ДАТА
29 серпня слов’янський світ відзначитьна Рівненщині 450-річчя «Пересопницького Євангелія»
З Рівного до Пересопниці, що явила світові «Пересопницьке Євангеліє», якихось 25 кілометрів. Однак туристи сюди не поспішали: до села без жодних благ цивілізації ще донедавна пролягала розбита бруківка. Про книгу, на якій дають присягу президенти незалежної України і яка набула значення національної реліквії, нагадував хіба що одинокий пам’ятник у центрі села. Його не шкодували ані рясні осінні дощі, ані сніги, ані літня спека. Ось так, на семи вітрах у прямому і переносному значеннях, і стояло колишнє княже місто. «Ні, не такої долі заслуговує овіяна славою Пересопниця!» — не раз писали місцеві жителі (а їх тут заледве сотня набереться) аж до кількох українських президентів. Але їх не чули…
"Завітайте до Пересопниці!" - так і припрошує щойно збудована арка. Фото Інни ОМЕЛЯНЧУК
Взірець рідної мови та духу
Історія зберегла найбільш імовірну версію появи першої української рукописної книги. Вона створювалася в 1556—1561 роках архімандритом Григорієм, що досконало володів кількома мовами, та художником Михайлом Василевичем. Вперше творці переклали Новий Завіт Біблії (Євангеліє) мовою, близькою до народної.
То був сміливий виклик тогочасній дійсності. Адже Польща, до складу якої входили українські землі, визнавала за офіційну лише латино-польську школу. Українське ж народне слово, як, зрештою, і літературне, відверто зневажалося. Втім, духовенство добре знало, що більшість людей не можуть осягнути святе письмо церковнослов’янською. Самі ж автори залишили такий відгук про призначення рукопису: «Для читання церквей, для науки люду христианского». Тобто, «Пересопницьке Євангеліє» мало стати основою для читання, освіти, виховання.
Власне, так воно й сталося. Одразу після створення в 1561 році книга помандрувала до Заславського православного монастиря, а вже на початку ХVІ століття потрапила на Велику Україну.
Зафіксований і такий історичний факт: у 1701 році гетьман України Іван Мазепа подарував «Пересопницьке Євангеліє» Вознесенському монастирю в Переяславі, де воно надовго знайшло собі притулок. Саме тут у Переяславі як співробітник Археографічної комісії в 1845 році з книгою ознайомився Тарас Шевченко і високо оцінив її. А Іван Франко вважав твір літературним взірцем, рівня якого пізніші перекладачі змогли б сягнути лише «…глибоко вникнувши в дух української народної мови». Однак, після реформ Петра І про «Пересопницьке Євангеліє» знову забули надовго…
Євангеліє від Анастасії
Мало хто знає, що Першокнига писалася на замовлення княгині Анастасії Гольшанської-Заславської, яка й фондувала її виготовлення. Походила вона з роду Гольшанських, корені якого йшли від литовського князя Живинбунда. Її батько був князем дубровицьким, степанським та гольшанським, мати — з роду волинських князів Сангушків.
У шлюбі з Кузьмою Заславським Анастасія народила двох дітей — сина Януша-Івана Заславського і доньку Анну, яка стала дружиною волинського князя Івана Чарторийського.
Родинне життя Анастасії було вдалим і безхмарним. І раптом у 1556 році помирає чоловік — князь Кузьма. Анастасія приймає чернецтво: йде до Заславського жіночого монастиря, а в пам’ять про чоловіка вирішує створити Євангеліє, рівних якому не було б в усій окрузі. І запрошує для цієї святої справи архімандрита Григорія та писаря Михайла Василевича…
Так 15 серпня 1556 року в монастирі села Двірець неподалік містечка Заслав почало творитися Євангеліє, пізніше відоме як Пересопницьке. А завершилася робота над ним уже в Пречистенському монастирі села Пересопниця. Сюди у маєток зятя княгиня переїхала з невиліковною хворобою, але з непереборним бажанням «видіти діла свого кінець». 29 серпня 1561 року робота над рукописом завершилася. Віриться, що княгиня таки побачила остаточне творіння свого духу, бо померла вона того самого року…
Так українці отримали можливість звернутися до Бога рідною мовою:
«Отче наш, котрий єси на небесах, нехай святиться ім’я твоє…», — зашепотіли вуста малих і старих, поборників батьківських традицій і православної віри.
