ПОГЛЯД З «ГЛИБИНКИ»

На Чернігівщині шанують і чекають соціально відповідальних орендарів

Земельна реформа в Україні сколихнула, здавалося б, найспокійніші пласти суспільства — селян. Одні про це мріють уже понад десяток літ, другі цього бояться, треті заховалися, як за щит, за свою недовіру: мовляв, ще побачимо, чи вийде з того щось добре. Хоч би як там було, але заскорузла, замозолена, як руки хлібороба, фраза про те, що село потребує змін, нині є альфою й омегою тих процесів, що відбуваються в аграрному секторі. При цьому зрозуміло, що побудова нових земельних відносин спричинить інші глобальні переміни, зокрема в житті територіальних громад. Бо ті часи, коли панувало поняття: все навколо колгоспне — все навколо моє і… нічиє — канули в Лету. Тепер, із запровадженням земельної реформи, вимальовується трохи інша картина: оце моє, а оте — сусідове. Але статки і власного, і сусідового обійстя  залежатимуть від «містера Ікс» — людини, котра візьме в оренду селянські паї.

Селяни очікують орендаря, який дбатиме про землю. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Узявся — то хазяйнуй

Якось під час виїзної приймальні в одному із сіл Чернігівського району приїжджих чиновників насмішив дідок, який звернувся до районного начальства зі скаргою: скажіть, мовляв, фермеру, що сіє кукурудзу за селом, хай не протруює її. А на цілком закономірне здивування пояснив, що, коли приносить із того поля оберемок-другий для власної худоби, то вона хворіє. Літній чоловік ніяк не міг збагнути, чому не можна набрати качанів чи соняшникових «капелюшків» із колишнього колгоспного поля.

 Тим більше, що фермер живе десь у столиці, а кукурудза іноді й зимує не зібрана. То чого ж добру пропадати? В іншому селі Городнянського району, де доживає віку дещиця працівників колись міцного господарства, поля якого нині заростають лісом-самосівом, особливо переймалися тим, чи прийде колись господар на їхню землю. А якщо й прийде, то щоб не такий, як у сусідів, якому тільки й діла — зібрати насіння льону, а тресту можна й спалити. Не звикли поліщуки до того, аби справу робити наполовину: взявся — то хазяйнуй, як годиться.

А ще в пам’яті старшого покоління жителів кожного населеного пункту міцно засіли спогади про керівника господарства, до якого у всі важливі моменти життя бігли, як до рідного батечка: і дров привезти, і дах перекрити, і хворого до лікарні відвезти, і весілля відгуляти, і дитсадку свіжих овочів підкинути… Чи не звідси й нинішнє бажання «прив’язати» інвестора до території, де він орендує землю?

Такий погляд на цю проблему зокрема голови Чернігівського обласного союзу сільськогосподарських підприємств Сергія Чубовського:

— Орендар, який заходить на землі нашої області, повинен брати на себе відповідальність за розвиток інфраструктури села. А не так, що заїхав — засіяв — зібрав зерно і наступного року знову такої… У таких селах навіть дороги взимку нікому  почистити.

Згідно з положеннями прийнятого у першому читанні законопроекту «Про ринок земель», є певні обмеження щодо розміру земельних  угідь у користуванні одного власника. Площа не повинна перевищувати 6 тис. га на район, не більше 5% загальної площі області. При цьому передбачено, що інвестор має бути зареєстрований за місцем розташування земельної ділянки. І хоч можна заперечити, що турбота про об’єкти соціальної  інфраструктури — це функція держави та органів місцевого самоврядування, на практиці ми бачимо, наскільки важко виживати без підтримки сільгосппідприємств, коли керівник територіальної громади лишається на самоті із вирішенням злободенних питань.

Плуг і мораль

Голова Ніжинської ра?йонної ради Олег Бузун наводить приклад співпраці з керівником господарства «Дружба-Нова» Сергієм Гайдаєм, який сплачує до бюджету територіальної громади  не менше одного відсотка грошової оцінки землі за гектар. Очолювана Іваном Куровським відома компанія «Агропрогрес», яка теж працює в цьому районі, і «Дружба-Нова» нині вже мають територіальний поділ свого бізнесу. Ці сільгосппідприємства звертають увагу на розвиток своєї інфраструктури скрізь, де працюють.

