СІЛЬСЬКА ГЛИБИНКА
Попри "дріб'язкове ім'я", це село займає гідне місце на історичній мапі країни
Якщо їхати трасою, що з'єднує українську Охтирку з російським обласним центром Бєлгородом, обіч, неподалік Великої Писарівки (прикордонне селище на Сумщині), неначе гніздо ластівки під стріхою, "прилаштувався" малесенький хутірець з такою несподівано-грошовою назвою.
Власне, перші будиночки розташовані за якихось 50-60 метрів від асфальтівки, тобто населений пункт можна повністю побачити навіть з автобусного вікна. Є й дбайливо обладнана зупинка, у прихистку якої пасажири завжди чекають маршрутки чи просто попутної автівки. Одне слово, за географічним розташуванням село не належить до забутих Богом і людьми, а за своєю історичною долею однозначно претендує на унікальність і неповторність.
Вийшли селяни у чисте поле
Історія заснування Копійок зовсім не оповита історичними легендами чи нез'ясованими фактами і обставинами. Більше того, ще й досі топчуть ряст ровесники цього населеного пункту, а декотрі з них, приміром, Федір Статівка, якому пішов 83-й рік, навіть старший за свою маленьку батьківщину.
Річ у тім, що населений пункт був заснований на початку 30-х років минулого століття корінними жителями села Ямне (нині тут розміщена центральна садиба сільської ради, до якої територіально належать Копійки). Саме серед них знайшлася група добровольців, які зголосилися залишити обжиті місця й переселитися на місцину в чистому полі для проведення подальшої колективізації сільського господарства.
Як розповідає вчитель-ветеран Григорій Кальченко (завдяки його ентузіазму в Ямному працює шкільний краєзнавчий музей), 1930 року на базі ямненських земель було створено два колгоспи - імені 68-го Охтирського полку та "Новий шлях". До першого з них на установчих зборах одразу ж записалися Андрій Довженко, Кузьма Білоус та ще чимало їхніх односельців. Головою обрали Прокопа Козлова, який, до речі, перебував на цій посаді аж до 1941 року.
Цікаво, що й назву господарства запропонував сам голова, бо раніше проходив армійську службу саме в 68-му Охтирському полку. Тож коли в Ямному двом господарствам стало затісно, а комуністична партія вимагала подальшої колективізації, прийняли рішення про велике переселення. Дарма, що поле було необжитим, - швидко звели будиночки, приміщення для худоби...
Навесні 1934-го на хутірець переселилися три селянські родини. З-поміж них рідні брати Григорій та Андрій Копійки. Аби не утруднювати себе пошуком якоїсь назви, вирішили назвати населений пункт на честь цих працьовитих селян. Невдовзі до тріо долучилися ще майже два десятки родин, які взялися обробляти близько 500 га землі.
Старожили добре пам'ятають, як 1937 року тут організували жіночу бригаду з числа дівчат-комсомолок. Оскільки місцевих трудівниць не вистачало, до гурту долучилися представниці Великої Писарівки. Добра слава про цих самовідданих селянок линула округою, до села приїжджали переймати досвід, дівчат запрошували ділитися досвідом в інших колгоспах та артілях. До слова, колектив трудився аж до самого початку Великої Вітчизняної війни, потім трактористок евакуювали, і вони вже на нових місцях продовжували свою механізаторську роботу.
Сам же колгосп імені 68-го Охтирського полку існував рівно до середини минулого століття. Історичну крапку поставив 1950 рік, коли розпочалося укрупнення господарств і Копійки приєднали до ямненського колгоспу. Однак на цьому історія Копійок не обірвалася і навіть не надірвалася. Попереду чекали піднесення і розквіт.
Були колись багатими колгоспники...
Голова Ямненської сільської ради Микола Гавриленко, під'їхавши легковиком до автобусної зупинки, аби зустріти двох кореспондентів, одразу попередив: щоб оглянути Копійки, вистачить 20-30 хвилин. Однак помилився - намагаючись проскочити розгрузлою сільською вулицею, не встиг "упіймати" колію і колеса машини шубовснули через крихкий кількасантиметровий лід. Довелося йти по допомогу.
Це сьогодні і взимку, і влітку одна-єдина дорога в Копійках далека від ідеального стану, каже наш гід. А якби випало тут побувати років 30-40 тому, побачили б зовсім іншу картину. Пік розквіту населеного пункту припав на часи господарювання виробничої бригади колгоспу імені ХХІІ з'їзду КПРС. Копійки, а також сусіднє село Спірне (до речі, назване так через численні чвари на право земельної власності, що тривали з XVІІІ до початку XX століть) тоді були найбагатшими населеними пунктами у Великописарівському районі.
