Володимир Шерстій — заслужений майстер народної творчості, іконописець, художник з Тернополя. На 24 лютого 2022 року мав квиток на літак до Єгипту на відпочинок. Змушений був повернутися того ранку з півдороги додому, бо рашисти розпочали повномасштабне вторгнення в Україну. Вирішив, що піде на фронт, хоч життя відрахувало йому вже понад 60 років. Він на це не зважив, добровольцем став у лави оборонців рідної землі. У зону проведення бойових дій митець часто їздив із 2014 року, щоправда, як волонтер. Пройшов і Майдан. Активна громадянська й патріотична позиція не заважала йому творити образи святих, навпаки, додавала снаги.

На фронт у синовій амуніції

На світанку торік 24 лютого пан Володимир узяв у руки спаковану валізу й подався з міста Чорткова, де тоді жив, у напрямку Львова. Звідти мав полетіти  на відпочинок. Та дорогою почув страшну звістку, що російський агресор почав повномасштабно наступати на українську землю. Повернувся додому й пішов у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Просився на фронт.

Наполіг на проходженні лікарсько-військової комісії, адже на якісь захворювання не скаржився. Зі спортом дружить усе життя, любить веломандрівки. Навіть був учасником велопробігу від нашої Зарваниці до польської Ченстохови, куди  в липні 2016 року на Світові дні молоді приїжджав Папа Римський Франциск. У терцентрі пообіцяли: якщо буде потрібно, то викличуть.

Пан Володимир тим часом, маючи зареєстровану зброю, патрулював у самообороні Чорткова. Та в червні разом зі знайомим такого самого віку зібрав гуманітарний вантаж і бусом вирушив на місце дислокації тоді вже 49 стрілецького батальйону «Карпатська Січ». Уклали контракти і як добровольці залишилися там служити.

У військові лави пан Володимир пішов в амуніції сина Вадима, який служив у французькому Іноземному легіоні. Каже, що той синів одяг для нього був своєрідним бронежилетом, силовим полем, підтримкою. Вадим часто телефонував батькові, передавав кошти та речі на потреби наших військових.  

Відчути, що таке війна, пану Володимирові довелося чи не одразу. Ворог крив наших воїнів щільним мінометним вогнем.

Чи була нагода займатися іконописом? Пригадує, як під час укладення контракту комбат поцікавився в нього, яку має спеціальність. Відповів: «Іконописець». Командир засміявся й сказав, що образів тут точно не буде змоги  писати. Але якось, стоячи на позиціях у Харківській області, умивався вранці й побачив поодаль добре збиту перемичкою дошку. Митець найбільше любить писати ікони саме на дошках. Він підібрав її, а тут якраз хлопці принесли кольорові олівці. Враз дуже захотілося написати образ. І на одному подихові за певний час створив ікону «Омофором покрий «Карпатську Січ». Але писати, каже, щось значуще часу не було.

Уже після повернення з війни взявся за створення нових ікон. Першою стала композиція «Різдво». Її написав на дошці, привезеній із фронтових доріг. На такому самому матеріалі написав лик святого Юди-Тадея, встановив у рамку ікону, написану на склі. Ще про бойові будні художникові нагадують два дерев’яні ящики, і поки що не знає, образи яких святих з’являться на них.

У пана Володимира, можна сказати, традиція: з місць, де бував, привозити дерев’яний матеріал для подальшої творчості. Розповідає, що дошка дихає, вона жива, має власний посил. Привозив їх із Єгипту, Італії, Чехії, Польщі, різних куточків України.

Мандрувати пан Володимир любить, тож написав «Богородицю невтомної помочі», яка завжди після 2014 року була з ним у поїздках. Освятив її в Луганській області просто на передовій, куди приїхав з волонтерською місією.

У ті роки Володимир Шерстій створив цілу серію робіт, яку назвав «Ікони, обпалені війною». Писав кишенькові іконки, дарував їх військовим, один з них згодом зателефонував і сердечно дякував художникові.

«Думаю, ця іконка воїнові допомогла, бо завжди перед чудом є віра», — ділиться думками Володимир Шерстій.

Майдану він також подарував образ — Божої Матері Зарваницької. Щоправда, де ця ікона тепер, не знає.

Найбільше для написання ікон пан Володимир любить використовувати дошки, зрідка — полотно та скло. Нині малює ще й на металі, точніше, на відстріляних гільзах снарядів. Такі вироби попросили тернопільські волонтери. Тема теж релігійна, духовна. 