Півжиття — на вівтар Першокниги
Новітня історія «Пересопницького Євангелія» пов’язана з іменем рівненського письменника Євгена Шморгуна, що народився і виріс у Пересопниці.
— Очевидним і незаперечним залишався факт: української Першокниги не було б, якби не було самої Пересопниці, яка ще в сиву давнину в 1150 році, була великим містом, центром удільного князівства. А от у ХХ столітті перетворилась на… неперспективне село, де жодних тобі вигод цивілізації і навіть згадки про те, що саме звідси полетіло у світовий обшир наше рідне слово. І це не давало мені спокою, — розповідає Євген Шморгун.
Він, зібравши по крихтах історію створення Першокниги, міг, здається, переконати будь-кого, що в Пересопниці просто-таки конче необхідний хоча б пам’ятний знак «Пересопницькому Євангелію». Кого тільки письменник сюди не возив — навіть президента України в екзині Миколу Плав’юка! І тоді він прочинив двері кабінету заступника голови облвиконкому Степана Чорнолоза. Звісно, що ось так, офіційно, він підтримати ідею не міг. «Ти працюй, а я допомагатиму», — сказав він Євгену Івановичу. І став таким собі «сірим кардиналом», який допоміг встановити пам’ятний знак Першокнизі без… жодної копійки. Скільки ж перипетій та життєвих колізій тому передувало! Євген Шморгун пригадує одну з них:
— Ми з художником Костянтином Литвином уявляли, що це буде великий, дикий камінь, зсередини якого, ніби світло, йде до людей Книга. Каменотеси відкрили секрет: щоб камінь стояв вічно, його треба вирубувати вручну, а не брати готового валуна! Уявляєте, скільки то праці — адже наш пам’ятний знак важить немало-небагато — 15 тонн! Кар’єр знайшли в селі Ясногірка Сарненського району — його тоді розробляли литовці. Директор мені й каже: «Я не проти такого благодійного жесту. Але мені потрібна підтримка колективу». Зібрали збори, і люди підтримали ідею. А незабаром мені зателефонували земляки: мовляв, приїхала якась машина і звалила в центрі села величезну кам’яну брилу. Це і був майбутній пам’ятний знак, який постав тут 1989 року.
За задумом, поряд мав бути ще храм-пам’ятник Першокнизі, кілька проектів якого розробив рівненський архітектор Віктор Ковальчук. Але… Понад два десятиліття вони так і залишалися проектами. А сама Пересопниця тим часом перетворилася на неперспективне село, де мешкають переважно пенсіонери. Їхні діти повідлітали звідси, наче птахи у далекий вирій. Руйнувалася унікальна дерев’яна церква, в якій збереглися відомості, вінчав своїх дітей князь Юрій Долгорукий у 1150 році. Тоді княже місто гуляло цілий місяць! Та Пересопницю навіть монголо-татари не знищили — було, вочевидь, над нею Боже провидіння!
Село стало туристичною Меккою
Таке саме провидіння усміхнулося Пересопниці напередодні 450-річчя «Пересопницького Євангелія»: влада краю твердо вирішила перетворити її на туристичну Мекку.
