Ніде правди діти, несолодко нині живеться більшості українців. Адже ціни в торговельній мережі зростають чи не щодня. Наздоганяють їх і тарифи на ЖКГ та розцінки на пальне. В такій ситуації постійна робота й стабільна зарплата, мабуть, єдині чинники, які мають підтримувати в людях бодай якусь надію на краще. Проте й з цим, як з’ясувалося, у нас не все гаразд.
Безробіття на максимумі
Фахівці Мінсоцполітики оприлюднили дані Державної служби статистики про те, що рівень безробіття сягнув максимуму за всю історію незалежності України. А отже, ситуація на вітчизняному ринку праці дуже тривожна через відчутне скорочення попиту на робочу силу.
Чисельність зайнятого населення нині становить 16,5 мільйона осіб (дані наведено без урахування тимчасово окупованих територій). За останні два роки суттєво скоротилася кількість платників єдиного соціального внеску. Нині вона становить лише 10,6 мільйона. Різниця між двома цифрами суттєва, тож бачимо, скільки людей нині працюють у тіні. Кількість штатних працівників рік у рік зменшується в усіх регіонах держави. За минулий рік їх стало менше ще на мільйон. А у грудні ще 500 тисяч працівників по Україні попереджено про те, що невдовзі їх звільнять. І це вдвічі більше, ніж було позаминулого року.
— За офіційними даними, безробітними упродовж минулого року були 1 мільйон 638 тисяч осіб, а на 1 січня 2016 року їх зафіксовано 490 тисяч осіб. У розрахунку за методикою Міжнародної організації праці — це в середньому понад 9% працездатного населення країни. Найвищий рівень безробіття нині на Луганщині — 15,4%, Донеччині — 13,6% та Полтавщині — 12%. Натомість найнижчий у Києві — 6,8% та Київській області — 6,3%. Попит на працівників і надалі скорочується в усіх без винятку галузях економіки й у всіх регіонах. Так, за даними Державної служби зайнятості, на 1 січня 2016 року на одне вільне робоче місце претендували в середньому 19 безробітних, повідомив експерт з питань соціальної політики Андрій Павловський.
І додав, що серед молоді до 25 років рівень безробіття нині удвічі вищий, ніж середній по країні, і становить 23%. Тому хлопці та дівчата (особливо із західних областей) масово їдуть на заробітки за кордон, здебільшого в Польщу. Натомість польські лікарі мандрують за більшою зарплатою до інших країн Європи. Проте їхню нестачу співвітчизники без проблем компенсують, переманюючи фахівців з прикордонних територій, здебільшого українських. І тепер вже від браку лікарів потерпаємо ми.
Відтік мізків триває
За даними НАН України, за останні роки з нашої країни виїхали за кордон у пошуках кращої долі понад 100 тисяч кваліфікованих фахівців різних спеціальностей, з-поміж яких понад 10 тисяч провідних науковців.
Збільшується кількість безробітних й через переселення внутрішньо переміщених осіб, чисельність яких нині сягнула понад 1,7 мільйона. Раніше більшість із них працювали на шахтах або збагачувальних комбінатах. Тому знайти роботу за фахом у великих містах або аграрних районах їм практично неможливо.
Андрій Павловський зазначив, що об’єктивних причин збільшення безробіття в країні багато: це і економічна криза, і воєнні дії, і втрата територій, на яких розташовувався промисловий потенціал України. Проте, на переконання експерта, сподіватися лише на те, що все врегулює так звана незрима рука ринку, принаймні наївно. Адже досвід багатьох європейських країн доводить: трудова зайнятість населення — це саме та сфера, куди держава мусить втручатися і регулювати ці процеси. Сприяти створенню нових робочих місць і заохочувати до цього підприємців хоча б за прикладом Китаю. У цій країні якщо роботодавець створює понад 100 робочих місць на рік, то отримує вагомі пільги щодо сплати податку на прибуток. Є такі приклади і в Європі.
Натомість в Україні нічого подібного не існує. Хоча маємо і сучасні закони про зайнятість, і програми щодо боротьби з безробіттям. Та фахівці Центру зайнятості зізнаються, що рік у рік пропозицій від роботодавців дедалі меншає. Нині підвищений попит в Україні є лише на ІТ-працівників (але це досить вузька й специфічна категорія спеціалістів) і на некваліфіковану робочу силу, де робітникам платять дуже мало.