— Найкраще розвивається той населений пункт, де розташований центральний офіс тієї чи іншої компанії-сільгоспвиробника, — аргументує Олег Бузун. — Приміром, Вертіївська сільська рада отримує плату за землю переважно з орендних відносин  із зареєстрованою тут компанією «Ніжин-Агро» — до 1 млн грн. Це серйозний здобуток і серйозне напрацювання на сьогодні для такої територіальної громади. Можу сказати для порівняння, що Лосинівська селищна рада  — за статусом колишній районний центр — отримує такого податку у 7—8 разів менше  — 177 тис. грн.

У районі нещодавно відбулася приємна подія: у селищі Лосинівка відкрито оновлений Будинок культури — інвестор Іван Куровський вклав у цю роботу понад 2 млн грн.  Нині такого чудового палацу немає і в Ніжині, вважають лосинівці. У селі Данине керівник «Агропрогресу» допоміг школі на суму 126 тис. грн. Це приклади так потрібної селу соціальної відповідальності.

— Ми повинні зробити так, щоб місцеву групу податків  повністю отримувала місцева громада. Аби сільський голова розпоряджався коштами і реально впливав на ситуацію в населеному пункті, — переконані аграрії.

Не завжди істина на поверхні

Доки точаться розмови, «діло йде — контора пише», тобто тривають підготовчі роботи до впровадження земельної реформи: оцінка та інвентаризація земель, їх розмежування за державною та комунальною власністю, завершення видачі державних актів.

— Наше завдання — спрацювати так, щоб до кінця року громадяни одержали документально зафіксоване  право на земельний пай і мали підтвердження своєї власності у державному реєстрі, — окреслив коло найближчих завдань начальник Головного управління Держкомзему Чернігівської області В’ячеслав Швед. — Завдяки підтримці Світового банку на всій території області створено фотоплани сільськогосподарських земель, населених пунктів, що потрібно для ведення кадастрових планів. Визначення кадастрових номерів здійснюється за оновленими індексно-кадастровими картами. Їх присвоює територіальний орган земельних ресурсів під час оформлення правоустановчих документів.

Це все добре, але навіть такої ваги справа страждає від… нестачі кадрів. Адже в області всього 56 державних реєстраторів, які щодня приймають від громадян до 600 заяв. Недостатньо спеціалістів, які обробляють одержані від державних реєстраторів дані. Це головна причина накопичення заборгованості та недотримання термінів видачі документації. Ніхто не хоче навіть керівного крісла начальника районного відділу земельних ресурсів — через зарплатню 1300—1500 грн на місяць, яка аж ніяк не відповідає рівневі навантаження посадовця.

Тим часом мешканці сільської місцевості переймаються подальшими кроками реформи: зняттям мораторію на продаж землі,  діями молоді, яка матиме першочергове право придбати ділянку, долею громадських пасовищ та сіножатей. Дехто чекає можливості продати свій земельний пай і завдяки цьому розв’язати якісь матеріальні проблеми. Багато хто переконаний, що поспішати не варто: з кожним роком вартість землі збільшуватиметься. Тож її вигідно буде хоч продати, хоч віддати в оренду. При цьому, схоже, ми нарешті зможемо на практиці реалізувати істину: багата земля — багатий народ.

ДОВІДКА «УК»

Усього на Чернігівщині  349 тис. громадян набули право на земельну частку (пай). Із них 340 тис. громадян отримали сертифікати, що становить 97% загальної кількості. Нині фактично оформлено понад 306 тис. державних актів на право власності земельної ділянки замість сертифікатів, що становить 90% загальної  кількості громадян, які набули право на земельну частку  (пай). 284 тис. штук видано громадянам із загальної кількості оформлених актів, і цей процес триває.

Станом на 1 січня 2012 року площа проінвентаризованих земель несільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів, становить 665 тис. га, або 98% загальної площі. В межах населених пунктів — 120 тис. га, або 40% загальної площі.