Місцеві селяни мали найбільшу кількість легкових машин по району - у середньому кожен четвертий мешканець. Жили вони в добротних цегляних будинках, їздили до районного та обласного центрів купувати меблі, побутову техніку. Одне слово, не бідували.
Діставалося все це завдяки їхній працелюбності і старанню. Кожна сім'я утримувала корів, свиней, бичків, домашню птицю, кролів тощо. Цьому сприяла довколишня місцевість: лугів, а відтак різнотрав'я тут - справжнє роздолля. Худоба ледь не цілодобово випасалася на прив'язях, а селяни ще й працювали в колгоспі - головним чином на місцевій вівцефермі, де утримували до 4 тисяч голів худоби.
Але з часом Копійки почали здавати позиції. Якщо наприкінці 80-х тут було 49 дворів, у яких мешкало майже 120 селян, демографічна ситуація поступово оголила традиційні й спільні для українського села проблеми. Молодь почала залишати рідні місця, бо спершу занепала вівцеферма, а затим наказав довго жити і сам колгосп. Робочі місця зникли, природний газ Копійкам не "світив", магазину - немає, поштового відділення й ФАПу також.
Без копійки не буває гривні...
Микола Гавриленко знає кожного сьогоднішнього мешканця Копійок не тільки на прізвище, ім'я, по батькові, а й подробиці їхніх біографій. По-перше, сам з місцевих, по-друге, на паспортному обліку залишилося всього 9 селян, які мешкають у семи хатинах. Пусткою стоять до півтора десятка будівель, але бажаючих оселятися в них не знаходиться. В селі не пам'ятають, аби хтось купив тут житло: залишені дворища дичавіють, а хатини розбирають родичі чи знайомі на паливо, цеглу - для господарських потреб.
Водночас з настанням тепла хутірець перетворюється на дачну оазу. Сюди переселяються більше десятка спадкоємців родин, аби посадити город, відпочити на мальовничій природі. Приїжджають здебільшого на престижних автомобілях іноземного виробництва.
Одному з найстарших жителів, Федору Кириловичу Статівці, про котрого вже згадувалося, пішов 83-й рік - він на 5 літ старший за село. Родом з Ямного, але Копійки вважає своєю другою маленькою батьківщиною. Наймолодшій, Алінці Скоромній, усього 9 місяців. Мешкає разом з мамою Світланою та прабабусею Ольгою Михайлівною Тарасенко. Тато Віталій родом з Олександрівки, де й прописаний, але живе, як кажуть, на два двори.
Якщо вже мова зайшла про Олександрівку, яка за якихось півтора десятка кілометрів, то впору сказати, що саме в цьому населеному пункті народився екс-голова Національного банку України Володимир Стельмах. Жителі навколишніх сіл шанобливо відгукуються про свого земляка, оскільки він не забуває про рідний район і його мешканців, багато допомагав і допомагає в соціальному облаштуванні сіл. Якби не він, кажуть селяни, у районі не було б ні природного газу, ні доріг до низки сіл, ні транспорту в школах, лікарнях та сільських радах. Мешканці Копійок узагалі вважають Володимира Семеновича за свого, бо в Розсошах, що поряд, мешкає його двоюрідний брат по батьковій лінії Іван Стельмах.
Попри те, що Копійки віднесено до розряду неперспективних населених пунктів, його мешканці не залишені сам на сам із проблемами. Завдяки активній діяльності підприємця Миколи Надточія до селян щодня приїздить автолавка, у якій, окрім хліба, завжди є продукти першої потреби. Щодо іншого, то місцева влада робить усе, аби люди не залишалися обділеними турботою і увагою. Зрештою, недалека відстань до районного центру цьому сприяє в першу чергу.
Сьогодні в селі немає жодного мешканця, хто б мав прізвище братів - засновників населеного пункту. Історія повернула все на круги свої - нині Копійки мешкають у Ямному, звідки переселялися майже 8 десятиліть тому їхні предки та родичі. Катерині Федорівні Копійці вже 84, Григорію Омеляновичу та Анастасії Тихонівні по 70, а зовсім юна Ганнуся Копійка ходить до 9-го класу місцевої школи. Селяни з цього приводу жартують: мовляв, без копійки не буває гривні, а без Копійок не може бути сьогоднішньої України. По-хліборобському мудро підмічено.
ДОВІДКА "УК"
Село Копійки Великописарівського району на Сумщині засноване на початку 30-х років минулого століття у часи колективізації сільського господарства. Нині входить до складу Ямненської сільської ради. Розташоване на трасі Охтирка - Бєлгород за 7 км від районного центру. Найстаріша мешканка, Агафія Володимирівна Барма, народилася 1921 року.