Форвардний контракт — один з механізмів інвестицій у сільське господарство, ефективність якого визнана в усьому світі. Суть його полягає у тому, що хтось (це може бути трейдер — покупець сільськогосподарської продукції, компанія — постачальник засобів сільськогосподарського виробництва чи навіть держава через систему державних закупівель) укладає із сільськогосподарським виробником контракт на закупівлю певної кількості його продукції наперед, ще до сівби, за заздалегідь обумовленою ціною.

У такому разі аграрій отримує аванс, на який перед початком весняних польових робіт може закупити все необхідне: насіння, добрива, сільгосптехніку, пальне для неї тощо. Це вже плюс. А щодо ціни — тут уже лотерея: або після збирання врожаю ринкова ціна виявиться нижчою за ту, яку зафіксовано в договорі, або вищою.

Не тільки днем сьогоднішнім

Зрозуміло, у першому разі у програші буде покупець сільгосппродукції, у другому — її виробник. Але в цивілізованих країнах ніхто на це не нарікає — на те й лотерея! Крім того, за цим роком буде наступний, тоді ситуація може скластися геть інакше і ринкові терези хитнуться в інший бік, а сільськогосподарське виробництво має тривати.

Так вважають у цивілізованих країнах, тому тут договірні відносини між одними і тими самими сільгоспвиробниками та покупцями їхньої продукції здебільшого незмінні десятиліттями — хтось опиниться у програші, почухає потилицю й укладає новий контракт: наступного разу пощастить більше! Адже, наголосімо, йдеться про втрату не всього доходу, а лише певної його частини, голодна смерть жодному з учасників угоди у будь-якому разі не загрожує.

Але це у цивілізованих країнах, де звикли думати наперед. У нас натомість призвичаїлися жити сьогоднішнім днем. Як співвітчизники розучилися думати про майбутнє, саме по собі цікаво, але проблема лежить радше у суспільно-політичній царині, ніж в економічній, і залишає помітні сліди у свідомості багатьох.

Вибір між порядністю і зиском

Отож питання, коли гримне грім, стало лише питанням часу, і торік восени він настав. Почалося все із суто природних причин: через аномальну посуху аграрії півдня України втратили значну частину врожаю, найсильніше це вдарило по Бессарабії — там пропала третина посіяного.

Другим чинником, як зауважив президент Української зернової асоціації Микола Горбачьов, стало істотне, по суті, вибухове зростання цін на зерновому ринку. Тобто ринкові ціни стали набагато вищими, ніж це було зафіксовано у форвардних контрактах, укладених рік тому. Тож багато аграріїв (як зауважують експерти, не лише дрібні фермери, а й великі начебто солідні агрофірми) вирішили бути хитрішими за всіх і стали масово відмовлятися від виконання договірних зобов’язань. І не лише справді постраждалі від посухи (таких виявилася тільки невелика частина), а й ті, хто вирішив просто скористатися загальним настроєм. Із загального обсягу зерна кукурудзи, на який було укладено контракти, дефолти можуть сягнути майже третини — понад два мільйони тонн.

Зауважимо, суцільного неврожаю у всій країні не було, лише в окремих регіонах, тож загалом без хліба не лишилися. За оцінкою Миколи Горбачьова, ми отримали третій чи четвертий за обсягом урожай в історії незалежної України, а виручка від експорту за рахунок зростання цін виявилася навіть більшою за торішню. Ось тому між діловою порядністю та особистим зиском багато хто обрав не порядність.

Скільки коштує добре ім’я?

Це стало предметом обговорення на круглому столі, який організували Українська зернова асоціація та агенція ProAgro Group із залученням експертів у режимі онлайн-трансляції. Перше, на чому зауважив Микола Горбачьов, — така поведінка учасників зернового ринку істотно підриває міжнародну репутацію України як надійного партнера. Претензії будуть не до сільгоспвиробників, а до зернотрейдерів, які б і раді виконати експортні контракти, та не можуть, бо не отримали тих обсягів зерна, на які сподівалися.

