Коли йдеться про столові гарбузи, кулінарна уява неодмінно малює смачну калорійну кашу або ж запашне насіння. А якщо на цього городнього велета поглянути під історичним фольклорно-етнографічним кутом, то бачиться насамперед дівчина-наречена, селянська піч, яку вона сором’язливо колупає, зустрічаючи потенційних сватів та жениха. Саме гарбузу національна історія відвела непринадну роль персонажа, що сигналізує парубкові: він немилий і вона не хоче йти за нього заміж.

Але то в давньому фольклорі. Нині ж дівчата здебільшого обходяться без жодної метафори чи натяку, вони готові сказати женихові правду у вічі. А ось за календарем цей представник баштанного світу виключно осінній, як і пора весіль.

Нові можливості

Директор департаменту агропромислового розвитку Сумської ОДА Олександр Маслак цілком погоджується і поділяє кулінарний та фольклорний аспекти. Однак наголошує: останнім часом столові гарбузи дедалі активніше заявляють про себе як економічно вигідні й комплексно корисні овочі, які щораз частіше висівають на ланах сільськогосподарських підприємств та городах приватних селянських господарств. Поки що чаша терезів на боці других, де сконцентровано понад 90% загального гарбузового виробництва, однак це питання часу. Тобто спершу, як ідеться в одній з відомих пісень, гарбуз ходив по городу і питав про життя-буття свого роду, а віднедавна взяв чіткий напрямок до розлогих ланів, де його культивують не на сотці-другій, а на десятках і навіть сотнях гектарів.

Якщо торік на Сумщині гарбузи загалом, разом із присадибними ділянками займали 1000 гектарів, то цього року — понад 1,4 тисячі. А в Україні майже 30 тисяч гектарів — насамперед у Житомирській, Хмельницькій, Рівненській, Київській, Волинській, Херсонській та інших областях.

Як каже засновник і власник фермерського господарства «Мрія» Сумського району Сергій Карпенко, цього року біля села Токарі гарбузами засіяли 90 гектарів. Урожай отримали хоч і не такий, на який розраховували, — трохи більш як 1,3 тонни насіння, але залишаються значні резерви його підвищення бодай до 2 тонн. З таким показником рентабельність зросте щонайменше на третину. А у ПрАТ «Сад» Охтирського району гарбузи займали 130 гектарів. Тут також покладають значні надії на баштанну культуру, яка потроху призвичаюється до погодно-кліматичних умов Слобожанщини.

Звісно, що цей перелік далеко не повний, і можна не сумніватися: полку прихильників неодмінно прибуватиме, адже цьому сприяє насамперед економічна й технологічна вигода, яку господарники завжди цінують.

Економіка бізнесу вимагає наукової технології

Нещодавно на базі Інституту сільського господарства Північного Сходу НААНУ поблизу Сум відбувся семінар з питань розвитку гарбузового господарства. Такий захід ініціювали департамент агропромислового розвитку Сумської ОДА і ТОВ «Млин-2018» — регіональний партнер групи австрійських компаній у вирощуванні голозерних гарбузів. Це товариство на Сумщині стало організаційним, технологічним та економічним стрижнем вирощування означеної культури. Зібралися представники господарств, щоб узагальнити перший набутий досвід, накреслити найближчі плани — одне слово, виокремити прапорці, адже справа доволі нова і незнана.

Як розповів директор закладу науковець і віднедавна прихильник та популяризатор цього овочу Віктор Кабанець, цього року під гарбузи відвели 2 гектари, аби насамперед зорієнтуватися, як вони ростимуть і плодоноситимуть, визначити основні фази і морфологію розвитку, за великим рахунком, закласти фундамент майбутньої науково обґрунтованої технології вирощування. Перший млинець не глевкий: з гектара одержано понад півтори тонни насіння, що не тільки окупило витрати, а й дало прибутки.

Хоч, як наголошує Віктор Михайлович, від науковців чекають насамперед чітких рецептів подальшого вирощування і догляду за гарбузами в умовах північного сходу України. На щастя, і тут є чим похвалитися: перші уроки зримі й чіткі. Водночас із голозерними варто культивувати гарбузи зі звичайним насінням, а загалом ретельно удосконалювати всі етапи й складові, починаючи від сівби і закінчуючи збиранням насіння.

