Бізнес повинен поповнювати бюджети тих регіонів, на території яких працює. Про це заявив Президент Віктор Янукович і доручив уряду до початку грудня проаналізувати негативні наслідки для місцевої скарбниці від розбіжностей між місцем реєстрації та місцем фактичної господарської діяльності платника податків, а також підготувати пропозиції, як мінімізувати ці наслідки. Крім того, він зобов’язав вжити необхідних заходів, щоб підприємці сплачували податки і збори там, де використовують ресурси та інфраструктуру.
«УК» розпитав експертів, чи не ускладнить життя бізнесу така ініціатива.
Жива копійка
У Всеукраїнській громадській організації «Асоціація платників податків України» схвалюють і підтримують ініціативу Президента, яка полягає в тому, що податки повинні сплачуватися за фактичним місцем ведення бізнесу, а не за місцем розташування центрального офісу, констатує завідувач відділу податків та зборів Валентина Проніна.
Валентині Проніній дуже подобається норма колишнього Закону України від 22. 05. 2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб», що податок з доходів фізичних осіб — це плата такої особи за послуги, які їй надає територіальна громада. Цю ідею, за її словами, можна застосувати не тільки до згаданого податку, а й до деяких інших.
Справді, констатує вона, проживаючи у певному населеному пункті, громадянин звертається до органів влади по адміністративні послуги, хоче отримувати кваліфіковану медичну допомогу, освітні послуги та багато іншого. Усе це фінансується з місцевого бюджету, і саме податки — основне джерело його наповнення.
І дуже прикро, зазначає експерт, коли послуги споживаються в одному місці, а оплачуються — в іншому. Наприклад, коли природні ресурси після видобування корисних копалин виснажуються або шкідливі викиди здійснюються в одному місці, а податки з прибутку від такої діяльності перераховуються в іншому. До речі, у Києві сплачується більш третина всіх податкових надходжень в Україні.
Валентина Проніна підкреслює, що в разі запровадження такого порядку місцеві органи самоврядування отримуватимуть кошти для фінансування власних потреб напряму, а не чекатимуть трансфертів із центрального бюджету.
А загалом, каже вона, ця ініціатива стосується більше не податкового, а бюджетного законодавства, повноважень та відповідальності органів місцевого самоврядування. Для підприємця нині немає різниці, куди сплачувати податок, — достатньо змінити реквізити платіжних документів. Щоправда, можуть виникнути проблеми з поданням податкової звітності: якщо тепер декларацію з податку на прибуток, звітність з податку на доходи фізичних осіб платники подають за місцем реєстрації, то доведеться подавати ще й за місцем діяльності. Але якщо звітувати електронними каналами зв’язку (а такий спосіб обирають дедалі більше платників податків), то й тут проблема знімається.
Нині, наголошує експерт, уже не виникає питань, якщо, наприклад, підприємство зареєстроване у Києві, а, маючи землю в Житомирській області, сплачує за землю та подає податкову звітність за місцем розташування ділянки. Аналогічно в окремих випадках за місцем діяльності відокремлені підрозділи юридичних осіб перераховують податок на прибуток підприємств та податок з доходів фізичних осіб.
Можливі ускладнення
А ось Ольга Вінгловська, юрист міжнародної юридичної фірми Integrites, вважає, що до кожної ситуації потрібно підходити вибірково та йти на діалог із бізнесом.
Коли власники бізнесу чи керівний орган приймають рішення про місце реєстрації (розташування офісу), каже вона, то насамперед береться до уваги зручність ведення бізнесу, можливість організації робочих місць, наявність необхідних ресурсів, зокрема кадрових та багато інших важливих чинників. Компанії, що працюють не в одному регіоні, а в кількох, просто фізично не зможуть розташувати центральний офіс за місцем господарської діяльності.
Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, нагадує Ольга Вінгловська, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце діяльності чи розташування офісу, з якого щоденно керують юрособою (переважно тут перебувають посадові особи) та здійснюють облік. Так, юрособи, головний офіс яких розташований в одному місці, а фактичне місце діяльності — в іншому, жодним чином не порушують вимог чинного законодавства.
