, які обслуговують населення понад норму. Не працює програма надання житла для молодих спеціалістів. Не передбачено в сімейних амбулаторіях педіатрів, а за два тижні навчити терапевта педіатрії неможливо. Сімейний лікар видає листки непрацездатності — пацієнт іде до сімейного, той скеровує до «вузького» фахівця, часто в іншому приміщенні, далі — знову біжи до сімейного...
— Ми не змогли поки що забезпечити безплатне надання медичної допомоги навіть пільговим категоріям, навіть у невідкладних станах, за винятком дітей. Тому щиро заздрю Черкащині, де послуги в діагностично-консультативному центрі спромоглися зробити безплатно, — зауважила Н. Солейко.
Пацієнти закликають не чіпати дільничні лікарні. Фото Світлани СКРЯБІНОЇ
Чи готові самі медики?
Так, у багатьох медиків Черкащини є чого повчитися. Ніхто не відбирає досягнень як окремих медичних закладів, так і галузі загалом. Однак чи готові до реформи самі медики?
Завідуючий травматологічним відділенням Золотоніської районної лікарні Володимир Сержук, приміром, вважає, що головна проблема системи охорони здоров’я — невідповідність старої радянської моделі, яка ще й нині діє, сучасним реаліям:
— Країна давно живе не за планом, як колись, а за законами ринку. Медична галузь досі залишається ніби на узбіччі. Звідси недофінансування, розпорошеність матеріальних та кадрових ресурсів, нераціональне використання навіть того, що виділяється. В українській системі охорони здоров’я багато вад, які дісталися їй у спадщину від радянських часів. Це й брак структурних змін та реформ протягом останніх 60 років, немає функціонального розмежування лікарень (лікарні з терапевтичним ліжками використовують як установи соціального захисту або надають амбулаторні послуги).
До того ж середня тривалість перебування хворого на ліжку в стаціонарі втричі перевищує норму, прийняту в Європейському Союзі. Крім того, у нас слабка матеріально-технічна база лікувальних установ, 5 — 8-разова зношеність медобладнання, брак медикаментів та інструментарію, а ліжкова мережа удвічі перевищує європейські стандарти. Наслідок такої «стабільності» протягом 20 років — зниження якості діагностики, лікування та профілактики, погіршення показників здоров’я населення, скорочення тривалості життя.
На реформу він покладає великі надії:
— Пропоновані зміни підходів у нас в районі дадуть змогу оптимізувати фінансові та кадрові ресурси, раціонально використовувати дорогий ліжковий фонд, забезпечити кваліфікованою амбулаторною та стаціонарною медичною допомогою всі категорії населення району, знизить рівень захворюваності, інвалідності та смертності населення. Але для цього потрібна копітка праця, цілеспрямованість і віра в результат.
Трохи іншої думки лікар-стоматолог Піщанської амбулаторії Золотоніського району Юрій Пономаренко, якого знаю не один десяток років:
— Ідеологи цього реформування, очевидно, не медики, адже вони не розуміють, що внутрішні резерви давно вичерпано. Називаючи позитивні показники в нашій області, чиновники зосереджують увагу лише на кількісних даних. Об’єктивно ж стан охорони здоров’я характеризує рівень смертності у працездатному віці, дитячої смертності, захворюваності на туберкульоз, онкохвороб. Мені б дуже хотілося, аби ми не поспішали поперед батька в пекло. Спочатку подивіться, що відбувається у Вінницькій, Донецькій, Дніпропетровській областях, де тривають зміни у медичній галузі. А потім упроваджуйте у Черкаській. Будуть помилки — їх треба обговорити, зробити висновки.
Упевнений: сільські заклади охорони здоров’я слід повернути на баланс сільських рад. Зарплату лікар має одержувати залежно від інтенсивності та показників. Нині дай лікареві зарплатню 10 тисяч гривень — він краще не працюватиме. На лікування однієї людини виділяють 610 гривень. Потрібно, щоб половина йшла на первинну медичну допомогу. Тоді лікарі, які працюють у цій ланці, будуть зацікавлені у профілактиці. Старатимуться робити так, щоб до стаціонару не доводити. А починати слід із фінансування, яке повинно відповідати мінімальним нормам. ВООЗ вважає, що 5—7% ВВП слід виділяти на медицину. Нині в нас 3%. Отож аби розпочати реформи, треба бюджет району як мінімум подвоїти.
Із сільськими амбулаторіями також ситуація не зовсім зрозуміла. Якісне обслуговування тримається на старих кадрах. У Золотоноші, приміром, лікують не гірше, ніж в обласному центрі. Уже понад 10 років ставлять штучні суглоби, сюди їдуть спортсмени з усієї України. Більш як 3 тисячі операцій зроблено з видалення менісків. Використовують передові технології. Але замість того, щоб ці напрями розвивати, область перетягує все на себе: зводять монстрів. Діагностичні центри, на мою думку, треба побудувати на Лівобережжі, Уманщині, а потім у Черкасах. Людина із Жашкова на обстеження до обласного центру не приїде.
У Пальмирі ставлять на ворожку
Різні оцінки, різні пропозиції. Революційні зміни, які й пропонують, не можуть проходити безболісно. Але стривожило чергове повідомлення з Пальмири Золотоніського району. Місцеві жителі після реорганізації дільничної лікарні в амбулаторію, яку проведено кілька тижнів тому, в розпачі й обіцяють перекрити залізницю. Тепер у селі тільки денний стаціонар, а «швидка» обслуговує екстрені виклики. Тож якщо у вас гіпертонія, отруєння чи температура — це ваші проблеми. Або дзвоніть у Золотоношу, районна лікарня за 15 кілометрів. Водночас районна влада медичні перетворення називає правильними і потрібними. Ось тільки для кого — людям не пояснює.
— Хворіти тепер не можна, — невесело жартує жителька села Катерина Скорик. — У разі чого піду до місцевої цілительки або до ворожки.
ТРЕНІНГ
Кримські лікарі шліфуватимуть професіоналізм на манекенах
Людмила ЩЕКУН,
«Урядовий кур’єр»
У Кримському перинатальному центрі відкрили єдину в Україні симуляційну лабораторію. Вона оснащена манекенами-породіллями та новонародженими, які запрограмовані на виникнення різного роду критичних ситуацій під час пологів. Тепер на цих штучних мамах будуть відточувати свою майстерність та професіоналізм лікарі, аби в подальшому реальним жінкам та їх дітям надавати швидку та якісну допомогу.
Поява подібного надсучасного тренінгового центру стала можлива завдяки багаторічній співпраці двох країн — Швейцарії та України. «Швейцарський уряд займається підтримкою здоров’я матері і дитини на території України вже понад 15 років», — зауважив під час відкриття центру директор Швейцарського бюро співробітництва в Україні Гуїдо Бельтран. Також він розповів, що подібні лабораторії протягом цього місяця з’являться ще в трьох обласних центрах країни.
Загальна вартість швейцарської підтримки для кримської симуляційної лабораторії становить близько 125 000 швейцарських франків — це понад 1 мільйон гривень.