Що робити
Деякі фахівці в такій ситуації радять переорієнтовувати людей на торгівлю й сферу послуг. Проте кардинально, на переконання Андрія Павловського, це проблему не розв’яже, оскільки галузі ці — «не гумові». Не панацея, на думку фахівця, і запропонована масова приватизація решти державного майна та підприємств. Адже, за даними фахівців Інституту економіки НАН, практично жоден новий власник не показав себе ефективним. А 95% промислових підприємств, переданих у приватні руки, дедалі більше погіршували свої показники і зрештою припиняли роботу, а працівників — звільняли. Сумні приклади цього: київські заводи «Арсенал», «Більшовик» тощо. Роботу втратили тисячі працівників. Нині на місці цих свого часу потужних підприємств постали розважальні центри й магазини. Проте сотня-друга новостворених робочих місць ситуацію, звісно, не рятує.
Андрій Павловський вважає, аби через одне-два десятиліття не перетворитися на ресурс дешевої некваліфікованої робочої сили та сировини для розвинених країн, насамперед потрібна чітка урядова політика щодо сприяння реальному сектору економіки, тобто вітчизняній промисловості. Маємо створювати власний продукт, конкурентоспроможний на світових ринках. Без цього ми будемо світові цікаві хіба що своєю землею та деякою сільгосппродукцією. Але історія доводить, що жодній країні світу не вдалося досягти успіху, роблячи ставку лише на сільське господарство.
Оптимізуючи, не нашкодь!
Провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Лідія Ткаченко поінформувала, що нині в Україні безробіття на рівні 9% кількості економічно активного населення. Такий самий показник і в більшості країн Європи, тоді як у південних країнах, як от на Кіпрі, він сягає 16%, у Греції, Іспанії — понад 25%. Більш ніж 10% становлять безробітні і в багатьох країнах східної Європи — у Литві, Латвії, Хорватії, Словаччині, Болгарії.
Що ж до України, то, як відомо, уряд анонсував найближчим часом скорочення працівників бюджетного сектору та допоміжного персоналу приблизно на 10%. У такий спосіб начебто вирішили економити бюджетні гроші. Але за фактом це може означати: наприклад, після того, як вчителька у школі проведе всі уроки в класі, їй доведеться ще й самотужки прибирати приміщення, адже штатну одиницю прибиральниці «оптимізують».
Те саме стосується і держслужбовців середньої ланки, чимало яких нині скорочують у міністерствах. Людей просто виставляють на вулицю, виправдовуючись тим, що залишають найкращих, яким за рахунок скорочених підвищать зарплату. Але, на думку науковця, це не найліпший варіант розв’язання проблеми. Адже якщо в країні планується децентралізація з передачею функцій управління на місцевий рівень, можливо, доречніше таких управлінців з досвідом не звільняти, а направити в регіони, де вони будуть затребувані, від чого держава матиме користь.
А ще науковець зазначила, що надмірна мілітаризація нашої економіки також не врятує її і ні до чого хорошого загалом не призведе (маємо приклад Німеччини минулого століття). До того ж війну наші політики часто використовують, аби попросити чергову фінансову допомогу у світової спільноти. Ми не маємо права дозволити, щоб наша економіка й надалі ставала заручницею політики, побудованої на пошуку приводу для випрошування грошей, а не на власному виробництві.
Від монополії до партнерства
Виходом із ситуації науковець бачить розроблення нової комп лексної стратегії у цьому напрямі спільними зусиллями Мінекономрозвитку та Мінсоцполітики, соціальними партнерами, роботодавцями й профспілками. Адже реформи уряд зазвичай готує у досить закритому «кабінетному» форматі. Мінфін поки що одноосібно вирішує, коли, кому й скільки грошей надати, усунувши від обговорення цього питання решту партнерів. А таке управління, на переконання фахівця, країні не на користь.
Звичайним українцям, які хочуть бути затребуваними на ринку праці, науковець також дала кілька порад. Якщо вже так сталося, що ви втратили роботу, по-перше, будьте готовими прийняти цей виклик часу, не впадайте у розпач та депресію, не опускайте рук. Будьте мобільними і готовим до змін. Скажімо, місця роботи, а за необхідності — навіть професії. Навчайтеся і підвищуйте свою кваліфікацію. Важливо в цій ситуації налаштувати себе на порозуміння, а не на конфлікт.