Перша персональна виставка була у Бразилії

Писати ікони митець узявся в зрілому віці. Хоч із дитинства тягнувся до малювання, копіював улюблені картини. Класі в четвертому чи п’ятому піднявся на горище своєї хати й поміж великої кількості різних старих книжок знайшов товстелезну, розгорнув і побачив розмаїття ілюстрацій гравюр німецького художника Альбрехта Дюрера.

«Вони на мене наганяли страх», — зізнається. Але це було його знайомство з мистецтвом.

На горищі ще знайшов фарби, посудину для золочення, світлини. З’ясував, що його дідусь Степан Зазуляк у середині 1950-х років розписував церкву в рідному селі Гнилички і трагічно загинув. Пан Володимир, нині вже добре знаний іконописець, не знає, чому, але ніколи не брався й не має жодного бажання розписувати храми. Так, образи для них створює, але стін не розписує.

А тоді в дитинстві розповідь про талановитого дідуся його надихнула. Після уроків їздив за 20 кілометрів у художню школу в тодішній райцентр Підволочиськ. Бачив себе у творчому вирі.

Після отримання атестата подав документи на вступ до Косівського училища прикладного та декоративного мистецтва. Треба було з геометричних фігур скласти композицію. Склав і вийшла форма хреста. Не вступив.

Хоч уже згодом, працюючи художником-оформлювачем у місті Волочиськ на Хмельниччині, зрозумів, що професійну освіту треба все-таки здобувати. І з часом отримав диплом художника-декоратора після закінчення кооперативного технікуму.

Одружився. Народилися син Вадим і донька Оля. Сімейні обставини взяли гору. Тут саме друг з родиною виїхав аж до Аргентини, запросив і пана Володимира. Зібрався. Два роки працював — займався ремонтом чи реставрацією місцевих католицьких храмів у далекій латиноамериканській країні.

Тоді й з’явилося бажання писати ікони. І написав перший образ. Але в Аргентині вибухнула революція, Володимир Шерстій подався до Бразилії.

У столиці штату Парана Куритибі поринув у громадське життя діаспори і в іконопис. Одну зі  своїх робіт представив на тутешній виставці Шевченкіани й загорівся бажанням відкрити персональну експозицію.

До цього спричинився ще й випадок. Якось Володимир Шерстій з одним з українських священників поїхав у Сан-Паулу. І там на церковному проборстві побачив цілий стос книжок різних років видання українською мовою. Уперше завдяки цьому зміг прочитати збірку Дмитра Донцова «Московська отрута», твори Олени Теліги.

Знайшов і книжку «Поклін Марії» післявоєнного видання про чудотворні ікони в Україні. На титульній сторінці було зображення Богородиці з Ісусом. Художник знав, що вона володимирська, а тут прочитав, що вишгородська. Подумав, що помилка, але коли став читати, дізнався, як московити покрали в нас багато ікон й інших пам’яток культури, історії, сакрального мистецтва. Так узявся писати українські ікони.

Маючи уже понад 20 робіт, звернувся в муніципалітет Куритиби, щоб відкрити персональну виставку. Тут не відмовили, понад те, взяли всі витрати, зокрема й на фуршет, на себе.

На відкритті експозиції сталася приємна подія. Ознайомитися з її експонатами прийшов тодішній предстоятель Української греко-католицької церкви Блаженніший Любомир Гузар, який у той час там висвячував місцевого єпископа. Володимир Шерстій отримав від владики благословення на писання ікон.

Тим часом син закінчував школу і просив батька приїхати на випускний. Пан Володимир повернувся в Україну. Щоправда, вже більше не їхав на заробітки в далекі світи. Став активно займатися іконописом.

Першу в рідній країні персональну виставку організував у Тернопільському краєзнавчому музеї. Тоді представив понад 40 робіт, а створював їх у батьківській хаті в селі Гнилички, що нині у складі Скориківської громади.

Згодом не раз організовував показ своїх сакральних робіт, крім Тернополя, в Києві, Рівному, кількох містах Тернопільщини. 2019 року представив власні ікони й у португальському місті Фатіма. Там отці-василіяни будують греко-католицьку церкву, й чимало ікон для храму пише саме Володимир Шерстій.

День іконописець починає й закінчує молитвою. Пенсіонером художник і фронтовик не почувається. Пише ікони, долучився координатором до освітнього проєкту «Академія культурної трансформації», який утілює соціально-гуманітарний факультет Західноукраїнського національного університету.