Головним завданням гуманітарної політики є напрацювання тієї світоглядної платформи, на якій має базуватися єдність усього українського суспільства. Адже кожну державу як цілісність тримає на світі спільне розуміння її громадянами своєї історії, національних та культурних витоків, спільне бачення проблем сьогодення та шляхів їх подолання, спільна візія тих перспектив і цілей, до яких прямує суспільство.
Гуманітарна політика, отримана в спадок від режиму Януковича, на жаль, не була націлена на потреби української держави. Провокативність, маніпулювання болісними гуманітарними питаннями в інтересах виживання злочинного клану — ось далеко не повний перелік того, з чим довелося мати справу новому уряду, що нині звітує про перші сто днів своєї діяльності. Невипадково ми одразу почали працювати над виробленням нової гуманітарної стратегії, спрямованої на розбудову сучасного українського суспільства на основі європейських цінностей. Але водночас доводиться займатися й гасінням пожеж у гуманітарній царині.
Боротьба зі «спадком»
Практично впродовж усього існування незалежної України, а особливо за часів режиму Януковича, політика в освіті, культурі, інформаційній галузі, етнонаціональних, мовних питаннях, сфері національної пам’яті була спрямована на педалювання болючих аспектів, що роз’єднують українське суспільство, зміцнення постсовєтських стереотипів недовіри та ворожнечі між різними етнічними, релігійними групами, населенням різних регіонів тощо, руйнацію інформаційної безпеки нашої держави.
Тож в умовах інформаційної та військової агресії з боку Росії на нагальні виклики, що постали перед новим урядом, доводилося відповідати буквально з окопів. Найтяжча ситуація склалася в інформаційній сфері. Можемо без перебільшення говорити про те, що український інформаційний щит виявився абсолютно дірявим. Ні для кого не секрет, що в українському теле- та радіоефірі, на шпальтах періодичних видань велася, ба більше, продовжує вестися антиукраїнська пропаганда, якій на державному рівні ніхто не чинив жодного опору.
В Україні існує низка державних органів, відповідальних за вироблення та реалізацію державної інформаційної стратегії. Як урядовець, відповідальний за міжвідомчу координацію, я доклав максимум зусиль до налагодження ефективної взаємодії між ними, яка забезпечила би синергію державних зусиль із протидії інформаційній агресії. Нині проводиться моніторинг інформаційного простору, на базі державного інформаційного агентства «Укрінформ» створено інформаційно-аналітичний центр «Єдина країна», який акумулює всі меседжі від органів влади й ретранслює їх суспільству, ведеться робота із прес-секретарями органів влади для підвищення ефективності їхньої діяльності тощо. Саме прозорість влади, її підзвітність суспільству, оприлюднення та пояснення кроків, спрямованих на збереження цілісності та захист Української держави, може допомогти здобути перемогу в інформаційній війні. Утім, не менш важливо було забезпечити й фізичний захист об’єктів теле- та радіоінфраструктури, на що були спрямовані мої численні доручення.
Військова агресія Росії, що перетворила східні області країни на зону дії антитерористичної операції, змусила робити невідкладні кроки й у сфері освіти, зокрема у царині проведення ЗНО. Зокрема, ми забезпечили посилення охорони пунктів проведення ЗНО, перевезення абітурієнтів, додаткові заходи з охорони конфіденційності тестових матеріалів тощо, а також надали можливість школярам Донеччини та Луганщини пройти незалежне оцінювання під час додаткової сесії, у місці проживання або інших областях.
Економічна криза, до якої призвела грабіжницька корупційна політика попередньої влади, змусила вживати нагальних заходів і у сфері охорони здоров’я. Так, до Верховної Ради було внесено законопроект, що передбачає скасування мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров’я як популістського та неефективного, адже система медичного забезпечення давно потребує переходу від утримання ліжок до оплати наданих пацієнтам послуг. Задля забезпечення населення ліками і водночас наповнення держбюджету ми доклали значних зусиль до впорядкування процесу впровадження 7-відсоткового ПДВ на лікарські засоби та медпрепарати.
Реформи починаються сьогодні
Водночас ми розуміємо, що нинішня кризова ситуація і тотальна нестача коштів на системні перетворення є не лише проблемою, а й шансом на вдосконалення інструментів здійснення політики у сфері освіти, науки, культури, національної пам’яті, мовних та міжнаціональних відносин, спорту, молодіжних проблем, охорони здоров’я тощо. Зрештою, кризові часи породжують нестандартні рішення.
Своє основне завдання як віце-прем’єр-міністра я бачу в тому, аби започаткувати незворотні тенденції, закласти фундаментальні підвалини реформ у гуманітарній царині, які вже не зможуть змінити чи проігнорувати мої наступники.
