Підгорецький замок захоплює одразу — без довгих оглядин. Більше того, це відчуття не зникає і не забувається. Він прекрасний навіть у своїй занедбаності, а колись, ще й завдячуючи багатству і вишуканості інтер’єру, був серед найцікавіших у Європі. «Його вважають українським Версалем», — казав легендарний Борис Возницький.
Не сумнівалися в цьому й автори одного з найвідоміших радянських фільмів «Три мушкетери», знімаючи тут пригоди французьких героїв. Їх не зупинив навіть тодішній туберкульозний статус будівлі — лікувальний заклад такого профілю існував тут не один рік. Уміли совки з особливим цинізмом нищити минуле.
Відтоді спливло багато часу. Не менше й від початку реставрації замку: цьогоріч сумний ювілей — 20 років. Туристам сюди зась, але для журналістів столичних видань, які знайомилися із самобутнім краєм на запрошення Львівської облдержадміністрації, зробили виняток. Нас зустріли лункі анфілади величних залів — порожніх і обдертих. Єдине, що залишилося від колишньої величі, — вже приведені до ладу мармурові одвірки: від них не можна відірвати очей.
Попри все, відвідувачів тут не бракує. Бо простір навколо небаченої краси будівлі відкритий і не менш цікавий: це і колишній терасовий парк, і величний римо-католицький костел зі скульптурним ансамблем, а з бастіонних мурів у гарну погоду проглядаються краєвиди на кілька десятків кілометрів. Свого часу три замки — Підгорецький, Золочівський і Олеський — узяв під свою опіку, зробивши філіями Львівської галереї мистецтв, її директор Герой України Борис Возницький. І тим урятував. Нині їх об’єднано в один з найпопулярніших у країні туристичних маршрутів «Золота підкова Львівщини». Чому з відновленням Підгорецького не склалося на відміну від «колег»? Бо потребував найбільше вкладень, тож Возницький залишив його на потім. Смерть видатного музейника зупинила всі плани.
Найстаріший у країні
Олеський замок, що за 15 хвилин від Підгірців, видно здалеку — він височіє на природному пагорбі. Його уродини загубилися в XIII ст., в часах Галицько-Волинського князівства. Так припускають історики, бо в першій письмовій згадці, датованій 1327 роком, йдеться про фортецю, яка вже функціонувала. Із суто оборонної споруди на житлову замок перетворили поляки після захоплення цих земель. На початку XVII ст. один з його власників воєвода Іван Данилович добудував два поверхи, і замок набував приблизно нинішніх обрисів.
— На службі в Івана Даниловича деякий час перебував Михайло Хмельницький — батько майбутнього гетьмана Війська Запорозького, — розповідає завідувач музею Роман Соломко. — Навіть управляв замком. А раз так, то десь по цій території мусив бігати і малий Богдан, якому тоді мало бути від 7 до 9 років. Сюди Хмельницький приїхав із Жовкви. А нам зі школи розпођвідають, що Богдан народився 25 грудня 1595 року на хуторі Суботів. Але ж Хмельницькі вступили у його володіння після 1605-го. До речі, в тих краях багато земель мав Іван Данилович. Саме він відвів там певні території Михайлові. Розбіжність — 10 років. І таких фактів багато.
Поки що це одна з історичних версій. Тим часом достеменно відомо, що саме в цьому замку народився майбутній король Речі Посполитої Ян III Собеський — улюбленець поляків. Як все-таки тісно переплетені долі наших народів.
Але замки Возницького — це не тільки історія. Видатний музейник розглядав їх і як майданчики для показу творів мистецтва. У фондах Львівської галереї вистачить експонатів ще на багато замків — нині експонується лише 20%. Як їх збирали — це окрема героїчна сторінка життя Бориса Возницького і його соратників. Він організовував численні експедиції, рятуючи від знищення безцінні людські творіння, адже будівникам комунізму не потрібні були ці «пережитки минулого». Тому маємо змогу в замку побачити іконостас 1620-х років.
«Таких старих іконостасів на сході зі свічкою не знайдете — це те, що на заході країни вдалося врятувати. Навряд чи ще десь можна знайти стіл із вирізьбленою картою святих місць XVII ст. — аналогій немає не тільки в нас», — каже Роман Петрович.
Що покаже Китайський палац
Не виняток і замок у Золочеві. Він, до речі, єдиний у Європі, відновлений так, яким був у XVII столітті. Але в це приміщення екскурсанти зайдуть обов’язково. Тож підемо в Китайський палац, розташований за кількадесят кроків від замку, куди за браком часу, адже маршрут «Золотої підкови» розраховано на день, туристи не доходять.
Його збудовано наприкінці XVII — на початку XVIII ст., коли у Європу прийшла мода на китайщину. Купці підігрівали цей інтерес, привозячи порцеляну, шовк, бамбукові меблі тощо. Багатії під такі речі у своїх маєтках відводили окремі зали, а члени королівських родин на замкових територіях будували китайські палаци.
Нині у світі їх залишилося кілька. Наш — найстарший завдяки круглій залі-ротонді, яку збудували у XVII ст. Згодом добудували ліве і праве крило. Щоправда, нічого оригінального, крім стін, у палаці не залишилося, бо іншого місця для тракторної майстерні не знайшлося, а коли замок відвели під в’язницю, в Китайському палаці бранці банилися і прали. Тож коли після реставрації тут створили Музей східних культур, перші експонати надійшли із запасників Львівської галереї мистецтв. А тісна співпраця співробітників музею з відповідними посольствами посприяла такому збагаченню експозиції, що стала надзвичайно цікавою представникам народів, мистецтво яких тут презентовано. Розповідають, вони приїжджають сюди цілими родинами.