Тон задає ТОВ «Млин-2018»

На аграрній мапі Сумщини це товариство з’явилося позаторік і відразу ж запропонувало ділову співпрацю всім, хто забажає вирощувати столові гарбузи. Ідеться про господарників не лише сумського краю, а й північних районів Полтавської, південно-східних Чернігівської, окремих прилеглих Харківської та інших областей, аби лишень давала змогу відстань. Як запевняє керівник ТОВ Антон Мироненко, співпраця розрахована не на рік чи два, а тривала і взаємовигідна.

Насамперед, за його словами, господарники повинні забувати про столові гарбузи як залишкову культуру, що її сіють в кінці городу, аби земля не гуляла. Адже гарбузи потребують не меншого, а навіть ретельнішого догляду, ніж більшість традиційних зернових, технічних чи овочевих культур. Переваги такі: отримання гарантованого прибутку, який не поступається найбільш високопродуктивним культурам; помірні виробничі витрати; підвищення якості землекористування завдяки ефективній сівозміні — після збирання врожаю кожен гектар додатково отримує в еквіваленті 60—80 тонн органічних добрив; нема потреби збирати, транспортувати і зберігати продукцію, адже ці обов’язки бере на себе покупець; гарантована реалізація за ціною, зафіксованою у валюті й незмінною впродовж наступних двох років.

Євро, як і насіння, завжди в ціні

Як розповідає Олександр Маслак, «Млин-2018» на сьогодні єдине товариство в області й одне з небагатьох в Україні, що стало надійним партнером аграріїв. Його спеціалісти надають кваліфікований супровід на весь технологічний цикл, видають посівний матеріал у вигляді безплатного кредиту, урожай збирають власною технікою, транспортують, зберігають — одне слово, все роблять під ключ. Звісно, йдеться про виробничі обсяги, а не кілограми чи центнери насіння. Адже товариство має велику базу, де сировину спочатку миють, сушать, очищують, калібрують, пакують, а вже потім відправляють на переробку за кордон.

Як кажуть, шкурка варта вичинки. Якщо затратна частина на гектар становить близько 12,1 тисячі гривень, або 370—380 євро, то за тонну сирого насіння товариство платить 562 євро за курсом НБУ на день розрахунку. Закупівельна ціна не змінюється впродовж двох років, що обумовлено у контракті.

Мимоволі виникає запитання, чи можна насіння переробляти на олію у себе вдома, адже від цього прибутки зростуть у рази. Можна, але для цього потрібна відповідна база, яка потребує великих грошей. В Україні є окремі позитивні приклади, зокрема на Херсонщині, хоч до таких масштабів, як в Австрії чи Словенії, ще рости і гарбузам, і національній економіці.

ДОВІДКА «УК»

Еталоном гарбузової олії вважають продукцію, вироблену у федеральній землі Штирія (Австрія) та в історичних областях Прекмур’я і Нижня Штирія (Словенія). У 1996 та 2012 роках Європейська комісія надала їм статус PGI, тобто захист географічного зазначення. Нині значний інтерес до цього продукту виявляють у Китаї. Великі обсяги гарбузової олії виробляють у більшості країн Центральної та Східної Європи.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Чорне золото

Здавна вважається чорним золотом із двох причин: за кольором і консистенцією вона схожа на нафту і коштує дорого. Раніше за маленьку її пляшку платили приблизно стільки, скільки за золоту обручку, а саму олію закладали в банківських установах як фінансову гарантію платіжної спроможності. Нині, до речі, літр олії з гарбузового насіння коштує щонайменше 650—750 гривень.

Це незамінимий продукт у кулінарії. Наприклад, для холодних салатів вона ідеальний варіант, адже зберігає неповторний аромат і смак. Із гарбузової олії виготовляють соус, до якого додають спеції, лимонний сік, трави, сіль. Використовують як приправу до макаронів, супів, рагу, різних видів сирів.

Це ідеальні ліки від багатьох захворювань: простатиту, атеросклерозу, цирозу, дерматитів, запаленнях дихальних органів, соматичних хвороб тощо.

Її активно застосовують у косметології, адже вона здатна зволожувати і живити волосся і шкіру, захищати її від сонячних опіків, зміцнювати підшкірні капіляри, протистояти алергії. Тож цей продукт справедливо називають домашнім салоном краси і коморою вітамінних скарбів.