Під пророче Шевченкове слово руки вправно вимішують тісто. Такого в місті ще не було. «Із хлібом від Кобзаря» — так назвали цю напрочуд теплу й зворушливу імпрезу її організатори: ЦНАП Рівного, фундація імені князів-благодійників Острозьких та ресторан здорового харчування Foodies.
«Із новими жителями нашої громади, які приїхали з окупованих територій або звідти, де тривають активні бойові дії, комунікуємо вже другий рік, надаючи їм різноманітні послуги. Нині ж вирішили розширити межі нашого офіційного спілкування, відзначивши разом Шевченків день народження. Думаю, це чудова нагода зарядитись енергетикою духовного батька всіх українців і символічно об’єднатися представникам сходу і заходу. Та ще й за таким сакральним дійством, як випікання хліба», — розповідає директорка департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Євгенія Курсик. Ця тендітна завжди усміхнена жінка володіє неймовірною силою духу. Її чоловік депутат Рівнеради наш колега-журналіст Олександр Курсик із перших днів повномасштабної війни захищає Україну від московитів. Вона тримається так достойно, що той, хто про це не знає, ніколи не здогадається («УК» розповідав про них у матеріалі «Найважче — коли немає змоги почути його голос» 7 лютого 2022 року).
Не менш достойно тримаються жінки з Маріуполя, Херсона та Кремінної, які стали учасниками майстер-класу з випікання хліба від відомого шеф-кухаря ресторану Аліси Хагенбрух. У когось на фронті чоловіки чи сини, хтось має певні проблеми із житлом чи роботою, але все це відходить на другий план, коли голова фундації князів-благодійників Острозьких Руслан Краплич просить намалювати на борошні найрідніше, із чим асоціюється випікання хліба. Марія з Маріуполя швиденько створює герб України, Ольга — серце, Віктор із Херсона — кавун, а Наталя із Кремінної — сонечко й річку (на її малій батьківщині 138 озер та річок).
На запитання, що означає для вас поділитися хлібом, люди відповідають так. Марія з Маріуполя втирає сльозу: «Коли ми місяць сиділи в підвалах, діти не просили ні іграшок, ні солодощів, тільки хлібчика. Бачили б ви, як вони рвали на шматки хлібину. Отоді я й оцінила, що таке хліб. Це синонім життя».
Віктор, почесний громадянин Херсона: «Коли Україна повернула Херсон, в місті відкрили невелику пекарню. Щойно спечений хліб тут продавали недорого — по 12—13 гривень. Люди шикувалися в чергу, щоб купити і скуштувати його. Так ми повертали собі Україну».
Аліса Хагенбрух дає такий собі духовний інструктаж: «Пригадуєте українську народну казку «Колобок»? Ця назва походить від слова «коло». Саме таким круглим буде наш хліб. Ваші працьовиті руки — символи наших деокупованих територій зараз міситимуть тісто. Борошно маємо найвищого ґатунку, як казали наші предки, питльоване. У кожного вийде 300-грамова хлібинка. Це буде 300 грамів добра, тепла й найкращих надій. А спечемо його за рецептом князів-благодійників Острозьких — з додаванням нашого улюбленого гарбуза. Усередині хлібчик буде пухкий, сонячний і усміхнений, а зовні пропоную кожному прикрасити
його тим, на що вистачить фантазії. І звісно ж, притрусити борошном».
Так і зробили. Хтось прикрасив хлібинку листочком чи колосочком, хтось — гербом України. А доки він пікся в пароконвектоматі, люди залюбки поділилися своїми історіями.
«Мене звати Анна Віра, я приїхала з Херсона на початку вересня, коли місто ще було окуповане. Працюю медсестрою в обласній клінічній лікарні у відділенні планової хірургії та трансплантології. Тут, у Рівному, майже 200 сімей херсонців, спілкуємося між собою і з рівнянами. Як на мене, ми емоційніші, рівняни ж спокійніші, врівноваженіші. А ще тут більше збереглося наших традицій, страв української кухні, й ми намагаємося перейняти це від вас».
«Я Наталія Царицанська, адміністратор ЦНАПу міста Кремінна. Саме до Рівного торік у квітні релокувалася наша військова адміністрація та її підрозділи. Працюємо в тісній взаємодії із
ЦНАПом Рівного, вдячні колегам за підтримку та всебічне сприяння. Загалом маємо п’ять робочих місць, три з яких віддалені, адже наші люди роз’їхалися по різних областях України. А по послуги до нас звертається вся Луганщина. Насамперед ідеться про реєстрацію пошкодженого майна, всі види допомог за програмою «Соціальна громада». І залюбки вивчаємо наші українські традиції: на вільній Луганщині продовжимо вечорниці й пектимемо хліб».
«Мене звати Ірина Сумятіна, працюю в рівненському центрі «Я — Маріуполь!», приїхала з багатостраждального міста Марії. У дитинстві пекла хліб із бабусею й на все життя запам’ятала це. Та виявляється, хліб можна наповнити енергетикою Шевченкового слова, яке нас надихає. Доки наші воїни боронять Україну, ми міцно тримаємо духовно-культурний фронт».
Ось такі історії. До речі, всі учасники дійства і з журналістами, й поміж собою спілкувалися добірною українською. Це утвердило в думці, що так тепер буде завжди. Бо «на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі». Чуєш, Кобзарю? До речі, сувенірні портрети Тараса Шевченка отримав кожен учасник.
А хліб, спечений у дружньому товаристві, завдяки невтомним волонтерам уже приїхав на передову, під Бахмут. Він тут стане у пригоді, бо несе в собі код нашої незламності.
Ми в Google+