… Уже навесні тут закипіла робота. Її сконцентрували в трьох напрямах:
перший — облаштування інфраструктури села: проклали газогін, який дав можливість отримати блакитне паливо ще п’ятьом сусіднім із Пересопницею селам, зробили економне вуличне освітлення і головне — нове асфальтне покриття з боку Рівного та Луцька;
другий — звели культурно-археологічний центр, виконаний у вигляді розгорнутої книги, який об’єднав музей «Пересопницького Євангелія» та постійно діючу археологічну експедицію, що працює за підтримки інституту історії Академії наук України (за проектом того самого Віктора Ковальчука);
і, нарешті, відтворили фрагмент княжого міста Пересопниця Х — ХІІ століть із фортифікаційними спорудами та садибами колишніх мешканців.
Уже 29 серпня, в день завершення написання Першокниги, тут розгорнеться грандіозне дійство, на яке запрошені перші особи держави — Президент та Прем’єр-міністр. Що чекає на віп- і на простих гостей?
По-перше, всі охочі долучаться у музеї до переписування «Пересопницького Євангелія»: зараз з усього світу надходять відповідні рукописи через Інтернет. По-друге, на всіх чекають майстер-класи тогочасних ремесел — гончарство, ткацтво тощо; по-третє, на території колишнього дитинця працюватиме табір професійних військово-історичних реконструкторів. А ще тут розгорнеться фестиваль поліської кухні «Кулінарна спадщина» з майстер-класами приготування страв Х—ХІІ століть та гала-концерт першого Міжнародного фестивалю духовної музики за участю колективів із шести країн — України, Білорусі, Росії, Сербії, Хорватії та Польщі: саме в цих християнських країнах найрозвиненіші традиції духовного співу. Передбачають, що фестиваль у цьому святому місці стане щорічним — така, зрештою, європейська традиція. Так само, щонайменше двічі на рік, тут відбуватимуться військово-історичні реконструкції.
А ще новий туристичний маршрут «Пересопниця» поповнив 100 туристичних маршрутів України, які пропонуватимуть гостям Євро-2012. А археологічних знахідок тут вистачить ще на багато років!
— Нещодавно якраз на тому місці, де стояв Пересопницький монастир, натрапили на надгробну плиту ХІІ століття, — розповідає заступник голови облдержадміністрації Олексій Губанов. — Ця унікальна знахідка теж стане доступною для огляду 29 серпня: найвірогідніше, тут було поховання відомих людей, бо кам’яні брили в той час клали тільки на такі поховання. Гадаємо, до археологічної експедиції долучатимуться студенти — майбутні археологи з усієї України.
Словом, поки все, що збудоване в Пересопниці, є підрозділом обласного краєзнавчого музею. А надалі тут може бути навіть Національний заповідник. І все це, звісно, має подарувати нове, повноцінне життя, самій Пересопниці та прилеглим селам. До слова, утримання щойно зведеного культурно-археологічного центру не ляже тягарем на бюджет: його котельня працює на місцевому паливі — дровах та тирсі.
А на меценатів, які не поскупилися на справді богоугодну справу розбудови Пересопниці, чекає приємний сюрприз: вони отримають щойно видані копії Першокниги із транслітерацією «Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення» і зможуть самі читати їх. Це лише 450 примірників дороговартісного видання, яке більше не побачить світ у такому форматі. Тож його, звісно, зберігатимуть як реліквію.
ПРЯМА МОВА
Василь БЕРТАШ
голова Рівненської облдержадміністрації:
— Я бував у багатьох країнах, багато бачив. І знаю, що не маючи такої, як у нас, історії, люди створюють певні інформаційні приводи, аби привабити туристів. А тут у Пересопниці, на території якої перші жителі з’явилися 20 тисяч років тому в епоху пізнього палеоліту, витоки всього слов’янського світу! Та це місце має асоціюватися з Рівненщиною в усьому світі, бути її візитівкою! Ідею палко підтримали Президент та Прем’єр, і не лише на словах: із Держбюджету на втілення проекту «Пересопниця» надійшло 10 млн грн. Ще 3 мільйони спрямували з обласного бюджету, решту пожертвували благодійники та меценати.