Свого часу «УК» розповідав про проекти Сумського обласного об’єднання громадян «Усвідомлений вибір народу». Тоді активісти за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні підважили величезний пласт соціальної проблеми, надавши безоплатну первинну правову допомогу жителям понад двадцяти віддалених сіл Лебединського району. Однак життя ставить нові завдання. На часі — допомогти учасникам АТО, які, повернувшись із зони бойових дій, опиняються перед багатьма проблемами, в тому числі психологічної реабілітації. За словами керівника об’єднання «Усвідомлений вибір народу» Світлани Дронік, виокремили саме цю проблему і водночас логопедичну. Бо в селах про логопеда якщо й чули, то тільки по радіо або ж від знайомих.
Означений проект стартував у жовтні минулого року за підтримки вже згаданого Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Звісно, що перед цим громадські активісти запропонували чіткий план роботи, взявши під опіку 12 сільських населених пунктів Лебединського району. До роботи залучили багатьох психологів і логопедів медичних, освітніх та інших закладів обласного центру. Нині проект виходить на фінішну пряму, що дає можливість підсумувати зроблене й окреслити напрями подальшої співпраці.
У селах не вистачає логопедів
Олена Чумакова — професійний логопед. Коли їй запропонували взяти участь у проекті, не роздумувала. З одного боку, щоденна практична робота, яка шліфує майстерність, з другого — можливість зробити добру справу. «Упродовж восьми місяців у дванадцяти селах району обстежено 186 дітей, з яких майже половина віком до 16 років, — розповідає Олена Чумакова. — Але тільки 18 відсотків, або кожна шоста дитина, не мають мовленнєвих вад — решта потребують тієї чи іншої медичної допомоги».
Так, частина малюків віком до 4 років (6,4%) страждають на фізіологічну недомовність. Це доволі складна вада, що потребуватиме додаткового обстеження після досягнення дитиною 4 років. Трохи більше половини дітлахів, з яких половина школярів, мають порушення вимови звуків. Причому частина з них розуміють власні вади і самі звернулися по допомогу до логопеда.
Як і діти, що заїкаються, — таких 12. Але всі без винятку досі не були на жодному прийомі і навіть не мають уявлення, до кого і куди звертатися. Натомість батьки, бачачи невротичні прояви, возять своїх синів і доньок до знахарок з надією «вилити» переляк, хоч, як правило, результати нульові.
Можна і далі перелічувати ті чи ті вади у маленьких пацієнтів, які виявлені під час оглядів. Та від цього не легше ні дітям, ні батькам, ні ініціаторам проекту. Але цінність в іншому: завдяки виїзним прийомам усі отримали не тільки консультації і поради, а й чіткі направлення до відповідних спеціалістів. Частині пацієнтів у межах можливостей «поставлено» вимову певної групи звуків, батьки одержали консультації стосовно вимови дітей тощо. Понад те дорослі і діти одержали практичні посібники з автоматизації звуків, розвитку плавного мовлення, артикуляційної, пальчикової та мімічної гімнастики тощо, аби в такий спосіб мати бодай елементарні логопедичні навички.
Є й практичні винятки. Так, 13-річного хлопчака з діагнозом «невроз» пролікували у стаціонарі обласної дитячої лікарні, і тепер він почувається значно краще та має всі шанси на повне одужання.
Хоч логопедична проблема залишається відкритою не лише для сіл, а й для самого районного центру, — в Лебедині немає логопедичного пункту ні при лікарні, ні при якомусь освітянському закладі. І чи буде він — сказати важко.
Психологічні розлади — від соціальних проблем
Психолог проекту Валентина Дейнега як ніхто інший знає, в яких умовах перебувають нині учасники АТО й бойових дій, члени їхніх сімей, зокрема діти, внутрішньо переміщені особи. Всі вони без винятку потребують психосоціальної та терапевтичної допомоги. Нервове виснаження, занепокоєння, тривога, поганий сон, головний біль — ось основні характеристики їхнього сьогоднішнього стану. І часто психологічні розлади тісно пов’язані із соціальними проблемами, побутовою невлаштованістю тощо. Такий висновок можна зробити після обстеження 221 пацієнта, з яких переважну частину становлять діти. Причому у дорослих стан здоров’я зовсім не з кращих.
Але після прийому у психолога можна говорити хоч про якесь світло «в кінці тунелю», бо людину часто лікують вчасно мовлене підбадьорливе слово, усмішка, елементарне прагнення чимось допомогти.
За словами Валентини Дейнеги, всі, з ким довелося спілкуватися, одержали не лише первинну психологічну підтримку, а й адреси, телефони, прізвища лікарів чи посадовців, до яких слід звертатися для розв’язання проблемних питань. Це, як мовиться, вже половина справи, бо, за висловом одного з учасників АТО, інколи здається, що скрізь зачинені двері, і важко зорієнтуватися, з яких починати.
Як і в ситуації з логопедами, при Лебединській лікарні не передбачені посади психолога, психотерапевта, а логопеди є лише в навчальних закладах районного центру. Тому залишається сподіватися, що завдяки проекту проблеми не лише оголилися, а й на місцях візьмуться за їх практичне розв’язання.
Мобільна допомога
За розповідями селян, у Лебединському районі востаннє логопеди і психологи приїздили в глибинку більше десятка років тому. То про який рівень медичного обслуговування можна говорити?
Як переконаний голова Лебединської райради Василь Калита, завдяки проекту в районі зовсім по-іншому поглянули на задавнену проблему і нині на першочерговому порядку денному — утворення виїзної районної логопедичної служби. До цієї роботи долучаються сільські ради — лише гуртом можна створити такий мобільний медичний підрозділ. Є й інша грань, що відкрилася перед спеціалістами: місцевим фахівцям-медикам треба наполегливо шліфувати професійну майстерність.
Зрештою, як вважають у районі, проект успішно реалізували, він став корисним у багатьох сенсах. Але проект не завершується. За словами Світлани Дронік, активісти готові втілювати нові задуми, які будуть так само потрібними і корисними, як і попередні.
Ми в Google+