Керівник діяльності Міжнародної фінансової корпорації в Україні Олена Волошина має всі підстави стверджувати: в нашій країні зовсім немає культури виконання контрактів. Додамо: не лише контрактів, а й будь-яких обіцянок, тональність тут задають політики, а вже бізнес старається не відставати.

Це істотно підриває позиції України на світовому ринку зерна. Кожен із досвіду знає, що втратити добре ім’я напрочуд легко, а ось повернути його дуже важко. Це в побуті, а що те саме стосується міждержавних відносин, чомусь забувають. Якщо ж за нашою державою закріпиться імідж ненадійного постачальника, контрактів із нею або уникатимуть, або пропонуватимуть менш вигідні умови, ніж іншим, — як плату за ризик. Відповідно впадуть і внутрішні закупівельні ціни. Хто від того виграє? Аж ніяк не ті, хто все це розпочав.

Довіряй, але перевіряй

Чи означає все це, що ринок форвардних контрактів в Україні має вимерти як явище? Однозначно ні, вважають учасники дискусії, в його існуванні залишається багато зацікавлених. Інша річ, що відтепер покупці аграрної продукції прискіпливіше добиратимуть собі постачальників і не матимуть справи з тими, хто не дотримався зобов’язань цього сезону. Як стверджує аналітик аграрних ринків Чорноморського регіону Refinitiv Світлана Малиш, таке вже відбувається. Тож виходить, що ті, хто зараз почувається дуже мудрим, насправді покарали самі себе на майбутнє: ті, з ким вони укладали форвардні контракти раніше, більше не схочуть цього робити — а вже настає пора.

Питання про створення єдиного реєстру недобросовісних учасників ринку поки що не ставлять руба, але воно вже ширяє у повітрі — такий реєстр можуть укласти найближчими днями. І що тоді робитимуть фігуранти цього реєстру, де братимуть кошти на посівну, кому продаватимуть урожай? На вільному ринку, з коліс?

Утім, тут є одна заковика. Адже ціни у контрактах зазвичай виставляють з урахуванням торішніх, тобто в даному разі непоганих. А за прогнозами, урожай нового сезону може бути більшим, отже, ринкові ціни, імовірно, — нижчими. І хто тоді почуватиметься найхитрішим?

Не втручатися, а допомогти

Експерти застерігають органи державної влади від спроб урегулювати питання на свій кшталт — тобто запровадженням якихось обмежень чи заборон. Так вважає доцент Київської школи економіки Олег Нів’євський. Тут бізнес ладен упоратися самотужки.

Скажімо, з-поміж сільгоспвиробників, які відмовляються виконувати форвардні контракти, не всі не хочуть їх виконувати, є й такі, які не можуть, — справді постраждалі. Таким, запевняє керівник банку, який кредитує сільгоспвиробників, Сергій Щепанський, контрагенти йдуть назустріч, спільно з ними узгоджують якісь процедури пролонгації, реструктуризації заборгованості тощо і не відмовляють їм у подальшому фінансуванні.

Отут держава й справді могла б допомогти. Передовсім ідеться про розвиток аграрного страхування, яке в Україні перебуває у зародковому стані, особливо такий його вид, як страхування ризиків. Насправді ж, запевняє Сергій Щепанський, це дуже ефективний засіб підтримки сумлінного аграрія, якому цього року справді не пощастило.

Багатьох сільгоспвиробників, особливо малих, стримує від укладання договорів страхування зависока для них вартість страхових послуг. Отут і могла долучитися держава. На думку банкіра, компенсація для аграріїв частини страхових внесків може бути навіть ефективнішою, ніж компенсація частини відсоткових ставок за кредитами. А для держави це не викинуті гроші, а інвестиції в аграрний сектор.

І додамо ще одне, чим могла б допомогти влада: ухвалити довгоочікувані зміни до Податкового кодексу. Ідеться про цілковито безглузду ситуацію, коли аграріям, що втратили врожай, до збитків ще й нараховують додатковий ПДВ. Мовляв, засоби виробництва, придбані ними для вирощування загиблого урожаю, було використано на невиробничі потреби. Нонсенс, але про необхідність його виправлення розмови точаться вже не менш як два роки. Уряд схвалив відповідний законопроєкт, а до його схвалення в парламенті ніяк руки не дійдуть.