Перлина біля Львова
До середньовічних належить і замок у місті Жовкві, яке називають ренесансним, ідеальним, королівським, а самі жовківці — перлиною біля Львова. Щоб і нині відповідати цьому званню, з десяток років тому допомогла дата: до 400-річчя запровадження в місті магдебурзького права держава надала кошти. Замку вистачило на фасад. Але варто переступити вхідну браму… і в очі впадає постер із зображенням замкового комплексу в усій первозданній красі. У планах колективу зробити це дійсністю.
Для цього звертаються по допомогу не тільки до держави, а й до міжнародної спільноти. Світ відгукується, бо знає, що таких Жовкв — збудованих за концепцією ідеальних міст доби Ренесансу, майже не залишилося. Торік тут відкрили для огляду зали Східної вежі, де реставраційні роботи вели за грант Євросоюзу, також у замку поміняли дах на мідний, відбудували Західну вежу, яку час стер. А ось на так званий кухонний корпус, де жила прислуга, дає гроші держава.
Щоправда, гадаю, можна й спростити завдання. Наприклад, залишати замкам на реставрацію те, що вони заробили. Скажімо, торік у Золочеві побувало 126 тисяч туристів, були дні, коли у відведені для екскурсій години приїжджало 2,5 тисячі осіб. До речі, вхід на територію Підгорецького замку теж платний.
Тут не лікують, а зцілюють
А ось для розвою ще однієї перлини Львівщини наша присутність визначальна. Адже кожна залишена копійка в санаторіях Моршина обертається якісним відновленням сил і здоров’я. Один з найстаріших у країні курортів, який наступного року відзначатиме 140-річчя, стрімко осучаснюється, позбувається совковості в наданні послуг. Чи не найпомітніше це спостерігати на прикладі діагностичного центру. І не в останню чергу завдяки його керівнику Ніні Половинко. Повірте, і порядку, і новітній апаратурі, які ми тут побачили, можуть позаздрити кращі столичні клініки. «Ми витрачаємо на придбання медичного обладнання великі гроші, — каже Ніна Феліксівна, — але йдемо на це, бо хочемо, щоб наші гості отримали найширший спектр послуг на додаток до цілющої моршинської води, аналогів якій немає».
— Нині налічується майже 1000 публікацій про дію лікувальних чинників Моршина, — розповідає головний лікар Моршинкурорту Олег Мельник. — Не всі знають, що наш курорт починався як дихальний — для хворих, які мали проблеми з органами дихання. Але найунікальніший вплив на організм має мінеральна вода. Особливо помічна вона для печінки, нирок, кишківника. Сучасні дослідження показали позитивний вплив моршинської в лікуванні цукрового діабету, інших серйозних захворювань.
То чому санаторне лікування знову позбавляють законних прав? Радше пацієнта, для якого перебування тут значно корисніше, ніж лікарняне ліжко. Адже не такі в населення великі статки, щоб скасовувати путівки соцстраху. Важливо пройти тут лікування і воїнам АТО: всім відомо, що в умовах війни не завжди можна розраховувати на чисту воду чи повноцінне харчування, тому дуже багато військовослужбовців мають вірусний гепатит тощо. Моршинкурорт усіх воїнів, які звертаються, лікує безплатно, кажуть: ми в боргу перед ними. Однак, погодьмося, реабілітація військових — це державна справа.
Водночас на курорті раді вітати й тих, хто хоче просто відпочити серед чудової природи. І ознайомитися з численними перлинами цього самобутнього краю. Про те, що замки серед них посідають окремішнє місце, ми вже розповіли.
ПРЯМА МОВА
перший заступник голови Львівської облдержадміністрації:
— В області в цьому році діє 38 програм, зокрема і щодо збереження історико-культурної спадщини. Частину фінансування передбачено на паспортизацію, розроблення проектно-кошторисної документації об’єктів — без цього залучати кошти неможливо.
Щодо замків також є проекти, до яких входить отримання гранту, як, скажімо, у Жовкві. Зрозуміло, це не панацея, треба шукати й інші шляхи. Зокрема і передачу в концесію. Але для цього слід удосконалити законодавство. Бо бізнес теж повинен розуміти, на чому він там зароблятиме.
Насамкінець. Перелік замків в Україні не надто довгий. Тим більшу цінність вони становлять для нас нині. Адже це наочне підтвердження, що Україна — невід’ємна частина європейської історії. То як ними розпорядитися? Це питання, на жаль, ще не стало важливим для суспільства. У нас бракуватиме грошей доти, доки не позбудемося байдужості й не візьмемо справу у свої руки. Тоді відроджуються навіть армії. Так, укотре пересвідчуємося: державна монополія на музейну діяльність та збереження пам’яток старовини не надто ефективна. Дивимося на досвід Європи, де майже півтори тисячі замків використовують у туристичній індустрії, зокрема як готелі. Але чомусь одразу згадуються слова-застереження великого українця Бориса Возницького щодо концесії: в нас так мало замків порівняно з Європою, і люди хочуть їх бачити.