Спив до дна я прикрий келих
За здоров’я долі.
І з похмілля моє серце
Розривають болі.
Степан Руданський
Широковідома відповідь уже студента Петербурзької медико-хірургічної академії Степана Руданського на.jpg)
батькові докори, коли той вимагав від сина: «Если захочешь написать письмо, то пиши или почтительно, не по-малороссийскому, або лучше ничего не пиши»: «Заказують мені мою рідну мову, але в мене був прадід і прапрадід — вони мені не заказали; не слухає батько моєї мови — зато мене і по смерті, може, послухають штирнадцять мільйонів моїх їдномовців. Батько, може, не любить свої мови через то, що нею говорять у нас мужики, — а нібито в Московщині не говорять мужики по-московськи? Да і чим ми лучче від мужика? Всі ми рівні і в Бога, і в натури».
Утім, не варто поспішно звинувачувати у відступництві Руданського-батька — сільського священика, який всього-на-всього бажав добра синові. Односельці згадували, як діти панотця ходили дворами, просячи яєчок «на відробіток» отця Василія. Мовляв, дайте нині, а він врахує, якщо когось принесуть хрестити чи відспівувати. Отож віддаючи здібного до наук сина спочатку до Шаргородської бурси, а згодом — до Кам’янець-Подільської духовної семінарії, батьки сподівались, що їхньому Стефанові вже не доведеться бідувати. Однак хоч в обох навчальних закладах він — серед кращих, у Петербурзі, проти волі батька, вступив не в духовну академію, а в медико-хірургічну.
Стипендії йому не вистачало навіть на харчі, тож доводилося підробляти випадковим репетиторством. Важкі випробовування не минули безслідно: Руданський захворів на сухоти. Та хоч як дивно, більшість творів Степана Руданського написано саме у столиці імперії.
Проте вони залишились непоміченими. Тільки кілька гумористичних віршів надрукував тижневик «Русский мир», а українськомовний альманах «Основа» — згодом визнані програмними твори «Гей, бики!» та «Повій, вітре, на Вкраїну».
Не додалося статків у Руданського і після закінчення академії, коли він одержав постійну роботу в Ялті — в ті часи глухому закутку із п’ятьма десятками будинків та 1112 постійними жителями. Належного за посадою заробітку — 19 рублів 5 копійок за місяць — не вистачало навіть на щоденний обід, а з бідних грошей за лікування не брав. Тим часом для менш порядної людини посада карантинного лікаря, обов’язки якого покладалися на єдиного в портовому місті фахівця-медика, стала б «золотою», а на принципового Руданського сипалися доноси і кляузи, хоч ішлося про людину, за чесність обрану громадою мировим суддею.
Здавалося, що пам’ять про автора кількох віршів, надрукованих у Петербурзі, невдовзі зникне назавжди, однак написані ним «співомовки» вже самі «пішли в народ». В архівах збереглися кілька списків його не виданих за життя книжок, що набули популярності серед «малоросійського» студентства. Особливо влучні фрази «співомовок» уже 1861 року згадано у праці Каленика Шейковського «Опыт южно-русского словаря» із визначенням «знамениті».
Та справді широку відомість творчість Руданського здобула завдяки небайдужості Івана Франка. Його знамениті «Співомовки» Великий Каменяр влучно назвав «епічними анекдотами» у поетичній формі. На жаль, для більшості земляків Руданський досі залишається тільки видатним пересмішником, тимчасом як його перу належать українські переклади «Іліади» і «Одіссеї», чудова поема-казка «Цар Соловей», заборонені за царських і радянських часів поетичні твори на історичну тематику, зокрема «Мазепа, гетьман український», «Іван Скоропада».
Навіть відомі широкому загалу твори Руданського досі продовжують відкриватися по-новому та дивувати цілком несподіваними гранями, як, наприклад, написаний 1857 року вірш «Над могилою»:
Чорнобилю много!
Подивіться, люди!
Но Бог Святий знає,
Що то за рік буде…
Де була калина,
Там нап’ята буда.
На верху могили
Чорнобилю груда.
І димить чорнобиль,
Заким запалає…
І «Вічную пам’ять»
Божий птах співає.