23 травня — День героїв. Свято не офіційне, але традиція вшанування героїв міцнішає з року в рік через те, що від 2014 року українці обстоюють територіальну цілісність і право на вільний вибір своєї держави у війні з Російською Федерацією, яка анексувала Крим та окупувала частину Донбасу. На жаль, лави героїв, які віддали життя за останні шість років, поповнюються чи не щодня. Сьогодні згадаємо луганця Сергія Губанова, який рік тому загинув під час виконання бойових обов’язків.
«Просто хочу додому. Хочу, щоб там був мир, а не те, що там твориться. Ось за це і воюю», — казав Сергій Губанов. Він був серед тих офіцерів міліції, які 2014-го не зрадили присяги й не перейшли на бік ворога.
Службу почав 25 років тому оперативником карного розшуку Стаханівського відділу міліції Луганська. Події 2014-го застали його на посаді начальника Ленінського відділу.
«Я був керівником середнього рівня й не розумів, що відбувається. Довіри до особового складу не було (такий був час, не зрозуміло, хто свій, а хто чужий). Жодних команд зверху не надходило. Колись офіційно з ФСБ переходили на службу в СБУ, або ті, хто раніше служив у поліції в РФ, приїхали в Україну, взяли наше громадянство. Це дає підстави говорити, що все готували заздалегідь», — розповідав пізніше Сергій Губанов.
Після відмови перейти на службу ворога потрапив «на підвал» до бойовиків, зазнав катувань. Справа набула розголосу, і його вдалося витягти з катівні. Але вже за тиждень на Губанова стали справді полювати: його вписали у «розстрільний список 17», який висів на кожному блокпості бойовиків. Пережив родинну драму: батько Сергія записався в так зване ополчення.
Сергій Губанов мріяв повернутися у визволений рідний Луганськ, а коли його питали, чому він 2014 року не залишився на тому боці, жорстко відповідав: «Не бачу себе серед недолюдків». Після виходу з Луганська опікувався добровольчими батальйонами. А 2015-го його призначили комбатом батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Луганськ-1». Сергій Губанов брав участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей, визволенні разом з військовослужбовцями ЗСУ, нацгвардійцями та добробатами захоплених окупантом територій.
За 10 днів до загибелі комбат розмістив своє фото у прицілі й написав: «Хоч би який ти був крутий, здоровий, завжди є той, хто про це не знає, а тільки знає відстань до цілі й поправку на вітер».
45 років прожив Сергій Губанов, був офіцером, вірним присязі, патріотом батьківщини. 20 травня 2020 року загинув під час патрулювання території в районі села Трьохізбенка. Посмертно нагороджений званням Героя України.
«Він хотів повернути Луганськ усім серцем. Був справжнім воїном і людиною обов’язку, честі. Не ряжений. На таких все тримається. Він мав стати генералом. Жартував із приводу допомоги чи заохочення, казав: «Хай би нам лише не заважали». Його сім’єю був батальйон «Луганськ-1». Усі його любили. Світла людина. Воїн. Багато разів потрапляв у халепи, але щастило. Не цього разу», — написав про комбата радник міністра МВС України Валерій Поцелуйко.
Лариса ВЕЛИЧКО
для «Урядового кур’єра»
ДОВІДКА «УК»
Ідея Свята Героїв виникла у середовищі українських націоналістів. Уперше офіційно його було запроваджено постановою ІІ Великого Збору ОУН у квітні 1941 року в Кракові, який встановив свято Соборності 22 січня і день Героїв 23 травня.
Дату обрано не випадково. У травні за суперечливих обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський, а 23 і 25 травня було вбито лідерів українського визвольного руху Євгена Коновальця та Симона Петлюру.
Ми в Google+