Тому поруч із кроками реагування на нагальні проблеми започатковуються й системні процеси. Наприклад, не може не тішити ухвалення закону про суспільне теле- та радіомовлення. Працюючи на користь громади й під її контролем, воно дасть змогу уникнути тотальної заангажованості інформаційного простору, який нині на 90% приватний. Є низка суперечностей, зокрема й у тому, що в перші роки свого існування суспільне радіо й ТБ фінансуватиме держава. Але водночас ми робимо перші кроки на шляху появи справді незалежного джерела інформації. Суспільство поступово має дорости до розуміння критичної потреби суспільного мовлення, а отже, й фінансування його коштом громади. Наступним стане роздержавлення державних та комунальних ЗМІ, які донедавна потерпали від владної цензури.
Інформаційна сфера держави — це не лише теле- та радіоефіри чи друковані ЗМІ. Інформаційним чинником довготривалої дії, яким у жодному разі не можна нехтувати, є також книги, кінофільми, культурна спадщина тощо. Тож нині ми не можемо оминути увагою книговидання та кіновиробництво, бібліотечну, архівну та музейну справу. Ці галузі давно потребують докорінного реформування. І починати треба з урахування інтересів усіх зацікавлених сторін, формування експертного пулу, який визначить перспективи розвитку галузі, та аудиту наявних проблем і можливостей.
Невипадково у галузі книговидання відновлено роботу Міжвідомчої комісії з питань сприяння вітчизняному книговиданню та книгорозповсюдженню під моїм головуванням, яка опікуватиметься виробленням механізмів економічного сприяння українському книговиданню, оптимізації державного управління галуззю, реформування державного замовлення на книжки та популяризації читання й української книги. Очевидно, що в цій царині всі проблеми слід розв’язувати комплексно: з одного боку, захищати ринок від надмірного імпорту, зокрема з Росії, підтримувати преференціями українського видавця, з іншого — розвивати мережу книгорозповсюдження і, звісно, спонукати суспільство до читання, прищеплювати смак до високого художнього слова. Невіддільні від цієї проблематики й питання бібліотечної мережі, що конче потребує модернізації. Нехтування книгою сьогодні обернеться катастрофічними втратами людського потенціалу завтра. Важливо, щоб це усвідомлювали не тільки видавці й громадські активісти, а й кожен чиновник, від якого залежить доля галузі.
Те саме можна сказати й про національне кіновиробництво. Якісна кінопродукція, заснована на національних цінностях, яка доносить до глядача державницькі принципи та європейські норми суспільного життя, високі зразки духовності, є важливим інструментом суспільного виховання. Шляхи підтримки й розвитку цієї галузі зможе виробляти координаційна рада з питань аудіовізуального мистецтва, яку ми також плануємо створити. Подібним чином можна говорити про будь-яку галузь культури. Потрібна нова культурна стратегія, що забезпечить популяризацію українських культурних надбань всередині суспільства та за кордоном, розуміння ключової ролі культури як ресурсу розвитку країни.
Аудиту стану справ, вироблення перспективної стратегії та послідовної її реалізації так само потребують архівна справа, політика національної пам’яті. Об’єднавчим чинником для суспільства мають стати не лише споконвічні духовні цінності українців, трансльовані в інформаційному просторі, а й історична правда, що криється в наших архівах.
В українців, незалежно від території їхнього проживання, набагато більше спільного, ніж відмінного. Атмосферу недовіри й відчуження в суспільстві багато років штучно нагнітали за допомогою небезпечних совєтських стереотипів, викривлення та перекручення трагічних сторінок нашої історії. Нині ми відроджуємо національну пам’ять, тим самим лікуючи суспільство. Сподіваюся, відновлений у статусі центрального органу виконавчої влади Український інститут національної пам’яті прислужиться цьому якнайефективніше.
Загалом нам потрібна політика діалогу на принципах взаємоповаги, подолання стереотипів, що нас роз’єднують. Нинішня ситуація на сході країни, анексія Криму багато в чому стали наслідком відсутності зваженої етнонаціональної політики. Для унеможливлення подальших спекуляцій на цих питаннях при уряді створено посаду Урядового уповноваженого з прав національностей та Раду міжнаціональної злагоди. Перед ними стоятиме завдання саме вироблення відповідної політики, спрямованої на повноцінну реалізацію мовних, культурних, національних прав державотворчої української нації, корінних народів та національних меншин України.
Усі вищенаведені кроки є складовими тієї цілісної гуманітарної політики, якої потребує нині Україна і яка розроблятиметься з урахуванням уроків попереднього часу. Гуманітарної політики, що усвідомлюватиметься кожним урядовцем як річ не менш, а може, й більш важлива, ніж політика економічна чи оборонна. Політики, що базуватиметься на принципах максимальної відкритості влади до громадянського суспільства. Політики, що стане результатом консенсусу державної, культурної, інтелектуальної еліти, усіх верств суспільства. Політики, що врахує український та світовий досвід, допоможе уникнути ризиків і повною мірою розкрити багатющий потенціал української нації. Впевнений, що нова гуманітарна політика буде політикою єдності й плекання справжніх українських цінностей.
Олександр СИЧ,
віце-прем’єр-міністр
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+