Насправді, каже вона, бізнес не турбує необхідність сплачувати податки там, де він працює, оскільки у місцевий бюджет так сплачується зокрема податок на землю. А ось деякі не розуміють, як саме податкові органи визначатимуть місце господарської діяльності. Адже це легко зробити у разі розташування заводу, а як бути з торговельною чи посередницькою діяльністю? Тут можуть виникнути розбіжності, і, відповідно, може збільшиться кількість перевірок контролюючих органів.
Так, наголошує Ольга Вінгловська, будь-які зміни вимагають всебічного аналізу та системного підходу, а результат повинен спрощувати й полегшувати умови ведення бізнесу, а не ускладнювати їх.
КОМПЕТЕНТНО
Місцеві бюджети фінансово зміцнюються
Світлана СОРОКО,
заступник завідувача Центру наукових
та фінансово-економічних експертиз
Державної навчально-наукової установи
«Академія фінансового управління» Мінфіну:
— Бізнес звик перераховувати податки на казначейські рахунки. На цьому його завдання виконане, а органи, які здійснюють казначейське обслуговування, розподіляють ці гроші, згідно із законодавством, між державним та місцевими бюджетами. Так відбувається міжбюджетне регулювання. Тому на підприємців вплив змін до порядку сплати податків буде нейтральним.
Доручення Президента складається із двох пунктів. І саме виконання другого має визначити прогалини в чинній системі міжбюджетних відносин. Аналіз співвідношення місць реєстрації суб’єктів господарювання і фактичних місць ведення ними господарської діяльності з одночасним аналізом сумарних показників сплачених податків такими суб’єктами, бажано ще й у розрізі регіонів, визначить ефективність чинних норм законодавства.
Фахівці академії, готуючи проект Податкового кодексу (ПК), та у період його імплементації також аналізували діяльність підприємств із точки зору можливості оптимізації податкових зобов’язань юрособами, які мають вертикально інтегровані структури. І дійшли висновку, що сплата консолідованого податку дає змогу нівелювати об’єкт оподаткування. Простіше кажучи, це дає змогу головним підприємствам отримані (за місцем реєстрації) позитивні фінансові результати зменшити на збитки відокремлених підрозділів, розташованих на інших територіях, і навпаки: прибутки відокремлених підрозділів зменшити на збитки головного підприємства. Оскільки згідно з ПК, юрособа (підприємство) має право самостійно приймати рішення щодо консолідованої сплати податку на прибуток, то може не лише планувати свої зобов’язання, а й мінімізувати їх.
Доручення Президента України безпосередньо пов’язано із забезпеченням регіонів на відповідному рівні фінансовим ресурсом, пошуком додаткових джерел їх надходження. Тож ініціатива, безперечно, позитивна. Проблема, порушена в дорученні, насамперед стосується забезпечення збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів за рахунок розширення можливостей територіальних громад у фінансовому самозабезпеченні.
До речі, за підсумками 2011 року доходи місцевих бюджетів без урахування міжбюджетних трансфертів становили майже 86,7 мільярда гривень, тоді як офіційні трансферти з держбюджету — 95 мільярдів. Тобто співвідношення — 48% до 52%. Але є області, де трансферти з держбюджету перевищують 70%, зокрема у Волинський, Закарпатській та Тернопільській. Такий показник притаманний 2012-му та 2013-му. Тобто чинна система вирівнювання дуже важлива для територіальних громад, які не в змозі самостійно забезпечити себе коштами.
Слід зазначити, що політика зміцнення місцевих бюджетів спостерігається з набуттям чинності ПК. Скасовано малоефективні місцеві податки і збори, але з 2012 року за місцевими бюджетами закріплено стовідсоткове зарахування єдиного податку, а з 2013-го — податку на нерухомість, відмінної від земельної ділянки. Отже, поступово зростає фінансова база цих бюджетів, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню внеску територіальних громад у соціально-економічний розвиток регіонів.